Розділ 4

Розділ 4

Вже наступного дня акторів чекала висока будівля, на сьомому поверсі якої саме проводяться кастинги на ролі у новому історичному серіалі " Колись – це зараз".

До будівлі добігає зеленоока дівчина, тримаючи в руках сценарій, вона вже запізнюється.

– Наступна, – прогундосила секретар і по заповненому холі пронісся її голос, – Ілона Карпюк.

– Фух, – це я! – по коридору пробігла молода дівчина, волосся якої розвівалося він швидкого темпу, а щоки порожевіли.

– Проходьте – провела секретарка трохи захриплим голосом і Ілона увійшла слідом за нею.

– Сідайте, – дівчина обвела поглядом невелике офісне приміщення, по центру якого розташувався білий стіл з багатьма паперами і троє осіб за цим же столом. Перед ними поставили стільчик для тих, хто проходитиме прослуховування.

– Я Аманда,  – мовила шатенка середнього віку в окулярах і з пучком на голові, яка сиділа посередині. З обох боків розташувалися підстаркуваті і лисі чоловіки, схожі як дві каплі води. – Розкажіть про себе за 2 хвилини.

– Мене звуть Ілоною, я починаюча акторка… – Ілона роздивлялась лисих чоловіків, які нагадували їй персонажів з «Аліси в країні чудес», час від часу стараючись перевести погляд деінде.

– Починаюча? – перебив лисий чоловік зліва від пані в окулярах.

– В досьє пише, що ви знімались у декількох рекламах і навіть у одному фільмі, – додав чоловік зправа.

 – Можете продовжувати –  кашлянула Аманда.

– Мені було чотирнадцять, коли я знімалась у фільмі "Новий час для мене" , також брала участь у зйомках реклам: органічної косметики для підлітків, солодощів з ферми і ще декількох,  це і ще те, що я очолювала товариство молоді з озеленення планети вже є прописано в моїй анкеті.  Зараз хочу пробуватись на роль служниці Дені…

– Служниці? Ну-ну, – почувся чоловічий голос з-за ширми в кутку, на яку Ілона щойно звернула увагу. З цієї ж сторони стояла і камера, прожектор не давав бачити далі неї.

– Прошу, починайте, – знову кашлянула Аманда…

Приблизно через п'ятнадцять хвилин Ілона вже стояла за дверима. Їй, як і всім іншим, сказали, що перетелефонують.

– Наступна! Вілма Браун! – вже знову лунав голос секретарки.

– Іду, – чорноволоса, кучерява латино-американка пробігла повз Ілону, злегка зачепивши її плече.

– Ой!

– Вибач, – махнула, посміхнувшись дівчина і увійшла в двері.

– Та нічого, – також з посмішкою відповіла Ілона і вже в думках додала – яка красуня.

Позаду почувся знайомий голос:

– Ну як? Пройшла?

– Ще не знаю… – автоматом відповіла Ілона і раптом стрепенулася, хоч поруч не було видно співрозмовника, та вона вже знала хто це. – Як довго ти тут?

– Щойно підійшов, мав неподалік справи, – лунало далі мов з небуття.

– Слухай, давай вийдемо, а то люди обертаються, – в пів голосу додала Ілона і схопивши щось невидиме, потягла за собою на вулицю.

–Ура! Свіже повітря, – дівчина вдихнула на повні груди і додала, – давай, показуйся вже!

– Добре-добре, – секунда і перед Ілоною вже стояв молодий зеленоокий шатен, який посміхався. – Руку вже можна відпустити, – очима показав він.

Дівчина почервоніла і хмикнувши, відпустила руку, за яку до того трималася.

– А ти вже не погано орієнтуєшся навіть не бачучи мене, здається зв'язок між нами міцніше, ніж я думав, закохалась? – підкліпнув хлопець.

– Джозеф, та кому тебе треба, – Ілона відвернулась, ще більше червоніючи. – І які тут у тебе були справи? – вирішила перевести вона тему.

– Якщо гарно попросиш, то розповім, – дражнив її далі молодий дракон підставляючи щоку для поцілунку.

– Не знав, що у вас такі близькі стосунки, – почувся звідкись голос і вони обоє обернулись. Перед ними стояв дивно, адже по королівському, вбраний, блондин з світло-блакитними очима, його б точно взяли зніматись у серіалі "колись – це зараз", так схожий він був на правителя того часу.

– Власто? А ти що тут робиш?

Власто – це принц змій. Живе в королівському підземеллі, десь у іншому світі і керує там разом зі своєю сестрою Кіллою. Три роки тому наша героїня (і не тільки вона) мала змогу роздивитись там усе і потрапити у пригоду, про що я (Варо) мало що пам'ятаю, адже половину усього часу була під чарами і знаю тільки з розповідей. Кілла і Власто постійно змагаються у "хто швидше знайде другу половинку", адже тільки так хтось з них стане єдиним королем або королевою.

Правдива їх подоба – зміїна, а точніше величезна зміїна, також вміють і людьми прикидатись, через поцілунок забирають імена і силу, але ним же можуть їх повертати.

– Привіт, Ілоно, – принц Власто кинувся її обіймати, але вже через мить був відсторонений Джозефом.

– Лапи геть, зміюко – промовив він, тримаючи  Власто за шкірку, Джозеф вищий і очевидно сильніший.

– Та як ти смієш до нього торкатись? – на Джозефа полетіли найбрудніші лайки і невдовзі в полі зору було помічену і красиву блондинку, також в королівському вбранні.