Розділ 3

Розділ 3

Це були ті самі дні останнього місяця літа, у які люди починають сумувати. І хоча градуси на термометрі не поспішають падати, все ж перші дощі почалися.

– Шашливо шобі, мій лубий длуже, – з олівцем у зубах проговорювала Ілона, тренуючи таким чином дикцію. Це потрібно їй для завтрашньої зустрічі, а точніше на кастинг другорядної ролі в якомусь історичному серіалі.

– Пам-пам-па-рам, пам-па-ра-рай-рам – мелодія улюбленого танго полилася з телефону Ілони і вона виплюнула олівець.

– Ну привіт-привіт. І хто це згадав про мене цього місяця? – з легкою усмішкою приклала вона телефон до вуха.

– Карпюк, що це за дурня? – почувся роздратований голос Алекс Сілвер з тієї сторони.

– Не кричи ти так і де твої манери? – почала було Ілона, та Алекс перебила її:

– Манери? Це в тебе потрібно запитати! – волала вона так, що подруга аж відсахнулась від телефона. – Чому в моїй доповіді Алберто пів сторінки якогось Артема опинилось?

Алберто – це шеф і по сумісництву викладач Алекс. Згорблений, сухенький, горбоносий і злий дідуган, якого, не зрозуміло чому, ще не відправили на пенсію. Вдень він викладає в універститеті, а ввечері допомагає Алекс з навчанням на чотирьох, а інколи і більше мовах. За це вона перекладає рукописи, вони його цікавлять майже як старовинні і забуті мови. Професор навчає їх, відправляючи по декілька сторінок тексту з завданнями навіть у літні канікули.

– А що я маю до твоєї, так званої, доповіді? – стрепенулась Ілона.

Алекс увімкнула відеозв’язок і побачила вираз здивування на обличчі подруги, коли остання проговорювала цю фразу.

– Як що? Цитую: « Привіт, я Ендрю, живу в Огайо, точніше в селі Огайо, а не штат, про який всі подумали. Цього року з сім’єю поїхали підкорювати Карпати і зустрів я там Артема – повну копію мене…»

Вираз обличчя Ілони мінявся поступово з кожним процитованим рядком: від здивування, процесу роздумів, до винуватої міни.

– Бачу ти розумієш про що я, – зміни не могли залишитися непомітними для Алекс. – « Хлопчаком я був простим, – розповідав Артем, – як і всі діти полюбляв пустощі. Мав багато цікавості до нового, трохи складний характер і молодшу німу сестру Міку. Я завжди захищав її : чи як її хтось образив, чи коли в черговий раз перекинула відро з молоком, яке вона ледве навчилась видоювати, то заступався перед бабусею, – мовляв – сусідські хлопці побешкетували. Можливо я б не був таким добрим, якби вона могла  сама за себе заступитись, якби не була німа».

– Не продовжуй, я зрозуміла, – зупинила її Ілона і склала руки, наче в мольбі.  – Вибач-вибач-вибач, це ми з Варо…

– Що з Варо?

– Це потрібно було їй для вступу в універ! Їй потрібно було написати щось про сліпих, німих, або ще кого від імені того, хто знається, або хоча б стикався з таким у повсякденному житті, типу інтерв'ю взяти. А в мене саме друг по переписці…

Таке ж німе питання, німе, як та Міка з розповіді застрягло в Алекс на губах і вона підвела обидві брови вгору. Це помітила Ілона і зітхнувши, замовкла.

– Я все-одно не розумію, яке діло це має до моєї доповіді?! – Алекс втрачала терпіння.

Ілона винувато опустила погляд і пробубніла:

– Мій друг – з Турції…

– І? – чулося якесь шипіння.

– Він інколи буває у штатах, подорожує по світу і бачив багато цікавого – продовжувала Ілона – в нього шикарна історія для Варо, а перекласти його могла тільки ти, або твій професор.

– І ти вставила лист свого друга мені у доповідь, щоб професор переклав її? І чим ти тільки керувалась?

– Думала, що він вирішить – це потрібно тобі для навчання і без зайвих питань перекладе.

– Що він і зробив, – Алекс зжала рукою лоба і відштовхнула щось біля себе ногою, – але вже після того, як прочитав мені цілу лекцію якоюсь не знайомою мені мовою, думаючи, що вона мене так сильно зацікавила! Він правда хвалив мене, бо сказав, що навіть його син почав цікавитись нею лише у 20… Але розумієш, я дві години намагалась розібрати, що старий мені втирає, поки він не показав мені мою ж доповідь!?

Довелося виплутуватися і сказати, що я планую подорож навколо світу і мене дійсно цікавить ця мова, як потім визначилося – турецька. І тепер, завдяки тобі, в мене тепер з нею купа завдань… – насупилася Алекс і запанувала мовчанка, Ілона з винуватим виглядом зазирала в телефон.

– І не роби такі очі, просто скажи мені декілька речей:

По-перше, я ніколи не чула про твого друга по переписці.

По друге: як ви з ним спілкувалися, якщо листи відправлялися не англійською? Хоча і так зрозуміло, що це інтернет-перекладач, – сама ж відповіла вона на своє питання.

– По третє: чому б не попросити мене на пряму, га? – Алекс полила питаннями, від чого обличчя Ілони знову почало міняти вираз, тепер очі її вже майже плакали, а нижня губа почала труситися.

– Я тебе просила мені поперекладати дещо, та ти не мала часу, а якби про Мехмеда розказала, то ти б заставила мене з ним любий зв'язок розірва-а-ати, – Ілона заплакала і це увігнало в ступор Алекс. Ілона колись дійсно надсилала подрузі якісь не зрозумілі тексти і досить часто, їх було надто багато, вони могли забирати час на навчання з професором, тому Алекс відмовилася  допомагати і зараз почервоніла.