Розділ 1

Все почалося з Ілони

Частина 2

З розповіді майже головного героя

Розділ 1

– Панчохи чи колготки? Не впевнена, що вибрати? – красувалася перед дзеркалом рожевощока дівчина, пританцьовуючи в шовковій блакитній піжамі. Довге, чорне, майже смоляне волосся колихалося їй в такт, а у блакитно-сірих очах грали щасливі вогники.

 – Ех, а ще не так давно на ній була шкільна форма і вона прибігала до нас за порадами. Лілі, кохана, пам’ятаєш? – водив сіро-блакитними очима смуглявий чоловік  сорока п’яти років, звертаючись до жінки поруч себе. Він не так давно повернувся з роботи, тому був ще у формі, зазирнув в кімнату глянути, як там його дівчата – дочка і дружина, а наткнувся на примірку весільного плаття. Саме зараз готове вбрання вже упакували в чохол, підбирання аксесуарів також закінчилось, а за вікном була вже пізня ніч. І хоч всі інші сусіди вже полягали спати, наші герої не спішили, вони насолоджувалися моментами з сім’єю, які так треба цінувати.

– Ще і двох років не пройшло, звичайно пам’ятаю, – поряд чоловіка сиділа худорлява жінка середнього віку, з світлим волоссям і карими очима, котра споглядала як її дівчинка готувалася стати жінкою. – Все-таки, ти не думаєш, що зарано, може ще почекати, адже ви ще дуже молоді?  –  зверталася вона вже до дівчини, яка була її дочкою, попутно вириваючи її і свого чоловіка з власних щасливих думок.

– Мамо, ми це вже проходили і прочекали цілих три роки, –  надула пухкенькі губи така ж худорлява, як і мама, дівчина, – я вже можу сама приймати рішення.

– Всього три роки і то ще не повних! – на пальцях показувала мама. –  Розумієш, що потім у вас будуть діти, а ви ще до них не готові, адже самі ще діти, – почала вона нервово перебирати хустиночку.

– Мам, але ж ти сама одружилася в вісімнадцять років… – почала дівчина.

– Тому я знаю, що говорю, – зжала губи мати, а батько легенько торкнув її лікоть. –  Та і тоді були інші часи, скільки всього вам треба буде пройти, –  вона зітхнула, картинно заламуючи руки.

– На мене це більше не подіє, – усміхнулась дочка, її не дратувала впертість матері. – Я нарешті виходжу заміж, – тішилася вона, кружляючи по кімнаті. Зовсім скоро дитина залишить гніздечко батьків і почне вити своє власне, разом з другою половинкою. Дівчина перестала кружляти і прихилилася до батьків. – Я сумуватиму за вами, –  з легкою гіркотою мовила вона і міцно обійняла їх.

– Но-но, ми ще не помираємо, – намагався жартувати тато дівчини, а сам тихенько змахнув сльозу.

– Обов’язково навідуватимемо тебе і ти вже нас не забувай, Варо – і мама майже заплакала.

Вона хотіла ще щось сказати, але зітхнула, піднялась і попрямувала до дверей, а вже через декілька секунд піднявся і батько. Чомусь обличчя його було дуже сумним, та дівчина скидала це на її скорий від’їзд і батьківську любов. І  хоча вона була наполовину права, все ж, не знала всього.

Вона знову стала перебирати аксесуари, дивлячись у дзеркало, іскри в очах відбивалися і ніби йшли з самого серця. Покрутилася і оцінила свою фігуру – ідеально, не даремно вона займалася спортом ці три роки, батько вчив її як в армії. Часом дівчина навіть вела щоденник, щоб записати у нього результати і все цікавеньке за день.

Частинки з нього ви також маєте можливість глянути в цій історії:

– Ай! Щоб його, – різко зачухалася спина, ніби на ній поселилися метелики, я запустила руку за спину, по ній наче щось повзе. Так, я це схопила… Ай, але ж кусається, зараза, забрати не можу. – Мам! – в паніці кричу я і мама одразу ж прибігає на поклик.

– Що, моя маленька? Що сталося? Ми ж з батьком щойно пішли…

– Мам, в мене позаду якась комаха, допоможи, – мало не плакала я, поки мама не зойкнула.

– Це ж… – мама боляче смикнула, але, здається зняла комаху з мене.

– Ай! – вона відвернулась і сховала щось за спиною.

– Нічого страшного, просто муха, – нервово всміхалась мама, але її усмішка не виглядала природно. – Доню, ти нічого дивного останнім часом не помічала?

– Ти про що мам? – невже вона здогадується про мої  магічні здібності?

– Нічого, якщо що, то ти ж знаєш, ми з батьком поруч, просто попроси і ми завжди допоможемо.

– Все нормально мам, – я вимушено посміхнулась. – Я вас з татом дійсно дуже люблю, але тепер в мене є і Макс, він також мені допоможе…  Якщо що, – особливо магічне, – додала вона вже в думках.

Мама зітхнула і вийшла з кімнати, більше нічого вона мені не сказала.

Як тільки я задумалась, подзвонив телефон:

– Алло?

– Кохана, вибач мене…

– Макс, чому телефонуєш так пізно? – я глянула на годинник – майже опівніч. Мама якраз лягає спати, чути як в їхній кімнаті грає телевізор, мабуть тато засинає під його звук.

– Просто живи далі і прощавай! – крикнув Макс у трубку і почулися короткі гудки.

– Макс! – вирвався крик, але мене вже не було почуто. Навіть батьки не прибігли на шум, як дивно, невже не почули?