Епілог

В кінці літа ми таки закінчили знімати фільм, Гіл сказав, що так швидко він ще не знімав такий шедевр, який вийшов завдяки нашим зусиллям, от підлабузник. А сам постійно прискорював, кажучи, що не встигаємо по графіку, більше на таке не поведуся.

Екхерд не захотів залишитися з нами, та навіть якби залишився, поселити його не було куди. Гіл запропонував йому роботу з ним, в якості асистента і наш Екс-король тьми погодився, йому також було цікаво у нашому світі, як і Джозефу і Максові. Гіл, як видно, пробачив йому той напад у склепі (Екхерд сказава, що не спеціально потрапив уламками в Гіла під час того, як намагався потрапити в склеп, хоча в таке слабо віриться) і ми вчимося пробачати також.

Ілона і Алекс подружилися з близнючками, а наша пригода їх добряче змінила, навіть Кейтлін не вистояла проти дружелюбності Ілони і вони четверо зараз найкращі друзі.  А я? А що я? Я перевелася в їхню школу і вже через декілька днів почну нове навчання, дівчата стали і моїми друзями.

Зі всіма непорозуміннями ми таки розібралися, я і Макс також і зараз ми зустрічаємося, він ще багато не розуміє в нашому світі, але я зі всім терпінням намагаюся йому допомогти, правда без сварок не обходиться, але я признаю, я люблю його і буду захищати його перед жорсткостями світу, навіть якщо він думає, що це він мене захищає, хі-хі.

– Я тобі зараз дам “ думає, що захищає” і чим ти це тут займаєшся?

– Макс, як не соромно підслуховувати! – вирішила переключити все на нього, але не вдалося, бо він грізно дивився з-під брів. – Добре-добре, не злися, я занотовую наші пригоди, потім можна бути розповідати історії, як казки.

– І кому ж? Хто в цьому світі в них повірить? Ти нічого не докажеш, – хіхікнув Макс.

– А я і не буду доказувати, багато людей і так вірить в магію, а тим хто вірить – доказів не потрібно!

Так от, продовжую:

За іронією долі: саме в останній день літа випадало моє день народження і вже 31 серпня ми відзначали відразу декілька подій.

Закінчення фільму, закінчення нашої пригоди, яка і подарувала нам таку чудову дружбу, а декому і любов (аж самій не віриться) і звичайно ж мій день народження.

Після безкінечної кількості привітань і подарунків, ми відправились дивитись на феєрверк, але перед цим, я помітила, що останнім часом Ілона про щось задумується, інколи не помічаючи, що відбувається навколо і вона відповіла.

– Знаєш, це давно мене турбує. Дракон не договорив мені і я думаю що це важливо.

– І все? Може там не було нічого важливого.

– Але я так хочу взнати.

– Я можу загадати бажання на свічках, але не знаю чи воно збудеться, – вирішила підтримати я її.

– Дякую, – щиро зраділа Ілона, вірячи, що щорічне традиційне бажання іменинника збудеться.

Увесь день Макс не підходив до мене, лише офіційно привітав і тримався осторонь, що б це могло означати? Невже він хоче покинути мене?

Макс покликав мене і я вже готувалась до найгіршого сценарію, але Макс став на одне коліно, значить вибачитися вирішив.

– Максе, я не ображаюсь, тобі не потрібно вибачатись, – особливо за те, що я більше тобі не подобаюся, – подумки додала я вже випускаючи сльози.

– Ні, все не так, –  затрусився він, то червоніючи, то біліючи, – я зараз той, даю печінку і нирку, – заїкався він.

– Що? – він що хоче продати органи?

– Не так, замахав він руками, прошу ніжку і шлунок.

– Та що з тобою? Та в тебе температура, ти захворів? – торкнулась я до його лоба, який просто горів.

– Так, тобто ні! – Макс взяв мене за руку, – Виходь за мене! – Викрикнув він, так, що гості пооберталися.

– Що?!! – швидше повірю, що це не Макс, ніж в те, що це правда.

– Можливо не зараз, але, я кохаю тебе, – пітнів Макс, червонівши все більше, – я завжди буду поряд, тому чекатиму на твою відповідь.

– Вітаємо, вітаємо!!!! – Почали кричати навкруги.

– Ми так раді за тебе!

– Я знав що це відбудеться, але ж так рано, – почав бурчати Гіл, але сам усміхався, радіючи. – Ну раз так, – прокашлявся Гіл. – Гірко!

– Гірко!!! Гірко!!! – підтримали навколо. І ясно, що повинно було бути далі, але…

– Я вам зараз дам Гірко! – Ну хто мене потягнув взяти з собою тата і маму, саме мама дивилась на мене, ніби в мене четверо дітей, а вона про це не знала.

– Та годі тобі, не псуй дітям свято, – намагався захистити нас тато, але мамину лють просто так не вгамуєш.

– Саме дітям, тобі тільки-но виповнилось шістнадцять, ніяких заміж, ніяких гірко! – кричала мама наче квока, поки тато відтягував її. – Ніяких гірко!

– Шістнадцять? – перепитав Гіл в Ілони.

– Її мама мабуть розпереживалася, їй точно п'ятнадцять, – прошепотіла та у відповідь. – Гірко! – усміхалася Ілона, голосно гукаючи.

– Гірко!!! Гірко!!! – Підхопили знову і я таки отримала свій поцілунок, як би не злилась мама.

– Молодці, – показував нам знаками тато і відвів маму до стола, зараз принесуть іменинний торт.