Розділ 20

– Ах, як же добре вдома, – усміхалась Ілона допивши свій чай і махаючи ногами наче мале дитя.

Та що й казати, ми також були радими що зараз були в Нью-Йорку, а не десь на дереві, в болоті, чи у в’язниці Екхерда. Дім Ілони став постійним місцем зустрічі і нашим другим домом. Тим більше, батьки Ілони ніколи не були не раді гостям, навпаки заохочували нас приходити частіше щоб розповісти про зйомки фільму, або просто відпочити.

– Зйомки! – подумала Ілона, але вирішила промовчати. Все-таки буде краще якщо кожен хоч трішки відпочине і тільки тоді можна закінчувати зйомки.

– Кхм, можна запитати, який сьогодні день? – якось підозріло солодко мовив Гіл і всі повернулися до нього.

– Середа, а що? – відповіла, нічого не підозрюючи, Еліс. Зараз вона націлилась на бутерброди з шинкою і оточуюче її не дуже хвилювало.

– Я знаю що середа, – огризнувся Гіл.

– То навіщо питати, – повела плечем Еліс і продовжила жувати бутерброди.

– Ви хоч знаєте яке зараз число, якщо раніше ми випереджали графік, то зараз все якраз навпаки. Хто пам’ятає коли ми взагалі мали продовжити роботу? Два чи три дні тому? – не вгавав Гіл. – Досить, завтра о шостій чекаю на знімальному майданчику, – буркнув він і пішов до дверей, залишивши після себе пусту тарілку і чашку. Вже на порозі він повернувся, – Еліс, тебе це також стосується, жодного разу не бачив щоб ти вчила сценарій, – з цими словами Гіл зачинив за собою двері.

– А я тут при чому? – здивувалась Еліс.                  

– При тому, що ти тепер замість Алекс. Коли ви помінялися тілами, то ми зробили так, щоб вона в твоєму тілі знімалась у фільмі, а Гілові ми про це не розповіли, так що він тепер думає що саме ти маєш продовжити зйомки, – замовкла Варо, не знаючи що ще сказати.

– Бідолаха, – зітхнула Ілона.

– Як це? Та я… я навіть сценарію в очі не бачила, там напевне купа слів і в жодному фільмі я ще не знімалася, а перед камерою треба бути природною.

– Еліс, не прикривайся. Признаю, ми трохи винні в твоїй проблемі… – не встигла закінчити Ілона.

– Трохи? Та ви мене конкретно підставили! – кричала Еліс, так, що напевне вся вулиця здригнулась, добре що батьки Ілони зараз на роботах.

– Взагалі ти сама себе підставила, якби не ваша дурна ідея відправлятися до вулкану і Скорфа, то все було б добре, – повела Варо.

– Логічно, але ж я не знала що так вийде і взагалі це була не моя ідея, – далі виправдовувалась Еліс.

– Зараз вже не важливо, я дам тобі сценарій, просто вивчи його, – майже молила Ілона.

– А ми тобі допоможемо, – підхопила Варо.

– Я вірю що в тебе все вийде, адже ти з Кейтлін завжди добре виконували навіть найбільші і найскладніші ролі у виставах, от наприклад Джульєтту минулого року, навіть мені сподобалося, – підлещувалась Ілона.

– Тут ти права, – піддалась Еліс, – я добре граю, але ж фільми це інше, – зробила вона останню спробу відлинути.

– А ось і ні, ми ж правуємося, в тебе тим більше вийде, – не здавалась Карпюк.

– І це правда, – швидко передумала Еліс, – обіцяю виступити на ура, – Еліс схопила сценарій, який Ілона подала їй і побігла нагору, вже було чути як вона відпрацьовувала перші фрази.

– Так, вмовити її було не легко, але і не довго, я рада що вона допомагає нам і вірю що так буде і далі, – усміхнулась Ілона і побігла на кухню, – десь тут ще й морозивко було.

Ілона підійшла до морозильної камери, вона в них була окремо від холодильної, адже розмірами її можна було зрівняти з ліжком і відкрила її в пошуках жаданого морозива, але побачила вона дещо краще, в певному роді.

– Джозеф! – викрикнула дівчинка, відпустивши дверцята і морозилка зачинилась. – Ой, вибач, – знітилась вона і магією витягла Джозефа з морозилки.

Бідолаха трусився, наче листочок при штормі, губи посиніли, а волосся ніби інеєм покрилося.

 – І як же ти тут опинився? – цокала язиком Ілона, обкутуючи Джозефа пледом. – Дівчата, подивіться кого я знайшла! – закричала Ілона на весь будинок.

– Що? – закричала їй Еліс зі спальні.

– Кого? Невже миша в будинок забігла? – заметушилась Варо, заходячи в кухню. – Ой, Джозеф! – кинулась до нього Варо, – Зовсім замерз, біжу ставити ванну, – Варо чимдуж вибігла з кухні.

– Що сталося, миші? – зупинилась Еліс, коли повз неї пробігла Варо.

– Та вже побільше буде, – розгнівалась  Ілона, ніби крім мишей нічого в її домі не може бути.

– Невже щурі? – округлила очі Еліс.

– Та не щурі, спочатку глянь, а не питай, – тикнула пальцем Ілона.

– Джозеф, – зраділа Еліс і кинулась обіймати сосульку, яка тряслася. На відміну від інших, Еліс тільки раділа.

– Ванна набралась, – знов забігла на кухню Варо і вперла руки в боки, – потім наобіймаєтесь, він же так зовсім помре.

– Ой, лишенько, вибач, – зніяковіла Еліс, – зараз ми тебе витягнемо нагору і ти зігрієшся, – засюсюкала дівчинка.

– Нема часу, – і сил не хватить, – додала про себе Ілона і вона, звичайно за допомогою магії, потягла Джозефа на гору, але на порозі ванної зупинилася і почервоніла.