Розділ 15

– Пора, – мовив Екхерд і знову відкрив портал. Портал огорнувся чорним туманом і захопив в себе Екхерда і Макса, слідом ще дві тіні заскочили самі, ніби переслідуючи втікачів.

Посеред спальні немолодої пари, вночі, почав утворюватися чорний туман, сплячі батьки Ілони, навіть не помітили його і продовжували спати. З туману вийшов Екхерд, за ним Макс, вони обоє тихенько вийшли з кімнати, лишніх жертв Екхерд не хотів. Спустились по сходах і пройшли у вітальню, нікого, дивно, портал ніколи не помиляється. Раптом Екхерд помітив тихо сопучих людей навколо. Чорноволоса дівчина спала поклавши голову на руки, на лобі красувалася темна пляма, очевидно з-під зілля. Трохи далі на дивані спав Джозеф, цього персонажа Екхерд точно знав, колись його батько мав би вбити його, але той чомусь живий і прямо зараз лежить перед Екхердом безпомічний і нічого не підозрюючий. Згори чувся нездоровий храп міцного сну, там спала Брунхільда, десь в одній з кімнат, яку, очевидно не помітив Екхерд, або не хотів помічати.

Придивившись в темноту Екхерд побачив ще одну дівчину, та спала на величезному кріслі в обнімку з іншою, світловолосою, такою знайомою і одночасно ні.

Макс, який йшов слідом раптом зупинився, подивився у сторону чорноволосої і чомусь почав хвилюватись.

– Вона, – подумав Екхерд схопив чорноволосу дівчину і мовив пару слів їй на вухо, дівчина, тобто Варо – бо це була вона, на секунду проснулась, а потім знову заснула. Макс помітно занервував.

– Те що ти відчуваєш до неї, – мовив Екхерд, – це кохання. Тобі хочеться захищати, оберігати її і прожити разом все життя, – після цих слів Макс зашарівся. Демон впевнився що правий.

Екхерд ніби з безодні витягнув дзеркало, те саме, з ринку, в дзеркалі Макс побачив як Власто цілує Варо, Макс розізлився.

– А це, – усміхнувся Екхерд, – ревність, – йому очевидно подобалося мучити Макса. Тепер Екхерд підійшов до Макса, доторкнувся до грудей і вийняв серце. Макс не помер, але відчув сильну біль, серце в руках Екхерда билось шаленим ритмом. – Тепер, як і обіцяв, я позбавлю тебе страждань, – Екхерд спочатку стиснув серце в руках, а потім, трохи подумавши просто проковтнув його. Вогник в очах Макса погас, а сам він залишився стояти, наче останній зомбі.

Екхерд усміхнувся, тепер Макс у його владі, він розсіяв Ілюзію, Варо прокинулась, викрикнула, слідом за нею прокинулись і всі у кімнаті.

По сходах спустились батьки Ілони і заклякли від жаху. Батько Ілони схопився за серце і втратив свідомість, а мати остовпеніла і просто дивилась на Екхерда.

Екхерд змахнув руками і він, разом з Максом, Варо, Еліс, і двома, щойно з’явившимся тінями зник у густому темному тумані.

****

Ілоні ледве вдалося заспокоїти батьків, сказавши що це просто голограма, науковий експеримент, який їм позичив Гіл із реквізиту до фільму, не знаю як, але батьки, трохи посварившись знову пішли нагору і нехотячи полягали спати.

Батьків то вона переконала, але себе ні. Що тільки що відбулося? Невже то був Екхерд і Макс? Він щойно, прямо посеред ночі викрав Варо і Еліс, навіщо? Десь там  за ним було ще дві тіні, це Кейтлін і Алекс, навіщо вони всі Екхердові? Від відчаю Ілона тихо заплакала.

Джозеф негайно прийнявся її заспокоювати, вивів на вулицю, слідом за ними на вулицю виплила Брунхільда, саме виплила, за допомогою магії, щоб не робити лишнього шуму, адже в домі ще перебували її дочка, тобто матір Ілони і її зять, себто батько нашої героїні.

Раптом Ілона заспокоїлась і в очах її було видно велику надію.

– Я знаю що нам потрібно робити, – мовила вона. – Джозеф, Брунхільда, я знаю що нам робити! – засміялась Ілона.

– І що, – нетерплячим криком зірвалися голоси Брунхільди і Джозефа.

– Як я могла забути таку важливу деталь? – Ілона стукнула себе по лобі.

– Яку? – вже не могли терпіти слухачі Ілони.

– А таку, – почала вона. – Пам’ятаєте бабусю Апу, тобто спогад, звідки вона взяла дзеркало-портал? Вона сказала що в одному з склепів вона зустріла привиду, родича наймогутнішого рятівника, а хто у нас найвідоміший і наймогутніший рятівник?

– Ти! –  викрикнула Брунхільда.

– Правильно, адже я спадкоємиця. Джозеф, оживляй спогад, нам потрібно знайти того привиду.

– Точно і як я не подумав, – усміхнувся Джозеф і помітивши погляди Брунхільди і Ілони зітхнув, –  добре вже роблю.

Джозеф закотив рукав на своїй сорочці, подивився на свою руку, зітхнув… і вкусив себе за великий палець.  Брунхільда з Ілоною тільки встигли що зойкнути, а невеличка струнка крові вже текла по всій руці Джозефа. Піднявши іншу руку, Джозеф проговорив декілька слів невідомою нам мовою і пальцем почав виводити символи  на кривавій руці, рука засяяла, Джозеф струсив кров на землю. Маленькі капельки попадали на зелений газон і вмить на їхньому місці земля почала розриватися, викривлятися і з неї на світ появився великий рожевий капелюшок.

– Не те, – промовив Джозеф і ногою заштовхнув капелюшок всередину, але замість нього з землі почав появлятися темний капюшон, з нього визирнуло обличчя, усміхнулось, за ним почала виходити ціла фігура в плащі, це була та сама бабуся-спогад.

– Вона? – запитала Брунхільда, в її голосі відчувалися нотки хвилювання і надії.