Розділ 14

…І знову кімната і плачучий хлопчик… І я в цій кімнаті? Чи я є той хлопчик?...

В холоднім поту прокидається той хто рідко спить, здається, божевілля в ньому росте. Щось всередині нього проситься на зовні, а може хтось? Спокійно, він себе контролює. Та чи себе? Не зовсім. Всередині він, але тіло не його – крадене, а десь в глибині сидить власник тіла і не знає як вийти, просить допомоги, але, мабуть ніхто не чує. Не проси в мене, хоч чую, але допомоги не дам, таке життя, звикай. Та не бійся, колись, коли я виконаю свою місію, може не таку яку мав виконати раніше, я випущу тебе, а поки спи, спи і не плач…

– О, допомога потрібна не мені, а тобі, бо знай, що все може змінитись зовсім у протилежну сторону твоїх думок, мрій і бажань, – озвався голос в думках і знову заснув.

А той хто керує тілом навіть не знає своє ім’я, треба згадати, але нема сили…

– Екхерд, то як щодо нашої домовленості?

– Екхерд, он як моє ім’я, але чомусь здається що воно не моє, байдуже, мені повинно бути байдуже, адже я монстр, – думав собі Екхерд.

– Ні, ти не монстр, – почувся ніжний голос. Здається, ніби це голос ангела. – Навіть якщо ти так вважаєш, то це не так. І навіть якщо тебе так називають, то ти не мусиш таким бути.

– Екхерд, ти що заснув? – вже вдруге звучав голос Макса, який нетерпляче чекав відповіді на свої попередні запитання.

Екхерд відкрив очі, він рідко спав і ще рідше бачив сни, але цього разу йому навіть здалось що це не сон, що голос ангела справжній. Якби знайти того ангела…

Повернувся до реальності, нарешті помітив Макса. Макс сильна людина, хороша, Екхерд дотримає слова і виконає його бажання, адже слово своє так чи інакше він завжди виконує.

– Максе, вгамуйся, я завжди дотримую свого слова і твоє бажання здійсниться, але на його виконання потрібен час, просто почекай.

– Чому я повинен чекати? Ти досить розумний і, мабуть, дуже могутній, хоч я мало про тебе знаю.

– І що ти знаєш про мене? – Екхерд подавив саркастичну посмішку, адже ніхто його не знає, навіть він сам.

– Ну, ти один із негативних персонажів у житті кожного, тебе ненавидять практично всі, в тебе немає друзів і ти, судячи з давніх історій, найжахливіший персонаж у світі.

– Цю інформацію знає навіть дитина, – усміхнувся Екхерд, – але вона не зовсім правильна.

– Як це? – здивувався Макс.

– Ох Максе, ти ще наївна дитина не зважаючи на твої роки,  хоча, якщо рахувати по людським міркам і твоїм теперішнім виглядом тобі не більше двадцяти.  Розумієш, люди мають здатність перебільшувати і боятись того чого не існує, а коли немає чого боятись, то самі придумують собі страхи і проблеми, – Екхерд замовк і глянув на Макса. – Я зрозумів, що ти нічого не зрозумів. Люди – ви такі дивні, – зітхнув Екхерд.

– Я зрозумів одне, ти  не такий як про тебе кажуть, хоч ти і незрозумілий, місцями навіть божевільний, але все-таки ти не всесвітнє зло, як про тебе говорять, – усміхнувся Макс.

– Все, досить цих розмов перейдемо до справи…

****

На цей раз Ілона прокинулась самостійно і сон вона не забула. Дивний їй снився сон, може він щось означає, адже сниться вже не вперше. Що то за хлопчик? І ще хтось… Там точно був ще хтось.

– Зараз не час думати про дурні сни, нас чекають серйозні справи, – почувся знайомий голос Джозефа.

– Звідки ти знаєш про що я думаю? – Ілона трохи перелякалась, адже думала що вона тут сама, та ще й Джозеф тепер чомусь викликав в Ілони іскру підозри, але вона завжди швидко згасала. Джозеф вмів викликати довіру.

– Як би це сказати? Розумієш, ми деяким образом пов’язані між собою, адже я твій ангел-охоронець. Якщо тебе щось хвилює ти завжди можеш поділитись зі мною, я завжди тебе зрозумію і підтримаю.

– Дякую, ти і справді ангел, тільки крилець тобі не хватає, – засміялась Ілона.

– Чому це? Взагалі вони в мене є.

– Справді? А ти покажеш? Класно було б мати крила… – мрійливо усміхалась наша принцеса.  – Завжди мріяла літати, відчувати під крилами вітер і перелетіти хмари.

– В тебе ж вони є, такі лускуваті, як у фей, я особисто бачив їх у тебе. Вони з’являлись коли ти повністю задіяла свою силу.

– Так, але це зовсім інакше, я не можу це контролювати.

– Твоє бажання – для мене закон. Обіцяю, колись ми обов’язково політаємо разом, – Джозеф усміхнувся і кліпнув Ілоні.

– Зловила на слові, тільки спробуй не дотриматись обіцянки, – Ілона голосно розсміялась, Джозеф підняв їй настрій.

– Чого ви так голосно розмовляєте? Якщо я не висплюсь, то з‘являться зморшки, – кричала зі своєї спальні Брунхільда. Вона одна цієї ночі ночувала у спальні, на м’якому, теплому ліжку, на шовкових простирадлах і під м’якою ковдрою.

– О, то ви вже прокинулись,  – виглянула з кухні Еліс, – а я тут трохи приготувала на вашій кухні, сподіваюсь, ви не проти, – усміхнулась Еліс і знову повернулась на кухню.

– Дивно, Еліс дуже змінилася після повернення до нашого світу, схоже на те, що пригоди пішли їй на користь, – люди і справді можуть змінюватись, от би і Екхерд став хорошим, може тоді б було легше жити, та і йому, мабуть, так було б краще. Шкода що я не можу його змінити. Чи можу? – звучало в думках Ілони і вона невільно усміхнулась.