Розділ 13

Темна кімната, лиш капелька світла в кутку крізь шпарку прозирає. Кімната в пилюці, забиті всі вікна і двері скриплячі палають. І не вогнем, а лиш сонячним світлом,  не ззовні, всередині сяють. У центрі кімнати малесенький хлопчик закрившись руками ридає…

– Принцеса… – чується тихий чоловічий голос, – Єванжеліна… – продовжує у тому ж темпі голос, хіба що трохи голосніше. – Ілона    ! – голос перейшов у дівчачий, при чому не тихий, а крикливий і Ілона прокинулась.

– Га? Що? – Ілона різко встала з ліжка і, закутавшись ковдрою, широко розплющила очі.

– Вставай, все життя проспиш, – Варо сиділа на краю ліжка Ілони і штовхала її в бік.

– Навіщо? – Ілона трохи заспокоїлась після дивного сну і, закривши очі, знову плюхнулась на ліжко.

– Вставай, вставай, ну Ілона… Вставай! – кричала я їй прямо на вухо.

– Добре! – крикнула Ілона і разом з ковдрою відправилась в ванну кімнату.

Пройшло приблизно години півтори і терпіння моє покинуло мене.

– Ілона, ти що там заснула? – гупала я кулаками в двері. При чому, двері одразу ж відчинилися і перед моїми очима вже постала “свіжа” Ілона. Вона витирала вже майже сухе волосся.

– Чого ти розкричалася з самого ранку? Невже тобі нема що робити? Якщо так, то краще іди вчи сценарій, – Ілона кинула трохи мокрий рушник у кошик для брудного одягу так, що він перелетів ціль і впав в ще мокру ванну.

– Я не кричу, хіба що трішечки, – Варо потерла потилицю. – Та і взагалі, вже давно не ранок, а третя година дня. О, і щодо сценарію не хвилюйся, бо я вже свої слова вивчила, а от в тому, що ти свій навіть не відкривала я впевнена на сто відсотків.

– Не хвилюйся ти так, в мене ще є багато часу, – Ілона позіхнула і взявши сценарій з полички у своїй кімнаті, плюхнулась на ліжко і прийнялась читати.

– І зовсім не багато, вже через пару днів знову продовжаться зйомки, а нам ще потрібно знайти останню частину скіпетра Екхерда.

– Як? Що, вже так швидко пройшов майже тиждень? – схопилася Ілона і впала з ліжка.

– А ти думала, що час стоїть на місці?

– За цей тиждень ми встигли і так досить багато, – задумалась Карпюк.

– А маємо встигнути ще більше, – в кімнату зазирнув Макс. – Ну що красуні, снідати будемо, чи, точніше сказати, обідати.

– Я б не відмовилась, – усміхнулась я, дивлячись кудись на стіну, аби не зустрічатись поглядом з Максом. І досі не віриться, що його перший поцілунок був з чоловіком, аж на сміх пробирає.

Варо тихенько посміювалась, навіть з всіма силами, які вона прикладала щоб не  засміятись, сміх вирвався і вона впала в невеличку істерику, адже її перший поцілунок відбувся з цим же чоловіком. Чи можна це вважати не прямим поцілунком між нею і Максом через Власто? Бррр… Навіть звучить гидко.

– А вона чого сміється, збожеволіла чи що? – Макс протирав руки кухонним рушничком, здається він готував їжу. Цю деталь помітила і Ілона, в підтвердження цьому почувся смачний запах свіжо приготованих вафель з кухні.

Ілона встала з підлоги, адже з того часу як впала з ліжка вона не вставала, і ніби попливла на запах, як в мультиках. Слідом за нею пішли і я і Макс, який так і не отримав відповіді на своє запитання-жарт. Спустившись, погляд наш впав на їжу, як би сказати, не найапетитнішого вигляду. Вафлі, не зважаючи на те, що в нас була вафельниця, були приготовані “в рукопашну” і виглядали одночасно не дожареними і пережареними. Варення на них також виглядало щойно приготованим і так і було, бо заглянувши до холодильника, я помітила, що полуниця, куплена мною вчора, яку я планувала з’їсти зараз, зникла.

– Знаю, виглядає не дуже, але спробуйте, – очі Максиміліана були схожі на щенячі і, не зважаючи на не апетитний вигляд вафель, ми їх спробували.

Від захвату і не очікувано приємного смаку ми заплющили очі. В голові уявились прекрасні луги, яскраве сонце на небі і ранковий англійський пікнік. Вафлі танули в роті, а полуниця додавала солодко-кислого присмаку, який аж зігрівав душу.

Розплющивши очі, я побачила як Ілона радісно наминала цю неймовірно смачну страву, що аж очі світилися.

– Неймовірно, – тільки й змогла вимовити я і продовжила трапезу.

– Яка смакота, – сказала Ілона після того як швидко розправилалась зі своєю порцією, – віддам усе за те, щоб така їжа була в мене кожного ранку.

– Як щодо того щоб вивчити сценарій і постаратися на зйомках? – почувся доволі знайомий голос у дверях і Ілона аж подавилась новою порцією, яка щойно тільки поступила в її тарілку і вона тільки встигла її спробувати.

Кроки наблизились і ми побачили Гіла Крістофера з пакетами в руках, який не забарившись підбіг до Ілони і, кинувши пакети на підлогу, постукав їй по спині, потім швиденько побіг на кухню і приніс звідти склянку води.

– На, запий, – сказав Гіл, люб’язно протягуючи Ілоні склянку.

– Спасибі, – Ілона взяла воду і одразу ж подавилася нею.

– Ну обережніше ти, таким темпом і до могили не далеко, – зрозумівши яку дурницю я змолола, то одразу ж прикрила рот і відвела погляд, адже розлючений погляд Гіла може заставити зніяковіти навіть приходського Бідла з книги “Пригоди Олівера Твіста”.