Розділ 8

– Давайте внесемо деякі точності, – я зробила розумний вигляд. – В нас є варіант історії і з іншого боку.

– Як це? – в один голос мовили всі присутні в кімнаті.

– А так. Поки ти відпочивала я опитала Гіла і трохи пошукала в інтернеті. З розповіді Гіла вияснилось наступне:

Коли Гіл пішов за квитками він почув крик. Прислуховуючись звідки лунав крик, Гіл натрапив на “атракціон мрій, бажань і страхів”. Спочатку він подумав що крик це частина атракціону, але коли крик пролунав вдруге Гіл зрозумів, що справа серйозна і побіг в середину. А далі все як у тебе, дурний сон, правда трохи змінений, в його сні він був одружений з тобою і це він був одним з вовкулак, який бився захищаючи тебе, а ще у вас була дочка, хвора на якусь невиліковну хворобу…. Коротше, якась дурниця. Майже забула, перед тим як заснути в дзеркалі однієї з кімнат того атракціону він побачив якогось чоловіка, який був дуже на нього схожим, він підійшов до тебе і взявши тебе за руку встав на одне коліно.

– Він робив їй пропозицію? – викрикнула не витерпівши Алекс.

– Я не впевнена, але можливо. Дослухай далі.

Після сну Гіл прокинувся на тому ж місці, де і заснув, але ось що дивно. Ні атракціону, ні самого парку розваг вже не було. Я перешукала весь інтернет, але і згадки про парк розваг “Happy” нема. І ще одне, ніхто з тих людей, які там були, нічого за весь день не пам’ятають. 

 – Цікавенько… Отже ми взнали цілу купу не потрібної нам інформації, – зітхнула Алекс. – Варо, це ж ти в нас інформаційний відділ, чому ти не взнала більше?

– Здається ви мене недооцінюєте. Між іншим я взнала і багато корисної інформації, яку ви пропустили повз вуха і ще дещо, але я розкажу вам це тільки тоді коли повністю перевірю цю інформацію.

– Ілоно, це все якось невдало вийшло, ми тобі сюрприз готували, купили подарунки і навіть Гіла попросили тебе затримати.

– То він не випадково там опинився, а я вже думала доля, – Ілона зітхнула так гірко, що Алекс знову її обняла.

– Е, земля викликає Карпюк, як чути… Ти б спочатку дослухала, а потім робила висновок. Гіл насправді опинився біля тебе випадково, тому ти все ще можеш думати про долю. Ми вже пізніше подзвонили йому.

Ілона помітно зраділа, але не дуже, бо крім всього цього в неї було багато питань, на які ніхто не міг дати їй відповіді. Ще й ця амнезія… Ну чому вона не пам’ятає останні декілька днів? Як вона добралася до Джозефа? І ще багато-багато іншого….

****

Останні декілька днів ми всі провели в метушні. Запізніло ми відсвяткували день народження Ілони, нарешті вона повірила що їй вже 15. Хотілося б також розпитати і Джозефа, але після того як ми покинули його дім Джозеф ніби у воду канув, пізніше виявилось що і дім зник. Просто супер: дім зник, парк розваг також і ніхто нічого не знає, напевно пів планети зникло б і все одно ніхто нічого не знав би, магія і нічого більше.

Вся наша компанія тимчасово відправилась жити в той самий готель, в якому ми проживали на час зйомок фільму, до речі зйомки фільму продовжились, поки-що не було сцен з нашою участю ( дивно, ми ж ніби головні герої, чи не так?), тож ми просто насолоджувались вільним часом. Ну як насолоджувались, скоріше гнітились своєю безпорадністю, адже ми не в силах повернути Еліс до життя. Та і своїми силами ми практично не знаємо як керувати.

За цей час Алекс постійно дзвонила до мами, а Ілона дізнавалась останні новини. А в Нью-Йорку нічого не змінилося за час нашої відсутності, лишень те, що мама Алекс тепер здорова, декілька операцій і вона знову на ногах, а щоб вона не дивувалась зовнішності Алекс, ми почаклували над її зором і тепер в її очах Алекс знову Алекс.

В повітрі відчувалася легенька нотка напруження, аж коли в Ілони задзвонив телефон, номер висвітився як невідомий і дівчинка, трохи вагаючись, підняла трубку.

– Алло, Ілона? – почувся голос молодої жінки, можливо навіть дівчини її віку.

– Власною персоною, хто турбує?

– Маленька, невже не впізнала Брунхільду?

Брунхільда – це бабуся Ілони, яка ніколи не любила коли її називали бабусею, адже відчувала себе практично на наш вік, та і виглядала вона непогано. Старечих зморшок зовсім не існувало на її прекрасному обличчі, а фігурою вона була схожа на крихку ляльку людського росту. Волосся її завжди було красивим і блискучим, і навіть не видно що воно вже безліч раз було перекрашеним в найнеймовірніші кольори. Коли Ілона востаннє бачила Брунхільду, то її волосся красувалося блідно-рожевим кольором, і, як би це дивно не звучало, виглядало цілком природно. Ніколи б не подумала, що рожевий колір волосся на комусь може виглядати природно.

Щоб не заважати Ілоні я і Алекс вирішили трохи прогулятись на свіжому повітрі.

– Бабусю, а я відразу впізнала знайомий голос, – на радостях викрикнула Ілона.

– Ти ж знаєш що я ненавиджу коли мене так називають! – у відповідь почула Ілона. – Та зараз не про це, – голос Брунхільди посерйознішав. – Нам потрібно негайно зустрітись.

– Баб… Тобто Брунхільда, але ж я зараз в іншій країні, ти здається в горах.

– Я знаю де ти – почула з-за спини Ілона.

– Брунхільда? Як?... Як ти тут опинилась?

– Ох Ілона, невже ти ще дивуєшся таким дрібницям? Я думала що з такою силою як в тебе ти вже пережила багато пригод і не таке бачила.