Розділ 5

–  Звичайно! Тобто, ми згодні, але нам треба взяти деякі книги по за… – я не закінчила фразу бо Ілона легко штовхнула мене ліктем.

–  Які книги? – недовірливо подивилась на мене Кейтлін.

–  Вона мала на увазі сценарій, нам потрібно готуватись, адже фільм все ще знімають, але це на другому місці. Спочатку нам потрібно підготуватись до битви, мабуть краще буде, якщо ми хоч щось будемо знати про те, хто такий Скорф і як нам його подолати.

–  Еее… Не важливо. Просто йдіть і вбийте його, – тепер Еліс замовкла, бо Кейтлін штовхнула її ліктем і щось шепнула на вухо.

–  Якісь секрети? – щось запідозрила Ілона.                                                                    

–  Та ні, що ви, просто переживаємо за вас і все таке, – якось хитро усміхнулась Кейтлін.

–  Ну то і підете з нами, зустрінемось через дві години біля виходу з готелю.

– Ем, Ілона, ти нічого не забула? В тебе весь номер розгромлений і потрібно забрати звідти твої речі і перенести до мене, поки що поживеш в моєму номері, – тягнула я час.

–  Точно, – плеснула в долоні Ілона, – тоді зустрінемось завтра о другій на тому ж місці.

– Згода.

Якось швидко домовились  ми, надто швидко, щоб нічого не запідозрити. Коли Еліс і Кейтлін пішли, зрадівши, що їх план спрацював, ми з Ілоною залишились удвох.

–  Чому ти мене штовхнула? – трохи образилась я. – Я сказала щось не те?

–  Щось я їм не довіряю, тому і штовхнула, бо їм не обов’язково було знати про те, що ми не тільки знаємо, а ще й маємо книги з заклинаннями. І ще дещо. По-перше: звідки вони взнали про Скорфа і його наміри? По-друге: чому вони подумали, що ми його переможемо і чому саме ми? І по-третє: чому згодились піти з нами, адже ніякої сили вони не мають і не зможуть себе захистити, якщо щось станеться? І це ще не увесь список моїх запитань.

– Ну, це завтра ми і з’ясуємо, – хитро потерла я руки, пригоди все-таки починаються!

–  Обов’язково, – в голосі Ілони звучала якась невпевненість і, можливо… страх?

****

Залишалося п’ятнадцять хвилин, а Ілона вже не могла всидіти від нетерплячки, чим  дуже мене дратувала.

–  Ще довго? –  знову і знову повторювала вона.

–  Ще трохи, –  намагалася заспокоїти її я.

Тут у двері постукали.

– Напевно Еліс і Кейтлін не можуть дочекатись, так як і ти, – усміхнувшись, подивилась я на Ілону і вона одразу ж “надулася”.

Відкривши двері свого номера, я побачила не близнючок, а, на моє здивування, там стояла Алекс.

–  Я іду з вами, –   рішучим голосом заявила Алекс. –  Я  стану вам у пригоді.

– Сказало мишеня коту, після чого кіт його з’їв, – чомусь не подіяло, бо жоден м’яз на лиці Алекс навіть не дриґнув. – Алекс, це не іграшки, ми можемо загинути. Тим більше ми не можемо знати, що задумали злючки, – наче малюкові пояснювала я.

–  Це все так, але звідки я можу знати, що і тобі можна довіряти, ми знаємо тебе всього два тижні і не знаємо, чи ти взагалі на нашому боці? Можливо — це ти становиш загрозу для Ілони, – Алекс думає по-дорослому, але не в правильний момент!

–  Стала б я ризикувати життям заради неї, якби не хотіла тільки добра. Ти ж сама сказала, що я повинна захищати її, – навела досить хороший, як на мене, доказ.

–  Я такого не пам’ятаю.

– Ага, ще й назвала мене Єванжеліною, як той, як його… –  вперше влізла у розмову Ілона.

–   Елефорд, –  підхопила я. –  До речі, звідки ти знаєш його ім’я?

– Я ж сказала –  не пам’ятаю.

– Здається ти добряче стукнулась головою, – хитро мовила я, використавши шанс посміятися.

– Ой, хто б казав. –  з легким сарказмом сказала Ілона. –  Ти ж разів п’ять мліла.

– На скільки я пам’ятаю, то ти теж, – підхопила і Алекс.

– Годі! Все, заспокойтеся. Варо, нехай Алекс іде з нами, мені з нею спокійніше.

– Ну добре, але я за неї не відповідаю, – розізлилась я. Перевівши погляд з дівчат на годинник, я з радістю викрикнула, – О, вже друга, ходімо!

На виході з готелю на нас вже чекали Еліс і Кейтлін з такими, як і у нас набитими всякою всячиною рюкзаками.

– Запізнюєтесь.

– А ось і ні. До речі, яка вам з цього вигода? – нарешті запитала Ілона.

– Ця потвора вкрала одну цінну річ у нас, – швидко мовила Еліс.

– А звідки ви знаєте де шукати цього Скорфа? – у наступ пішла вже Алекс.

– Вистежили. Людей нам не бракує для цього, – знову викрутились близнючки.

– Так, тут вже не заперечиш.

– Вирушаємо, – ступила вперед Ілона і зупинилась, глянувши на мене, адже це я маю відкрити портал в потрібне місце.

– Угу, – потерла я руки і усміхнулась.

Знову швидко домовились ми і я відкрила портал, на цей раз саме туди, куди потрібно і ми пройшли через нього.