Сон

Сон

- Що ти верзеш? Та не може бути! – сказала Олеся, сміючись.

- Та я тобі кажу, що декілька років пройде, і таке обов’язково буде. Запам’ятай мої слова, - говорив її співрозмовник, сидячи поряд з нею на лавці.

- А що буде? – запитала Христя, почувши їхню розмову. З нею був її молодший брат Грицько.

Олеся й Юрко повернули свої голови назад. Там був паркан, а з ного виглядали два обличчя, які спостерігали за ними.

- А со буде? – повторив запитання Христі Грицько так, як зазвичай кажуть маленькі діти: замість «що» кажуть «со», або замість букви «р» - «л».

- Та тут Юрко розповідає мені про майбутнє, - відповіла Олеся. – Раджу послухати. Дуже смішно!

- І що ж там такого веселого? Мені аж цікаво дізнатися, - сказала Христя.

- Мій сон не веселий, а просто дивний за своїм змістом, - почав Юрко, звертаючись спочатку до Олесі. Потім заговорив до Христі та Грицька,- Але якщо вас так цікавить мій це, можете приєднатися.

Брат і сестра вийшли з власного двору, підійшли до тієї лави, де сиділи їхні друзі. Вони сіли, а Юрко встав, щоб його бачив і чув кожен з цієї маленької компанії.

- Як я вже казав, за своїм змістом сон був досить дивний. Спочатку все було як у тумані…

Краєвид за вікном швидко змінювався. Потяг прибув до якогось села. Я виходжу з вагона. Бачу хатки. Але вони були якісь не такі як зараз, одноманітні, ніби під папір-копіювач малювали. Повертаюсь назад, а потяга як ї не було. Я навіть не відчув, як він поїхав. То була моя станція. Мене зустрічає молодий чоловік.

«Пане Юрію, радий Вас бачити,» - каже він мені.

«Добрий день!» - привітався я з ним.

Я пішов за чоловіком.

Далі я не зрозумів, що відбулося. Усе розплилося. Я надворі. Це була якась ферма.

«Пане Юрію, ходімо до хліву,» - каже мені той чоловік, що мене зустрічав. Напевно, він був фермером.

Іду за ним. Заходимо. І бачу…

З правого боку – корови, з лівого – корови. Жують траву, усі з похиленими головами. Усі повернуті до стіни – лівої, або правої. У кожної було по телевізору.

Підходжу до однієї, бачу… Корова ходить! На місці! Придивляюся – підлога під рогатою рухається. Під усіма!

Я роздивився хлів. Оглянув корів.

Мене одвели в поле…

Легенький вітерець дув мені в лице, обдув трави поля.

Спочатку я бачив тільки зелень. Підійшов ближче – бачу білі цятки. Ще ближче -, крім білих, бачу ще чорні. Підходжу зовсім близько, і білі та чорні крапки стали овечками.

Бачу…

Овечки жують свіжу травичку й разом з цим дивляться в такі телевізори з дощечками, у яких багато кнопочок. Що то воно було – не знаю…

Відправили мене до курятника. А там…

Кури собі спокійно ходять, клюють зерно. А на одній стіні курятника був дуже великий телевізор…

Мене запросили до хати попити чаю. А там… Купа не зрозумілих машин. У фермера, у його дружини та в їхніх дітей були дивні дощечки, по яким вони водили пальцями…

«Пане Юрія, чого я Вас покликав: корови дають мало молока, у овець жорстке хутро, кури несуть мало яєць. Пане Юрію, що з ними, що нам робити?» - каже мені господар ферми.

І тут я зрозумів, що я ветеринар.

Далі все було як у тумані. І на цьому мій сон закінчився.

- Ти впевнений, що цей сон збудеться? – запитала Христя.

- Сновидіння з четверга на п’ятницю завжди збувається, - відпоків Юрко.