Повернення легенди

Повернення легенди

Ніч окутала все, що траплялося на її шляху. Але серед такого мороку життя продовжує існувати…

У траві заголосили цвіркуни…

Ставок налився піснею жаб, яких мучило безсоння.

На небі блимають зірки. Вони стали окрасою того нічного концерту.

Серед яблуневого саду при світлі гасової лампи лунає пісня:

Ой,у вишневому садку,                                                                                                                          Там соловейко щебетав.                                                                                                                 Додому я просилася,                                                                                                                              А він мене все не пускав…

Залився сад сміхом… то були Маринка й Даринка. То вони так гарно співали й весело сміялися.

Серед такої нічної краси дівчата відпочивали після жаркого важкого літного дня. Вони сиділи за столом у чудових плетених кріслах, що зробив сам дід Мирон, відомий майстер на все село.

Даринка робила намисто з червоних ягідок якоїсь рослини. Як же ж її називають?.. З голови вилетіло… Але то таке… Не важливо… Повертаємося до історії…

Даринка робила намисто, а Маринка…

Боже, що тільки Маринка не робить: за компанію з подругою відпочиває, допомагає їй з намистом, надихає її на роботу й розповідає різні історії.

- Цікаво, цікаво Маринко. Твої історії найкращі. Але я маю одну, яка перевершить усі твої, - сказала Даринка, сміючись.

- Та невже! Як так? – здивувалася Маринка.

- А так. Хочеш послухати?

- Давай.

- Це було давно, коли Сонце не виходило декілька днів. Тоді все навколо покривала темрява. В один із цих днів маленького хлопчика попросила мати піти за водою. Він узяв відро й пішов на вулицю. Йому потрібно піти до колодязя, який знаходиться на краю села. То недалечко.

Хлопчик зібрався з силами й пішов.

Не знали не він, ні його мати, що серед такої темряви живе ненажерливий дух, який годується людськими серцями. Ніхто не знає, як він виглядає. Але всім було відомо, що це створіння має великі волохаті лапи з довгими кігтями, якими легко виймати серце.

Пішов хлопчик до колодязя, почав набирати воду. Чує, що щось ворушиться. Подивився навколо. «Напевно, то гілка десь впала,» - подумав він. Набрав перше відро, узявся за друге. Знову чує якісь звуки та відчув, що хтось за ним стежить. Не минуло й декількох секунд, як дитину хапнула якась волохата рука за плече, і почувся ззаду голос, що казав : «Віддай серце!»

- Ой, навіщо мені такі страшні історії розповідати? Тепер я не засну.

- Слухай далі. Хлопчика, звичайно, шкода. Після тої ситуації його більше ніхто не бачив. Пройшло багато років, і про це всі забули. Про чудовисько навіть не згадували. Але деякі наші односельчани кажуть, що воно воскресло й повернулося туди, де забрало ту маленьку дитину, тобто в наше село. Чудовисько кожен вечір блукає по наших вулицях. І ця ненажера не шукає першу ліпшу жертву, йому потрібні молоді дівчата, бо в них серця смачніші.

Коли Даринка закінчила розповідь, моментально чиясь рука схопила плече Маринки, і почувся голос:

- Віддай серце!

Маринка закричала. Даринка зареготала. Десь хтось засміявся. То був Максим. То він злякав Маринку.

- Максе, не лякай мене так більше. Можна ж заїкою стати.

Хлопець узяв яблуко, яке лежало на столі у фруктовій вазі, знайшов біля дерева табурет, посунув його до дівчат і сів.

- Ви тут історії розповідаєте? Я маю одну таку дуже цікаву й цілком реальну, - почав казати хлопець досить загадковим голосом.

- І про що ж ти хочеш нам розказати? – запитала Маринка.

- Сподіваюся, це буде не якась там страшилка, бо нашій подрузі на сьогодні вже досить такого, - сказала Даринка, злегка посміхнувшись.

- Ні, ні. Ця історія відбулася тут, у цьому селі. То було дуже-дуже-дуже давно…