Мій день

Мій день

Спальня кімната поступово заповнювалася сонячними променями. А вони ще досі сплять!? Стрибаю на ліжко. Ступаю по білосніжній постелі. Стоп. А де ж хазяїн? Напевно, кудись пішов. Добре, що хазяйка спить. Треба її розбудити. Підходжу ближче до неї.

Агов! Сонько, прокидайся! Я їсти хочу.

- Ммм… Не чіпай мене. Дай поспати ще трошки, - крізь сон каже хазяйка.

Як це: «Дай поспати ще трошки»?

Підходжу ще ближче. Я відчуваю запах її волосся. Соняхи – її улюблені квіти.

Хазяйко, прокидайся.

Сонечко встало,                                                                                                                                   У віконечко заглядало.                                                                                                                      Час уже прийшов -                                                                                                                                 Хазяйко, підйом!

- Мурко, я спати хочу. Любий! Любий! – розкриває очі. – А де він? Ну що ти хочеш? – запитує мене.

Я ж казала – їсти хочу. ЇСТИ.

Хазяйка встала з ліжка й сказала:

- Мурко, пішли. Нагодую тебе.

Ура! Нарешті я поїм.

Зістрибую з ліжка. Біжу до кухні. Сніданок.

***

Тепер я сита. Для кращого травлення треба прогулятися по дому.

Виходжу з кухні. Прямую до вітальні. Застрибую на диван. Ах, як він пахне соняшниками! Шкода, що не валер’янкою. Зручно вмощуюсь. Перекочуюсь з боку на бік. Трішки полежала. Глянула у велике вікно, крізь яке кімната наповнюється сонячним світлом.

А що ж там за вікном?

Бачу листя на деревах, які злегка гойдалися. Бачу пташку. Вона сіла на гілку. Яке ж це пернате чудо гарне! Швидко підбігаю до вікна. Слідкую за таким цим створінням. Не встигла вмоститися як найзручніше, як воно вже полетіло. Так діло не піде. Треба бігти на вулицю.

***

Свіже повітря завжди корисне для котів. Сьогодні дуже чудова погода. Цей день просто створений для відпочинку й насолоди. А повітря… воно пахне соняхами.

Спочатку я залізла на дерево. Вирішила зловити горобця, але не вдалося. Потім поніжилася на сонечку. Полежала на травичці.

Подув вітер. Відчуваю запах соняхів. Йду до саду. Чую, що щось гудить. Прямую за звуком. Зупиняюся біля ромашок. Ось тут дивне гудіння звучало якнайголосніше. Бачу маленьких смугастих комах. Вони літали навколо білосніжних пелюсток. За смугастиками я спостерігала довго. Хочу хоч одного спіймати. Не вийшло.

Підходжу до соняхів. Плутаюся серед жовтих квітів. Бачу чиюсь руку. Піднімаю очі. О, там це ж хазяїн.

Привіт! Де ти був?

Він подивився на мене. Почухав за вушком.

- Шшш… Тихше нявчи. Ти допоможеш мені?

Що? Хазяїне, ти про що кажеш?

Він різав квіти. Зібрав букет соняхів. Тихо встав і тихо сказати:

- Пішли.

Він пішов. Я за ним. Зайшли в дім. Кухня. Хазяїн узяв вазу та поставив туди квіти. Уся ця краса прикрашала стіл, за яким обідають мої господарі.

- Залишайся тут. Охороняй подарунок. А я сходжу за чимось смачненьким. Добре?

Цікаво, що ж ти принесеш? Куряче філе… Печінковий паштет… Свіжа риба… Здивуй мене.

Почухав мене за вушком та пішов.

Тим часом я вирішила відпочити. Лягла на підлогу, де падали сонячні промені.

***

Я відчула, що хтось іде. Розплющую очі. То хазяїн прийшов.

Привіт! Що ж ти смачненьке для мене приніс?

- Шшш… Тихше. Охороняй торт з квітами, а я тим часом покличу її.

Що? Який торт? Що охороняти? А смачненьке?

Хазяїн пішов. Мені нічого не залишив. Добре, що щось на стіл поставив.

Стрибнула на стілець. Верхні лапи поклала на стіл. Бачу що щось під ковпаком, а за ним ваза з квітами. Чую, що щось жужить. Десь бачу щось маленьке й летюче. Воно політало колами, підлетіло до соняхів, політало між квітів і застряло в листках.