Готель, або Жінка дощу

Готель, або Жінка дощу

Уже майже тиждень дощ не вщухає. Лл’є як із відра! Усіх клієнтів нам порозляпував. У цей сезон у нашому готелі повинна була прийти купа відвідувачів. Але через цю погоду тільки одна людина гостює. Жах! Не могла негода трішки пізніше прийти? А краще, щоб вона взагалі не з’являлася тут.

Цього дня також був дощ. Але цього разу він був сильніший і з грозою. Парадні двері відкрилися. До готелю ввійшов консьєрж Лев Григорович.

- Негода посилилася. Степанівно, скажи мені, будь ласка, як так можна взагалі працювати в таку погоду? У лісі. Може, узяти мені відпустку на місяць, чи краще піти на пенсію? Що думаєш, Степанівно?

- Не знаю, не знаю, - казала Любов Степанівна, наша рецепшионістка. – Але точно можу сказати, що, поки в нас гостює хоча б одна людина, наш готель буде працювати навіть у таку погоду.

Раптом роздався шум грому. До готелю ввійшла якась жінка. Вона була досить дивною на вигляд. Довге обличчя, довгий тонкий ніс, тонкі губи. Ніби звичайна, нічим не помітна. Але її одяг – ось, що було дивно – чорний. Чорна сукня до п‘ят, чорний капелюшок з широкими полями, чорні чобітки на невисоких підборах. Хоч було все трішки моторошно, але зі смаком. З одягу жінки спадали краплини води. Але вони були не просто водою – ті краплини ніби доповнювали її образ.

- Доброго ранку! Раді Вас бачити в найкращому готелі в лісах Сумщини. Ми до Ваших послуг, - сказала Любов Степанівна.

- Доброго ранку! Мені потрібний стандартний номер. Я не знаю на скільки тут залишуся, тому заплачу на два тижні вперед.

Любов Степанівна поцікавилася у відвідувачки її повним ім’ям, щоб зареєструвати жінку в готельному журналі. Але виявилось, що незнайомка не має ні прізвища, ні по-батькові. Вона представилася як пані Анна-Марія. Так у журналі й записали. Леву Григоровичу дали завдання допомогти з багажем новій гості та провести її до номеру.

***

Ця ніч якась неспокійна. Взагалі не хотілося спати.

Та що ж це таке!?

Може, прогулятися?

Ну…тоді прогуляюся.

Коридор третього поверху. Цього місяця тут ніхто не бував, крім Лесі та Жені, наших покоївок, які кожен день робили на цьому поверсі легке прибирання. Раптом мені почувся якийсь шум чи шурхіт.

Спускаюсь на другий поверх – нікого. На перший – так само. На кухню – нікого.

Що взагалі відбувається?

Подивимось, що буде завтра…

***

Настав новий день. І знову дощить!? Та набридло вже!

- О! Андрію! Це ти? Доброго ранку! Рада тебе бачити! Ти знаєш, що ти запізнився? Швидко біжи на кухню. Наш гість замовив сніданок, а тебе в цей час не було. Тому взявся за це завдання Макс (наш бармен). Ну ти розумієш: він не те, що ввімкнути газову плиту не в змозі, а й наріже хліб так-сяк. Я відправила йому на допомогу Женю. Може, подивишся, що вони там наробили.

- Що!? Я, звичайно, Вам вдячний. Але… Любов Степанівно, Ви уявляєте, що вони зроблять з кухнею? Її потім місяць мити треба! – зі сміхом відреагував на слова нашої рецепшионістки Андрій, наш кухар.

Раптом звідкись почувся якийсь гуркіт.

Я, Андрій і Любов Степанівна злякалися. Юнак кудись побіг. Напевно до кухні. А поки я з моєю любою жіночкою на рецепшині відходили від гучного звуку до нас прийшла Леся. Вона поцікавилася, що за шум був, а потім поскаржилася на поганий сон.

А тим часом…

Андрій, справді, біг до кухні. Увійшов. Побачив: Макс з Женею прибирали безлад на підлозі, що напевно створили самостійно. Вони не чули, як прийшов сюди кухар. Він трішки покашляв, даючи цій парочці маленький знак присутності іншої людини. Ці двоє обернулися. Андрій помітив: Макс тримав у одній руці пательню. Кухар підійшов до нього, забрав кухонний девайс і… ледь не вбив своїх «помічників».

А що ж було до того?

- Андрію, тебе ж не було, тому я вирішив зробити це замовлення. Я не знав, що готувати, тому зазирнув до кулінарної книги. Не хвилюйся, бабусину не чіпав. Спало на думку зробити омлет. Роблю, звичайно, за рецептом. Почав смажити на пательні. Тут Женя прийшла на допомогу. Я не відмовив. Потім ми на хвилину відволіклися й забули про сніданок. Далі не збагну, що відбулося, але хтось з нас зачепив пательня й вона впала, - ось так пояснив ситуацію Макс.

А чому ж Андрій хотів убити Макса та Женю?

Справа в тому, що бармен використовував тефлонову пательню. А для нашого кухаря цей девайс був як гордість кухні, його робочого місця. І в такий спосіб таку дорогу для нього річ вирішили зіпсувати, хоч випадково, з незнання, але ж вирішили…

Тому вся ця ситуація закінчилася сваркою. Бо бачте у Макса та Жені є «невдячний друг-зараза», а в Андрія - «друзі-злочинці в кулінарній справі».

Як щодо гостя, що замовив сніданок? Пан Мирон, наш гість, отримав його у номер, але не доїв. Сьогодні він був якийсь не в настрої.

А от пані Анна-Марія навіть не вийшла з власного номеру…

***

Упродовж декількох днів атмосфера в нашому готелі поступово змінювалася. Андрій та Макс взагалі не спілкувалися, досі згадували ту сварку з пательнею. Увесь персонал, хоч і працював добросовісно, скаржився на поганий сон.

Також, ми спостерігали дивні речі… Через два-три дні після приходу пані Анни-Марії на кухні почало поступово зникати м’со. Ми тоді були взагалі шоковані. Хто міг красти м’ясо? З гостей ніхто не знає, де воно зберігається. А весь персонал стверджує, що ніхто з них з готель нічого не крав. Перевірили камери спостереження, які, хоч були увімкнуті, якимось дивним чином не працювали. Що робити далі, ніхто не знав.

Інша дивина була більш моторошна, ніж перша. На третьому поверсі якимось дивним чином кожного дня почали з’являтися кров’яні сліди та калюжі води. Леся та Женя, які там прибирали, кожного разу дивувалися новій появі такого моторошного явища, частенько ходили з застиглим виразом обличчя.