Пророцтво

Пророцтво

Ви коли-небудь були на ярмарку? Напевно, були. Адже таке не забудеш. Це суцільне свято, яке триває з раннього ранку до пізньої ночі. Це поєднання непоєднуваних речей. Зі самого входу в ярмарок будь-хто тоне в атмосфері цього місця. Відчувається добро і теплота. Чується весела музика. Десь бігають радісно діти. Хтось сміється. Інший продає солодощі. Десь тут можна знайти циганку, яка ворожить на майбутнє. А там відпочивають коні, які чекають на своїх господарів, щоб знову відправитися в далеку дорогу додому. А навколо – суцільні людські розмови. І все це… музика… діти… сміх… солодощі… коні… розмови… Все це поєднується у надзвичайну мить під назвою «ЯРМАРОК».

Багато різних історій можна почути на ярмарку. І не дивно! Бо кожну розповідь, яку почуєш тут, обов’язково пов’язана з цим місцем. Багато з них розуму не досяжні, бо почувши одну з таких, людина подумає: або божевільний, або сам чорт її вигадав. Але якщо чесно, то всі ці історії, як на диво, правдиві. Одну з них я вам розповім.

На далеких землях Угорщини жила кривава графиня Баторі. Ой! Ні! Ні! Ні! Це не те.

А! ось!

Одного разу, невідомо чому, але вигнали якогось чорта з пекла. Ой! Це ж Гоголь! Прошу пробачення! Постійно голова не може згадати щось потрібне.

О, вже згадала! Ось!

Десь місяць тому назад в одному селі почали зникати люди. Чому це відбувається – ніхто не знає. Але ходять чутки, що якась невідома сила тягне людей у безвість. Одного разу в цьому ж селі зник багатий купець. Тиждень його шукали й знайшли. Він висів на дереві біля озера. Але було одне АЛЕ… У купця не знайшли його власну голову. Підвечір люди припинили пошуки. Зайшовши у хату, дружина небіжчика страшено перелякалася: вона побачила голову свого чоловіка на столі. І після того почали це село люди обходити сьомою дорогою…

У народі кажуть: «За чорною смугою життя завжди прямує біла.» Так сталося і цього разу. Це село та сусіднє вирішили влаштувати для своїх людей ярмарок. Запросили туди багацько гостей, щоб знав білий світ, як треба розважатись. І як раз на на цю гучну розвагу потрапив один солдат. Високий, широкоплечий, кароокий, густовусий. Шевченківська картина, а не красень! Проходячи поміж людей, зустрів чоловік свого знайомого.

- Чи добре торгівля йдеться, дядьку Петре? – спитав він якогось діда.

- Степане? Це ти? Неочікуват тебе тут зустріти. Боже, як ти змінився! Останній раз я тебе бачив багато років тому. А торгівля йде чудово. Ось, бачиш, - сказав той.

- Служба, що тут поробиш. Почув, що ярмарок буде, вирішив піти. Думав, зустріну когось знайомого і Вас знайшов. Як у Вас? Як у селі? Все добре?

- У мене все добре, але в селі не дуже, навіть лячно розповідати.

- Що сталося?

- Жах, кошмар. У нашому селі почали зникати люди. Кажуть, щось темне їх викрадає, - почав дід пошепки.

- Невже?

- Щоб я під землю провалився! Сам бачив. Тому, Степане, краще триматися від нашого села подалі. Страшне це місце.

Після такої розмови пішов солдат далі по ярмарку. Йде, йде, і тут кличе його жіночий, ніжний але водночас загадковий голос:

- Солдате, солдате, йди-но сюди.

То циганка його кликала. Висока, гарна, з чорним хвилястим волоссям, темними очима, які запам’ятовували кожного, кого побачать. Синя сукня і зелена хустка на плечах з червоними квітами прикрашали її загадкову красу. На голові – червона хустка. Вона сиділа в кріслі за столом, покритим темною скатертиною.

- Чого треба? – спитав солдат.

- Дай тобі поворожу. Всю правду розповім, нічого не візьму, - відповіла та.

- Знаю я таких. Спочатку кажуть, що нічого не візьмуть, а потім з нічим дістанешся. Звідки мені знати, що ти, циганко, не обдуриш?

- Просто повір. Тут кожен п’ятий до мене ходе і знає, що я кажу тільки правду.

- Точно?

- Точно.

- Добре, тільки без фокусів, - сказав солдат, сідаючи у крісло навпроти циганки.

Ворожка взяла колоду карт, яка лежала на столі. Зробила розклад. Циганка подивилася на розкладені карти і мовила:

- Ти,солдате, хоробра і добра людина. Тобі постійно щастить. Але цього разу щастя тобі не світить. Будь обережний! Карти говорять: «Зустрінеш зло у дівочій подобі з косою. Бережись зла, що покаже себе у воді».

- А якщо це брехня?

- Карти ніколи не брешуть. Я би радила тобі прислухатися до їхніх слів.

На тому солдат з циганкою розійшлися. Пройшовшись по ярмарку, чоловік вирішив відпочити. Сів на пень, запалив люльку. На мить у нього промайнула думка: «А якщо слова циганки правдиві? Якщо це правда? Ні! Ні! Повна нісенітниця». Сидячи, він милувався красою села та місцевого гуляння.

З-за млина з’явилася постать. То була дівчина дивовижної краси. Русяві довгі коси, біла сорочка з червоною спідницею, а на голові – білосніжна довга хустка. У руках тримала букет чудових польових квітів. Побачивши солдата, вона підійшла до нього.

- Чоловіче, а Ви звідки? Ви, напевно, не місцевий, - мовила до нього дівчина

Солдат спочатку її не помітив, але почувши її дзвінкий лагідний голос, відразу повернув до неї голову. Дівчина дивилася на нього з цікавістю. Її темно-сірі очі сяяли життям.

- Так, я не місцевий. У моєму селі всі люди пішли на ярмарок, от і я вирішив піти сюди. Багато років там не бував, а от вирішив провідати знайомих, дізнатися, що змінилося після мого останнього приїзду сюди. А ти, дівчино, чия будеш?

- Я із сусіднього села, он за тим пагорбом. Як почула, що буде ярмарок, вирішила прийти сюди. Чудове гуляння, чи не так?

- Еге ж.

Так вони розмовляли довго. Не знаю скільки, але точно довго. Потім дівчина попросила солдата провести її до свого села, бо самій йти сумно. Чоловік погодився.