Думки

Не дивлячись на комфорт і спокій, мені не спалося. Біля мене вже спала маленька Сузана, її рученята були складені, а голівка з ангелом на подушці лежала спокійно. А я ворочалася на своїй комфортній і теплій кроватьці, не в силах знайти відпустку. Думки поверталися до мого чоловіка, Едуарда. Наша розмова була такою короткою: «Доїхала добре. У нас все добре». І все.

А потім я згадала той день, як ми купляли обручальні кільца. Він був студентом авіаційного інституту, з простої багатодітної родини, і грошей у нього завжди було обмаль. Його хобі був спорт, біг на сотню метрів, — колись він був другим у збірній України!

Коли прийшов час одружуватися, грошей на обручки в нього не було. Моя мама нам допомогла. Пам’ятаю,як у ювелірному він, похмуріючи, вказував на найпростіші вироби: —Ось ці справжні. Міцні. До речі, дуже схожі на ті, що в моєї мами. А мама,немов не чуючи, показувала на тонкі, але золоті: —Доню, поглянь, як гарно виходить на твоїй руці! Коли ж купили маминий варіант,Едуард довго на мене дувся. —Я тобі поверну ці гроші. Або твоїй матері, — сказав він уперто. — І одягати це я не буду. Це не по-чоловічому.

З весільною сукнею вийшла історія не менш комічна. Подруга була зайнята, мама працювала, тож вибирати мені довелося самій. Жінки-консультантки в салоні, оцінивши мою самотність, згуртувалися навколо мене з материнською енергією: «О, дівчино, та ти будеш як картинка!». А от із костюмом для Едуарда вийшов справжний бойовий епізод. Грошей знову не було, і мама знову прийшла на допомогу. Але він і слухати не хотів про походи по магазинах. —Мені мій старий добре підійде, — уперто довив він. Два дні я його«варувала», як борщ, з перцем, лавровим листом і постійним помелушуванням. Нарешті, здавшись, він буркнув: —Та гаразд, поїдемо ваших цирк дивитися. Але тільки швидко! Костюм ми купили.А в Центральному ЗАГСі, який Едуард на прізвисько називав «Бермудським трикутником», він у ньому виглядав героєм, що потрапив у пастку.

Ці всі спогади нахлинули на мене після питання Петра Федоровича. Я подумала, що кохаю цього упертого, незграбного хлопчака щиро. Але ще я подумала, що, мабуть, нам з Сусаною краще поїхати до мами. Тут, у Галі, я відчувала себе зайвою. Останнім часом Володя був заклопотаний, і мені здавалося, що наша присутність його не тішить. Але, можливо, мені це лише здавалося.

З такими невеселими думками я нарешті заснула. А вранці, відкривши штори, побачила, що снігу намело ще більше. «От чудово,— з ентузіазмом, якого не відчувала, подумала я. — Сьогодні буду розчищати доріжки. Батькам треба бути повертатися. А там... побачимо».

Робота лопатою — найкращий лікар від зайвих думок. І найкращий спосіб зрозуміти, що ти ще сильна. Навіть якщо твій чоловік далеко, а зв'язок обривається.