Приїзд

На вокзалі  шумно. Звичайне явище, коли прибуває поїзд і люди буквально висипають групами  на перон,  нав'ючені сумками з чемоданами та візками. Серед такої маси народу опинилася  я одним осіннім ранком багато  років  тому. Ступивши на рідну землю, вдихнула  повні легені свіжого рідного  повітря, на мить зупинившись і притиснувши до серця  мою крихітку,  закутану в теплу накидку.
- Ось ми і дома! Як хороше тут! Як тепло,- голосно проговорила ці слова, вишукуючи  серед натовпу  людей своїх  рідних.
- Та що ви говорите....Мороз на вулиці! Одягатися треба краще,- пробубоніла літня жінка, яка стояла поряд.Раніше  її не замітила, бо була зайнята своїми думками, які не полишали  мене з того часу як  сіла  в літак, щоб здійснити  переліт через океан.
- Світлана! Світланочка, - почула крик десь із-за  спини чоловічий голос   і не повірила.....Може однокласник якісь, або з роботи хтось.Мама повинна була мене  стрічати. Різко повернувшись побачила мужчину середніх років,в кожаній коричневій куртці з накладними карманами та чорній  шапці.Невже Володимир, сестри  чоловік? А де ж вона? Може щось трапилося? Серце застукало сильніше  і руки, що тримали дитину обмякли. На мить зробилося не по собі, крім того що далека дорога давала в знаки.Трохи постоявши в ніяковісті кинулася в обійми середнього росту уже не молодого чоловіка. 
- Привіт,- обняла і поцілувала трійчі  по звичаю в неголену щоку Володю,- Мама де...А Галя як?
Він дивився на мене якось особливо,вивчаючи, обвівши  поглядом із ніг до самої  голови.Напеане не впізнав мене.  А може я дуже змінилася, живучи в теплих краях.
Що трапилося знову подумала, нервуючи.
- Як доїхали?Це дитинка  твоя? Дай допоможу..Ти напевне  замучилась, дорога далека,- із цими словами підхватив  Сузі на руки .
- Працює мати твоя і мене попросили зустріти.Поки у нас поживеш, бо так  домовились!
Я трохи заспокоїлась  і поправила накидку на спячій  Сузані. 
- Все нормально, правда важка дорога була. Як поїдем?  
-Можна на таксі, але дорого до нас,  - не вгамовувався мій  супутник.
Мені чомусь стало не по собі.  Не мала вдосталь  грошей, нашкребли на поїздку.Але не хотіла, щоб такі дрібниці викликали до мене недовіру.
- Давай на транспорті,бо я на півроку,- забрала з рук дитину і передала йому сумку і чемодан. Він не став заперечувати і ми дружно покрокували до метро.
З останніх сил і зібравши силу волі в кулак з великим трудом доїхати  до дому моєї сестри . Добре, що дитина не рюмзала   і я змогла трохи зібратися із думками та планами.
Коли ми вийшли із автобуса був майже обід, сонце світило,але не гріло.Стояла пізня осінь. Дерева по сторонам дороги одяглися в жовтовогневе  вбрання.Багато листя обсипалося і зараз покривало землю вогненим  килимом.Такої  краси давно не бачила і закортіло впасти отак на цей килим, прихилитися до рідної землі і милуватися  цим небом, без кінця та краю.
Не хотілося багато розмовляти, бо  недобре передчуття  заповнило сердце і залишилося там, хоч я старалась його відігнати, очистити душу... Дорога до будинку вдалася не такою уже й короткою якою  її запам'ятала.Ми довго шли прямо, потім повернули на право після будинку культури, а тоді наліво і через пару кроків зупинилися біля високого забору, викрашеного в зелене.
- Доброго дня, сусіду,- крикнула привітливо  молодиця в сірому пальто,що стояла біля машини напротив. 
- І вам Доброго, - відповів Вова і вже протянув руку,  щоб відкрити двері.
 - Галя недавно прийшла. А це хто до вас приїхав, - поцікавилася жіночка, впритул  роздивляючи прибулих.
- А вам навіщо знати,- не встиг він договорити як двері будинку відкрилися і на порозі появилась жіночка в  халаті в клітинку, наспіх витираючи руки в закинуте на плече полотенце . Лице її розчервонілося , в посмішці розкрилися її уста  , побачивши прибулих.
Радість переповнила моє серце і готова була вирватися на поверхню. Швидко відсторонив чоловіка  підбігла  до неї розкинувши  руки . Стільки рідного тепла було в цих обіймах. Обоє заплакали від емоцій. Не могли вимовити жодного  слова.Отак стояли і ревіли  дивлячись  одна на одну.Замітила, що сестра була чимось заклопотана,  лице осунулося і постріло, якби зустріла на вулиці  то і не впізнати б. З молодої безтурботної дівчини перетворилася в заклопотану  жінку.Всі ці думки мені прийшли в голову зразу поки сльози котилися  по щокам не висихаючи. От як сім'я  міняє людину! А що подумала вона про мене?
- Боже,я так переживала за вас...місця не могла знайти,- нарешті вимовила вона І знаком голови запросила заходити. 
- А дитина як....Хоч не голодна,все в порядку, - вона забрала Сузі на руки і довго роздивлялася,- Папина доця
....
- Галю,та дай сестрі опомятатися після поїздки, та покорми їх..
Володя втомлено  присів на диван у залі.
- Як Едуардо,як сім'я, - все щебетала біля нас сестра. Їй хотілося все знати. А мені було  важко  говорити,очі зліпалися від втоми і тіло просило сну.  Оглянув  дім помітила, що за два роки тут мало що змінилося.Все було на своїх місцях.Мені здалося,що пройшло пару днів з того часу як ми не бачилися. На стінах висіли ті ж картини, та ж посуда стояла в серванті  і ті ж коври на дерев'яному полу.
- А мама де? Як Петро Федорович,- запитала я і поглянула сестрі в вічі.
Вона чомусь  збентежилася і відвели свій погляд. Наступило мовчання  і мені це не сподобалося.Нарешті сестра прийшла в себе і трохи неохоче мені відповіла:
- Все по - старому, потім вона приїде і тобі все розкаже.
- Добре,- не стала перепитувати.
- З тих пір як ти поїхала на Кубу мама дуже змінилася. Спочатку переживала і кожну неділю приїзжала до мене. Потім лист отримала і заспокоїлась  трохи. А коли взнала,що ти родила дівчинку дуже зраділа. Словом буде про що вам поговорити,- подаючи  страви на стіл розказувала сестра.
- Я розпакуюсь  і прийму ванну, поміняю одяг дитині і тоді поговоримо.
Мені треба  було  трохи відпочити, але не хотіла говорити нікому, що ледве стою на ногах. Взявши одяг і рушник пішла в ванну, залишивши дитину з сестрою.Треба сказати, що Сузі сподобалася Галя і вона спокійно заснула на її плечі.
Змивши бруд із тіла і у новій піжамі я появилася  на кухні, де уже все було готово до обіду. На скатерті стояли різні страви і посередині стола лежав запашний українській хліб. 
- Сідай до столу,- запросив мене Володя,- Галя в школу пішла за сином.Скоро прийдуть. 
Не встигла я сісти за стіл,як у дверях постав  мій племінник з ранцем  за плечима. Це був хлопчик 12 років,з світлим волоссям та голубими очима, худощавий, высокого  росту.
- Привіт, Іди до мене,- покликала я його.
- Іди привітай тьотю, - підштовхнула мати.
Він чомусь не зразу підійшов, довго  стояв на місці і перекидався з ноги на ногу в нерішучості. Потім підійшов  і я його обняла. Олексій,так звали мого племінника чомусь покраснів і спитав:
- А де моя сестричка?
- Спить у кімнаті ,- басом відповів йому батько, - Іди мий руки і за стіл...
Коли всі уже сиділи за столом в двері постукали. Радістью защеміло в мене серце.  Напевне мама! Так це була вона. Швидко відкривши двері зашла і  побачивши мене  крикнула:
- Боже святий,Світланочка...Моя дитина, як ти...
Вона плакала і цілувала та обнімала  мене, не хотіла відпускати з рук.
Я замітила, що вона трохи змінилася,але як завжди  була  красивою і привабливою  жінкою. Волоси коротко підстрижені  і гарно  уложені. Костюм файно сидів на її фігурі і сіра атласна  рубашка  з великим бантом як на раз підкреслювала довершаність образу. Видно було, що вона підготовилась до зустрічі. 
- Доїхала добре? Вибач, що не змогла зустріти, робота.Попросила Володю.
- Нічого, мамо, все добре.Я так скучала,- сльози все сказали за мене.
- Похудала ти...Не кормили тебе добре...
- Мамо, ідемо я внучку покажу. 
Ми підійшли до  ліжка де спала Сузі  і я відкрила покривало. 
- Яка худенька...на папу подібна..
- Ні, на тебе, на бабусю...
Сузана мирно спала закинувши ніжку на ніжку.Вона не знала,що бабуся приїхала,щоб її побачити, що  так довго чекала цієї зустрічі.