Життя за життя

Сніг падав тихо-тихо. Пухнастий, білий, він виблискував яскравими зірочками у світлі ліхтарів і примхливими фігурами осідав на стовпах, гілках дерев, залишених на паркування автівках. Сьогодні не вила сирена. Здавалося, світ завмер в очікуванні дива. Різдво.
Хлопці-побратими сумлінно виконували обіцянку. Проблем з грошима на ліки та медсестру не було. «Відлік» йшов на дні. Він сумно спостерігав, як друзі облаштовують кімнату під дитину: ліжечко, манеж, візочок. Кохана щасливо демонструвала йому малесенький одяг, пляшечки, пелюшки. 
Але він знав гірку правду й нічого не міг подіяти. Пологовий мав рацію. Жоден янгол не має права відняти життя в одного, щоб дати іншому. Єдине, що він міг зробити – на прохання Сірого дозволити душі батькові бути присутній при пологах. І коли час настав, Сірий вже чекав його на межі.
Якби він не був згустком енергії, то скоріш за все знепритомнів. Яскраве світло, спітніла, знесилена кохана, болісні перейми, стогін. Дівчинка! Пологовий янгол доторкнувся до м'якого тім'ячка новонародженої й видихнув золотаву хмаринку – «поцілунок життя». Але дитина була все ще бліда, не реагувала на дотики й не дихала. Потрібен ще один! Благати було марно. Кохана плакала і металася, намагалася побачити дитину, хапала за руки лікарів, просила дати донечку. 
Акушерка здавалася байдужою, але він бачив її сутність – вона була зосереджена та зібрана. Швидко продиктувала дані по шкалі Апгар й резюмувала висновок: інтенсивна реанімація! Бригада медиків чітко і професійно проводила реанімаційні заходи, але цього явно було недостатньо. 
Сірий з'явився з нізвідки. 
– Швидше! Другий поцілунок!
– Я вже сто разів казав тобі – НІ!
– А я взагалі не до тебе. Батько! Це має зробити батько. Пологовий! Що в тому поцілунку знаєш? 
– Звичайно. Безмежна, безумовна любов та благословення! 
– Ось! А хто ще може дати це дитині, крім батьків? Агов, чоловіче! Не барися, що ти втрачаєш, якщо спробуєш? Ну?
Вони нахилилися над дитячий голівкою. 
– Що я маю зробити?
– Видихни свої почуття до неї й доторкнися наче цілуєш.
– Не виходить!
– Спробуй ще! Поквапся!
– Щось не вистачає, щось не так!
Декілька жахливих секунд він спостерігав, як з донечки «випаровується» життя. Й гарячково намагаючись зрозуміти де помилка, вголос шкодував, що не янгол. Сірий раптом припинив нервово кружляти.
– Точно! Пам'ятаєш Малого з його жартом, «дві ноги на двох»? Команда! Від мене – янгольство, від тебе – життя. Треба разом!
Вони знов схилилися над маленькою. Сіра хмаринка янгола-втишителя об'єдналася з любов'ю батька і засяяла золотавим життєдайним світлом. Тім'ячко новонародженої прийняло дар. 

Вони знов зустрілися на межі. Нарешті все стало на свої місця. Батько віддав свою любов і життя, щоб виконати неухильну обіцянку, яку дав коханій, та зміг нарешті піти. Але він вже забагато знав, щоб так просто відпустити його за обрій. Марнувати цінні кадри неприпустимо. Тому зараз він наче ненавмисно хизувався перед старим знайомим сірими крилами.
Пологовий знов був покараний. Тепер вже за допуск сторонніх сутностей до таїнства приходу в світ нового життя. Проте зловживання поцілунками не сталося, тому спокута була суто символічною: він мав опікуватися «стажистом». Це був не зовсім звичайний випадок – Сірі ще ніколи не ставали Пологовими, бо «професійна деформація» безжальна навіть до янголів. Тим більш, що в країні війна й дітей народжується все менше. Нащо ж збільшувати «штат» пологових? Напевно, там вгорі щось знають, й дехто точно зацікавився нами.