29 липня 2026

Позавчора лягла спати, як завжди, відчинивши вікно навстіж. Прокинулася від вибухів, а за мить почула сирену тривоги. Перевернулася і продовжила спати.

Стан, коли...

Навіть слів немає, щоб описати. Якась порожнеча. У мене розвинулася апатія до російських атак. Я вже не чекаю на закінчення війни. Не розумію взагалі, якім може бути її фінал. Кожна зі сторін створює все більше зброї. А куди вона дінеться? Вона буде вбивати та руйнувати. Життя і війна стали майже синонімами.

Вранці я навіть не стала читати новини в Телеграм. Випила теплої води, зробила ранкові вправи, прийняла душ. Гарно поснідала. Вже пішов другий місяць, як я перебудовую своє життя... З моменту, як отримала результати аналізів... Влучно кажуть — немає здорових, є недообстежені.

Виявилося, що аналізи в мене — не дуже. Цукор завищений, так званий переддіабетичний стан, і холестерин теж виявився високим, гострий дефіцит вітаміну D... Лікарі виписали купу ліків. Я почитала побічні ефекти і подумала, що якщо не російська ракета, то ця хімія мене точно доб'є.

Викинула рецепти і вирішила змінити стиль життя. Почала з найпростішого — зі склянки теплої води вранці та зарядки хвилин так на п’ятнадцять.

Далі змінила харчування. Виключила цукор, здобу, ковбаси, білий хліб. З ласощів залишила чорний шоколад, але обов'язково перевіряю, щоб у складі цукру не було взагалі, або була зовсім краплинка.

За два тижні відчула, що життя не таке вже й погане. Сплю краще, енергії маю більше, тому  раджу спробувати.

Так от я поснідала вареною куркою, салатом айсберг, огірками, помідорами, червоним перцем, авокадо, маленьким шматочком житнього хліба і різними добавками: омега-3, вітамінами D, E, C, групи B.

Коли отримала повідомлення в Телеграмі: «Лара, як у вас справи після ночі?», лише тоді згадала про вибухи. Дивно, проте я взагалі забула про атаку.

Сама собі дивуюся...

Життя — це мій літопис. Деруся вгору, зісковзую, знов деруся, стесую  колінка, мащу зеленкою, дмухаю, продовжую рух.

Навіть якщо просто сісти на ліжко, рух продовжиться, бо я на Землі, а вона летить посеред космосу. По моїх венах біжить кров, легені дихають, клітини отримують кисень і віддають вуглекислий газ. Всередині все рухається, і навколо теж.

Цього тижня через купу справ поки не мала часу писати продовження "Прихованого сценарію", тож наступної частини завтра не опублікую. Хто не читав, запрошую до мене на сторінку в "Букнеті". Посилання можна знайти в попередніх дописах.

На жаль, безоплатні курси французької мови завершилися, і я отримала сертифікат, що володію мовою на рівні А0. Я можу привітатися, попрощатися, спитати, як справи та відповісти, що не дуже, бо війна, а ще сказати, що рада бачити когось... Впевнено пояснити, що я ще не говорю французькою, проте трохи володію англійською.

Отак і живу...