Враження від вистави «Дім» Андрія Жолдака

Він і Вона зустрілися й покохали. Ялинка. Новий рік, нове життя і в подарунок туфлі — червоні. Дівчина вдягла, і понеслись роки на сцені.

У партері час ішов за еталоном, який працює для землян: дві дії по години десь там дві, та ще й буфет з вбиральнею хвилин на двадцять.

Поважна публіка натомість дуже швидко з’їла гору бутербродів і чимось запила, щоб у роті сухо не було… Третій дзвоник пролунав. Всі побігли, щоб дізнаватися: а що там далі… які уроки пропонує автор.

Я видихала і вдихала. Я  не дивилася, роман читала. Майже без слів, товстий, багатий на події.

Емоції  стікали в залу під музику стихії.  

Актори рухами вбивали в серце почуття.

Вони страждали та кохали, а  плакала моя душа, читаючи роман, в якому сплуталися сторінки.

Народжувалися діти. Три хлопчики і дівчинка, а ще й всиновлена дитина.

Вітало щастя, обіймало… Зникало, серце розбивало.

І ваза впала на підлогу.  Збирали разом ми друзки. Вони на сцені, я з партеру.

Мої друзки, вони інакші, і  вазу я зібрала іншу, як і пророчив автор на початку.

Звісно, люди не живуть за планом.

Війна в сюжеті.

Одночасно луна тривога в месенджері Телеграм, бо в Україні теж війна.

Не розрізнити тут і там…

Кохання. Зрада… Чи  простить?

Він повернувся без руки. Залишиться дівча чи кине?

Плутались думки, заводили у кут.

А чи зберуться почуття любові?

Я мчала по життю у п’ятому ряду партеру, не розуміючи актор я чи глядач.

***

Вистава «Дім» Андрія Жолдака торкнулася й торкнула.

Я щиро вдячна за години в театрі, які наповнили моє життя.