Життя немов туман

Криниця

Тягну думки із нічого. Ніщо перетворюється на стару криницю. Такі раніше були у всіх селах. Кручу ручку. Відро торкається води. Наповнюється. От би і мені наповнитися… не водою, щастям.

Маю знайти правильну криницю.

Занурююсь у своє ніщо. Воно порожнє. Жодної криниці зі щастям. Мабуть, погано шукаю.

Є щастя. Знайшла. Тягну. Важка робота — витягувати щастя з глибин.

Можливо, є інший шлях?

Пригадую дитинство — щастя.

Перший поцілунок — щастя.

Кохання — щастя.

Ще кохання — ще щастя. Навіть без відповіді. Будь-яке кохання — це щастям. Хто заважає мені кохати?

Я.

Я не хочу кохати.

Я ненавиджу.

Я руйную життя сама.