Розділ 2

Як можна в 29 років бути з дітьми, працювати, але залишатися без чоловіка?

Це запитання я чую часто, тому вирішила розповісти, як так склалося.

Повернімось до знайомства з батьком моїх дітей — тією людиною, через яку я досі не заміжня. Чому? Бо я все ще маю до нього почуття. Минуло вже багато років, але я не змогла його забути. Мені було важко визнати, що я його кохаю. Як важко було прийняти це тоді, так і зараз непросто. Мені знадобився цілий рік, щоб зрозуміти, що це справжнє кохання.

Поки я усвідомила свої почуття, між нами відбулося стільки моментів... Якби ми раніше помітили ті іскри між нами, у нас було б більше щасливих спогадів. Ми познайомилися у студентські роки, втратили зв’язок після випуску, знову зустрілися в іншій країні, а потім знову розійшлися через наші амбіції. Якби я могла повернутися у той час і швидше зізнатися йому у своїх почуттях, я б це зробила.

Збоку це може виглядати як дитячість або навіть дурість. Але для мене це історія, яка має величезне значення.

Наше знайомство відбулося через друзів. Довгий час я уявляла, що зустріну свою другу половинку самостійно, без посередників. Але згодом подумала: "До біса фантазії, і так усе чудово!"

Я завжди хотіла мати поруч людину, яка буде протилежністю мені — як мінус і плюс, які притягуються. Він ніби був моєю протилежністю, і водночас — дуже схожим.

Коли я зрозуміла, що маю до нього почуття? Це сталося, коли мені почало бракувати його спілкування. Коли я усміхалася від звичайної смс від нього. Коли заходила в кафе, де він часто бував, сподіваючись випадково його зустріти. Коли мене охоплював страх, що він покине навчання раніше, ніж ми встигнемо провести більше часу разом. Коли я відчувала ревнощі, хоча не мала на це права.

Я щаслива, що він з'явився в моєму житті і залишив слід назавжди. Слід у вигляді наших дітей. Я буду вдячна йому за те, що він змінив моє ставлення до кохання, скільки б я не переконувала себе, що його не існує.