Передмова

ПЕРЕДМОВА

Вихід нової збірки віршів Сергія Льовіна «Життя на зламі» у роз-

пал російсько-української війни можна вважати подією в літературному 

житті України. Назва книги резонує з глибокою онтологічною кризою, 

в якій опинилося українське суспільство за часів повномасштабного 

вторгнення. Про це йдеться в однойменному вірші, розміщеному першим 

у виданні. Стилістичний прийом повтору початкових слів у кожній новій 

строфі (анафора) дозволяє закцентувати увагу на провідній думці: «Нам 

випало жити на зламі століть/епох/світів/життя», коли руйнуються сте-

реотипи, «де зло та добро бачать з різних кутів», «де злам по кордонах, 

в ділах та словах», «за мить до «прильоту», за крок в небуття». Водночас, 

у пекельному вогні зруйнованих будівель та зламаних доль виковується 

незламна нація, життя триває і ліра не мовчить.

З одного боку, збірка «Життя на зламі» є другим, доповненим 

і переробленим перевиданням збірки «Найти себя» (2012), зокрема 

«декомунізованим» і збагаченим україномовними патріотичними тво-

рами. З іншого — це інноваційний мультимедійний проєкт: значна ча-

стина поезій супроводжується кюаркодом, сканування якого дозволить 

шанувальникам творчості митця прослухати в авторському виконанні 

покладені на музику вірші.

Збірка має свою внутрішню логіку. Вона складається з трьох розділів. 

Перший — «Вірші та пісні» становлять цикли «Джерела життя», «Наш 

шлях», «По струні — до серця», «Бути собою», «За горнятком чаю»,

другий — статті і ноти до деяких пісень, третій уміщує 

критичні відгуки на творчість письменника з різних джерел, що робить 

її своєрідним підсумком творчого шляху автора.

Яким ми бачимо ліричного героя Сергія Льовіна? Це закоханий у жит-

тя екстраверт, який з радістю пізнає зовнішній світ. Недаремно в його 

творчості займають так багато місця мотиви дороги, шляху, подорожі 

і повернення. Рима вірша «В дороге» нагадує стукіт коліс потягу, наче 

запрошуючи читача відчути присмак приємної мандрівки, розділити 

мрійливий настрій, налаштуватися на нові, легкі й цікаві знайомства: 

«Дорога дальняя, снега чуть талые / Деревья белые плывут кораллами/Под солнцем утренним спит дымка синяя/ — Мечтаний облако, раз-

думий линия».

У віршах раннього періоду домінують дієслова руху, вживані у май-

бутньому часі (вернусь, долечу, доплыву, доеду) та неозначеній формі 

(уехать, податься, рвануть). Навіть думки ліричного героя «шагают не 

спеша» («О душе»). Життєва настанова на подорож («Мчи моя дорога, 

без оглядки жми») має на меті якомога більше насолодитися багатством 

світу: «гладить скелет Колизея» «с Эйфеля башней плясать», «рвать Аль-

биона туманы», «отведать нирваны с берега Ганга нектар». Прикметно, 

що для ліричного героя головною цінністю «життя в безумному світі» 

є мистецтво «залишатися самим собою» («Найти себя», «Быть самим 

собою»). Фраза «Я жив, пока иду вперед», а також дієслівний ряд лечу, 

хочу, пройти, найти у вірші «Лечу на свет» формує не тільки діяльнісну 

концептосферу твору, але й сприймається як життєве кредо автора.

Безкінечний рух по колу «долгих скитаний по свету» «на пути сквозь 

пространство и время» у творчості Сергія Льовіна невід’ємний від по-

вернення до «джерел життя» («Можно уехать в столицу», «К отчему 

порогу», «В замкнутом круге», «Кто мы»). Мотив повернення завж-

ди пов’язаний з образами квітучої України («Я вернулся, наконец‑то, 

в Украину», «Киев, апрель 94‑го», «Полуостров-магнит», «Во Львове»), 

південної Бессарабії (Буджака) та рідного міста Ізмаїл («Всегда возвра-

щаюсь домой» й ін.). Поет характеризує Буджак як «сгусток эпох и сме-

шение судеб-кровей» («Где трезубец Дуная вонзается в Черное море»), 

що увиразнюється описом мовного розмаїття на ринковій площі як 

життєвому пульсі кожного міста: «Ось молдовська злітає повільно, а там 

гагаузька / І покличуть кудись українська, болгарська і руська. («Джере-

ла життя»). Головним містом регіону він небезпідставно вважає Ізмаїл 

і присвячує йому ряд проникливих віршів і поем: «Здравствуй, город на 

реке!», «К отчему порогу», «Измаил-папа», «Жизни истоки» й ін. Поет 

схильний гіперболізувати магнетизм рідного міста: «И все же нет тем-

нее измаильской ночи / И нет светлее и улыбчивее дня» («Ностальгия»).

Сергій Льовін — майстер художнього опису ландшафтних картин 

рідного йому буджацького степу. В картинах бессарабської природи він 

відмічає «буйство садов», «спокойствие южных полей», згадує хвилі Дунаю, риболовлю на Репіді, відпочинок з коханою на Ялпузі. Піднесений 

стан закоханого ліричного героя підкреслюється вишуканими метафора-

ми «венчал нас радугой Ялпуг», «закат раскрасил охрой тучи», «шепот 

волн», «замирал камыш», «за горизонт ушла земля», «лодка островом 

вдруг стала», «слились реальность и мечта», «вились лесов Добруджи 

гривы», «косы расплели в ладони вод прозрачных ивы» тощо.

«Рай на землі обертається пеклом» у віршах, написаних під час 

російсько-української війни («Навала», «Коли правда за нами», «Жит-

тя на зламі»). Поет згадує постраждалі від «ординської навали» Бучу, 

Маріуполь, понівечену «Мрію», завивання сирен, поневіряння людей по 

підвалах та бомбосховищах, крики матерів, сльози дітей на тлі «дикої, 

зухвалої посмішки диявола» і «дарунків кремля». Ліричний герой пере-

конаний, що «віддана за життя батьківська кров» спасе країну, відродить 

Київську Русь, бо «правда за нами» і «з нами сам Бог».

Запрошуємо шанувальників творчості Сергія Льовіна та нових