Джерела життя

Життя на зламі

Нам випало жити на зламі століть,
Де іноді чути, як скеля тремтить
Від вітру шалених, вражаючих змін:
Він тих, хто прозрів, піднімає з колін.

Нам випало жити на зламі епох,
Де кожен собі і володар, і бог,
А хто був рабом та супутником смут,
Отримав можливість звільнитись від пут.

Нам випало жити на зламі світів,
Де зло та добро бачать з різних кутів,
Де злам по кордонах, в ділах та словах,
В серцях розфарбованих та головах.

Нам випало жити на зламі життя
За мить до «прильоту», за крок в небуття,
Де в кожного кроку є спроба одна,
Де в кожної миті найвища ціна.

Вітаю, Ізмаїл!

(До 200‑річчя штурму фортеці Ізмаїл)

Був колись тут давній Сміл,
А сьогодні Ізмаїл
Простягнув обійми до Дунаю.
По річних в порту гудках
І фортечних воротах
Я його ще здалеку впізнаю.

Князь хоробрий Святослав
В ратних справах побував
І бажав столицю звести нову
В наших сонячних місцях,
Ігор Момот не за страх,
А за совість службу ніс військову.

Мчать століття-юнаки
В сіті Сміла залюбки
Повні битв славетних та походів.
Запорожці-козаки
Та дунайці-моряки
Потрапляли всі до них відтоді.

Там, де погляд сушить степ
І рогоз плете свій реп
Прорубав вікно в Європу з півдня
Отаман Іван Сірко,
З часом, московит Тучков
З размахом розширив місто рідне.

Підіймав Свободи стяг

Іпсіланті — мужній знак!

Послужив імперії Суворов,

Котляревський же у нас,

Голос Музи чув не раз,

Відчував і Марса лютий норов.

У міжріччі (кроком руш!)

Висікати іскри душ

Полюбляли (і Буджак не проти)

Як митці своїх країв,

Так й з віддалених країн

Музиченко, Греку, Байрон, Ботєв.

І мене вітають знов

Без обмежень і умов

Купола Покровського собору,

Обійду турецький рів

І запросить в глиб віків

Застара мечеть у косогора.

Гей, на річці, місто-сад

І рибалка, і медбрат,

І моряк, і будівельник краю!

Я оспівую тебе

І у стін твоїх з себе

Капелюх з повагою знімаю.

Джерела життя

(Гімн Ізмаїлу)

Хтось нам каже: «Життя починалось зі Сходу Близького»,

Хтось знаходить в Америці витоки роду людського,

Інші — там, де в обіймах зірок мирно сплять Гімалаї,

Починається ж все в Україні, на Нижнім Дунаї.

Хвилі пам’яті, начебто хвилі ріки, наче диво,

Омивають все те, що так дорого, близько, важливо,

Воскресають знайомі обличчя, фортечні події,

По кварталах дитинства пройтися дарують надію.

Ізмаїл — заспіває протяжний гудок теплоходу,

Ізмаїл — йому вторять Собору Покровського сходи,

Ізмаїл — листя саду вальсує під тиші малюнок,

Ізмаїл, ти душі моїй крила і серцю дарунок.

На буджацьких базарах не складно блукати у мовах,

Що пурхають собі, мов птахи, у природніх умовах.

Тут вам бринза, а там оселедець дунайський смачніший,

Каварма, мамалига, плачинда і мед найгустіший.

Хто, хоч раз, Придунав’є відвідав, той знає напевно,

Що побачив і Плавні, і степ золотий не даремно.

Той, хто спробував напій богів — Бесарабії вина,

Для того по коліна моря та підвладні вершини.

Ізмаїл — заспіває протяжний гудок теплоходу,

Ізмаїл — йому вторять Собору Покровського сходи,

Ізмаїл — листя саду вальсує під тиші малюнок,

Ізмаїл, ти душі моїй крила і серцю дарунок.

Моя Вітчизна — Україна-Русь

Моя Вітчизна — Україна-Русь,

Священна ненька, біль та промінь щастя.

На сторінках життєпису ділюсь:

Я там, де правда, це — моє Причастя.

Я саме з тих, хто був між двох вогнів,

Між берегів ріки, що зветься «Доля»,

Бо московит мій батько — тут без слів,

А мати — українка — «Честь і Воля»!

А правда не в просторах, гаманцях,

Спотворених анналах та крадіжках.

Вона в Майдану відданих серцях,

В червоних від війни з ордой доріжках.

Вона в подіях княжої доби,

Козацькім дусі, мові солов’їній,

У нашій вірі, правилах ходьби

Без будь-чиїх обмежувальних ліній.

Моя Вітчизна — це межа світів,

Тут навіть в порах року роздоріжжя.

Слов’ян колиска, видатних життів

І всій землі великій, вічній збіжжя.

* * *

Я, нарешті, повернувся в Україну,

Де, на щастя, народився і зростав,

Щоб ніколи ані доньці, ані сину

Емігрантами не бути, Боже збав.

Тут земля, куди ведуть усі дороги,

Тут коріння стародавньої Русі.

Де б не був, завжди сюди доставлять ноги,

То про неї я: «Помилуй і спаси

Ці поля і ріки — віддані і вільні,

Розмальовані, доглянуті хати,

Цих людей відкритих, працьовитих, сильних

В оберігах-вишиванках, — захисти»!

А в Московії і холодно, і дико,

За колючим дротом — все одне кіно:

Богом кинута, брудна, багатолика,

Як тепер, так і колись, давним-давно.

Столичний мотив

Будинки й провулки малі та великі

Барвистий світанок багрянцем залив,

Він щедро дарує прогулянки ліки

І плідного дня соловейковий спів.

Уже на дистанцію вийшли трамваї,

Біжать — прохолода боки омива,

Ось квіти на клумбі двірник поливає,

Де риму підшукує строчка нова.

І дзвони Софії — серцевий тривимір,