Розділ другий

Незважаючи на те, що годинник уже відбив десять ранку, Сергій Істомін все ще спав. Він відмовився від сніданку з батьками, хоча звик, як і всі балетні, вставати дуже рано. Тільки-но перекинувся на інший бік і натягнув ковдру на голову.

За цей тиждень треба відпочити, як годиться! Тому що два наступні місяці будуть наповнені не тільки виснажливими заняттями та репетиціями, а й нервовою напругою в очікуванні того, що буде за випуском.

Мама Сергія, провівши чоловіка на службу, трохи потинявшись по квартирі, вирішила присвятити першу половину дня прогулянці магазинами. Потрібно почати вже зараз доглядати вбрання, в якому вона буде присутня на випускному концерті сина.

Ретельно нафарбувавшись, одягнувшись, зазирнувши в Сергієву кімнату і переконавшись, що він, як і раніше, спить, жінка вийшла на залиту весняним сонцем вулицю.

Вона неквапливо йшла тротуаром, прямуючи до центру міста. Туди, де зосереджені наймодніші та найпрестижніші магазини, відвідування яких і було її метою.

Мати Сергія на повні груди вдихала пряне весняне повітря, чомусь усміхалася, відчуваючи, як обличчя обдуває теплий вітерець.

Колись давно, у якомусь позаминулому житті, про яке вона намагалася не згадувати, жінка побувала в цьому місті.

І навіть танцювала на сцені його театру.

Щоправда, тривало це зовсім не довго.

Від'їзд із сім'єю до Північної Пальміри, догляд за маленьким сином, робота чоловіка, вимагали її постійної присутності вдома.

Сім'я переїхала до Міста бiля Моря минулого року.

До театру від будинку, де вони оселилися, хвилин десять ходьби пішки, але Сергієва мати так жодного разу в ньому не побувала. Спогади про сцену кололи серце отруєною голкою, хоч жінка давно зробила свій вибір.

Вона мати, дружина, домогосподарка! Надійне плече, захищений тил та обличчя сім'ї. І ця роль нічим не гірша за будь-яку іншу.

Мати Сергія струснула головою, біляве волосся блиснуло в сонячному проміні, губи осяяла легка посмішка.

Вона зовсім непомітно підійшла до порога магазину, який був її сьогоднішньою метою, вже зібралася увійти, коли хтось схопив її за плече:

- Лізко! Та куди ти летиш, як скажена! - Сергієва мати обернулася і побачила поруч повну, погано одягнену, вульгарно нафарбовану жінку.

Знайомих з кола, до якого явно належала ця особа, у неї не було.

- Не впізнаєш? – не вгамувалася незнайомка. - Так, скільки років минуло! - Засумувала. - А ось ти зовсім не змінилася! Я тебе одразу визнала! Біжу-біжу, ору-ору, а ти летиш, як оголошена!

Мати Сергія ще раз уважно поглянула на жінку.

Ні, вона не впізнавала. Та й Лізою її давно ніхто не називав! Ім'я Єлизавета залишилося лише у паспорті та пам'яті.

***

Щойно вона розпочала сценічну кар'єру, як узяла собі більш звучний псевдонім. Відтепер і назавжди для всіх вона стала Ельзою!

Ну а коли балерина-початківець у вісімнадцять років вийшла заміж за молодого, але перспективного чиновника, до звучного імені додалося не менш звучне прізвище чоловіка.

Ельза Істоміна! Ім'я цілком відповідає статусу Пріми! На менше вона була не згодна! Бо поганий солдат, який не мріє стати генералом. І нікчемна балерина, що не бачить себе Прімою!

Ельза зовсім не збиралася ставати матір'ю так рано! І незапланована вагітність стала для неї шоком.

Але чоловік був такий наполегливий, такий переконливий! Наводив приклад багатьох танцівниць, які робили сценічну кар'єру не дивлячись на материнство. Обіцяв завжди і в усьому підтримувати! Умовляв її народити цю дитину!

Хлопчика, який народився в належний термін, вона назвала Сергієм. Як і його батька, свого чоловіка, коханого та люблячого.

Слово своє чоловік Ельзи дотримав.

Вона почала відновлювати форму, щойно синові виповнилося три місяці, і вже через рік знову блищала на сцені.

Щоправда, на той час у країні почалося щось незрозуміле.

Істомін-старший все частіше кудись їхав, залишаючи дружину одну. Маленьким Сергієм, його вихованням та наглядом за ним, повністю перейнялися батьки чоловіка, що живуть у невеликому містечку неподалік Столиці Республіки, що входила до складу величезної країни, якої вже немає і близько.

 ***

- Вибачте, але ви помилилися, - Ельза Істоміна спробувала вивільнитися з чіпкої руки незнайомки. - Я вас не знаю.

- Та як не знаєш? - обурювалася жінка і не збиралася випускати рукав пальта.- Ти вдивись гарненько! - І навіщось витріщила очі.

Істоміна, пересмикнувши плечима і нарешті звільнившись від захоплення незнайомки, прохання почула, і почала уважно її розглядати. Що, зрештою, не дало бажаного результату.

- Ви помилилися, - повторила Сергієва мати. - Вибачте, але я поспішаю! - І зробила крок у двері магазину.

Незнайомка, не дивлячись на дуже велике тіло, шмигнула вперед і встала між Ельзою та дверима рятівного бутіка:

- Нічого я не помилилась! І не роби з мене дурну! Ми разом із тобою в одній родильниці лежали! Згадала?! Ти все плакала, роздивляючись дочку! А ми дивувалися! Начебто й заміжня, дівчинка цілком нормальна, хіба що малесенька, як коник, так чого сльози лити крокодилови?!

Кров прилила до щок Істоміної. Серце забилося в грудях так, ніби збиралося вискочити. Ельза постаралася взяти себе до рук. Зібравши всі сили, спокійно відповіла:

- Ви помилилися. У мене син! І я вас не знаю! - обійшла тітку, що розгубилася, і шмигнула у двері магазину, звідки за нею вже давно спостерігали дівчата-консультанти, що кинулися до покупниці, тільки-но та увійшла.

Незнайомка, знизавши плечима і навіщось покрутивши пальцем біля скроні, невдоволено хмикнула і вирушила додому.

***

Ельза Істоміна вийшла з бутіка, так нічого і не обравши.

Вона не пам'ятала незнайомку, яка так несподівано вторглася в її ранок, але чітко зрозуміла, про що та говорила.

Вибачившись перед продавцями за даремно витрачений на неї час, пообіцявши зайти ще раз зовсім скоро і вже точно не залишити бутік без покупки, проводжена улесливими посмішками, що змінилися невдоволеними гримасами, ледь за нею зачинилися двері магазину, жінка, обрала столик в кафе, що вже був винесений на вулицю.