Розділ четвертий

- Зовсім небагато! - Посмішка на обличчі Тимура стала променистою і радісною, що ще більше розлютило Мстю. – Моя донька залишається в училищі на тих самих умовах, як і раніше. Ви нічим не виділяєте її, але й не утискаєте.

- З чого ви взяли, ніби я когось утискаю?! – скрикнула Мстислава. - Що ви собі дозволяєте?! Що за маячня?!

– Я не закінчив. – Тимур ні на йоту не підвищив голосу. Продовжив, як ні в чому не бувало: - Порушувати заведені у вашому училищі порядки я не стану, але на час канікул моя дочка та її подруга вирушать на відпочинок разом зі мною.

- Звичайно звичайно! - Мстислава вже знала, де і як уїсть цього зухвальця! Де та як поставить на місце! - Для Олени ви найближчий родич! А ось Діана – вона вам чужа людина! І дівчинка вже у тому віці, коли довірити її незнайомцю – засуджується не лише законом, а й соціумом!

- Я збираюся оформити опіку над Діаною Малишкіною, - повідомив Халфін. - Звичайно, це займе деякий час, але до кінця травня маю намір встигнути.

- В даному випадку від вас залежить не все, - променисто посміхалася співрозмовнику Мстя. – Дівчата лише святкують день народження одночасно! Насправді Діані Малишкіної за документами вже чотирнадцять! І вона цілком може відмовитись від вашої опіки.

- Не відмовиться, - здавалося, що Тимур Айдарович впевнений у кожному слові, яке він вимовляє.

- Ну що ж, - Мстя удавано зітхнула. – Подивимося, що з цього вийде.

Про себе ж подумала: - «Ні хріна в тебе не вийде! І я докладу до цього всіх зусиль!»

Звездинська склала в стіл вийняті незадовго до розмови документи Оленки:

- Думаю, ми на цьому можемо закінчити бесіду, - встала, показуючи всім своїм виглядом, що у неї безліч справ і витрачати дорогоцінний час на розмови вона не має наміру.

- Думаю - так, - згідно кивнув Тимур. - До швидкої зустрічі, пані Звездинська. - Кивнув, прощаючись, і неквапливо попрямував до виходу з кабінету.

Як і минулого разу, Мстислава спостерігала з вікна за тим, як від'їжджає автомобіль Халфіна. Ще раз здивовано знизала плечима, не розуміючи, як удалося цьому вчорашньому зечарі обзавестися власною машиною, та ще й з особистим водієм.

Втім, засмічувати голову питаннями, на які немає відповіді, Мстя не звикла.

Вона глянула на крихітний годинник, посипаний діамантами (подарунок коханця), переконалася в тому, що до кінця ранкового уроку залишилося якихось сорок хвилин, і трохи прочинила двері кабінету.

Коли Милочка йтиме до себе, Мстя її неодмінно побачить.

***

- Як минув урок? – поцікавилася Звездинська, вказавши Людмилі на місце навпроти себе.

- Як завжди, - відповіла Милочка, сідаючи і розуміючи, що подругу цікавить зовсім не хід занять, але вирішивши не квапити Мстиславу.

- Ця шльондра була присутня? – Звездинська вже зрозуміла, що Людмила зовсім не збирається «вивалювати кулем» свої враження.

- Звичайно, - кивнула Людмила, - і ти чудово про це знаєш.

- Звідки? - Мстя округлила очі, зображуючи повне незнання.

- Звідти, - посміхнулася краєчком рота, - що з батьком Олени я зустрілася раніше за тебе. Він і повідомив, що дівчинка має намір продовжити навчання в училищі. А враховуючи той факт, що приїхав він для зустрічі та розмови з тобою – зробити висновки про твою поінформованість у тому, що відбувається, не так і важко.

- Щось ти надто балакуча сьогодні! – Мстислава підвищила голос. - Не розумію тільки з якого переляку?!

- Славочко, - Людмила втомлено зітхнула, - давай не сваритимемося. Адже ти знаєш, що я цього не люблю, та й не вмію. Краще розкажи про своє враження про отця Олени. Як він тобі здався? Правда, такий мужик-мужик?

- Жлоб він, а не мужик! – верещала Мстя. – Жлоб та хам!

- Чому ти зробила такий висновок? - Здивувалася Людмила. – Невже він тебе якось образив?

- Хай би тільки спробував! – Зівездинська навіть почервоніла від обурення. Але знайти достатнього пояснення для підтвердження своєї думки так і не змогла. Додала: - Я відчуваю! А в мене, як знаєш, нюх на мужиків!

- Знаю, - посміхнулася подрузі Мілочка, - і сподіваюся, що зустрічатися з батьком Оленочки тобі доведеться не часто. Умови навчання в нашому училищі зовсім не зобов'язують педагога до щоденних зустрічей та розмов з батьками. А Олена, як я розумію, лишається?

- Залишається, - пробурмотіла Мстислава. Додала: – До першого порушення режиму! Якщо ще раз повторитися те, що трапилося чотири дні тому, шлях на свіже повітря їй забезпечений! Я ні для кого не збираюся робити винятків!

- Правильно, – погодилась Людмила. - Але мені чомусь здається, що Олена зробить належні висновки і надалі не зловживатиме спиртним, - про себе ж подумала: - «І вішатися на шию твоєму Серьоженькэ».

Побалакавши ще кілька хвилин на теми що стосунки до Халфін не мають, Мстя і Милочка розпрощалися.

***

Діана та Оленка сиділи в їдальні за своїм столиком не поруч, як завжди, а один навпроти одного.

Коли Оленка влетіла до їдальні, обидва місця поряд з Діаною були зайняті іншими дівчатами.

Оленка пошкодувала, що вирішила повернутися в житловий корпус і переодягнутись. Зазвичай, юні балерини снідали в тому ж одязі, в якому були присутні на уроці. Це потім буде душ і перевдягання для школи, а для ранкового поїдання йогурту та грінка вбиратися зовсім ні до чого.

Але Оленка, яка повернулася з триденного гостювання в будинку батька з сумкою, набитою новими вбраннями, хотіла похвалитися ними негайно!

Вона не подумала про те, що серед дівчат у купальниках і кофтинках і юнаків у трико та майках буде виглядати безглуздо у своїй новомодній сукні. Смішно та чужорідно.

Та й за витрачені на перевдягання кілька хвилин місце за столом поруч із Діаною вже було зайняте.

Оленка сердито вичерпувала зі стаканчика залишки йогурту. Не помітила, як з ложечки зірвалася крапля і впала на груди. Побачивши некрасиву пляму, що розпливається, схопила серветку і спробувала витерти, чим тільки посилила ситуацію. Схопилася з-за столу і, не дивлячись на всі боки, ніби не чуючи супроводжуючу її втечу хихикання, кинулася геть зі їдальні.