Частина третя. Роздiл перший

Звездинська побачила Сергія, що переминався з ноги на ногу і ледь не пританцьовував під поривами лютневого вітру, ледве вийшла з машини свого «офіційного» коханця, який доставив пасію до місця роботи.

Сергій кинувся навперейми Мстиславі, явно маючи намір перехопити її до входу в училище.

- Ти що твориш?! – крізь зуби прошепотіла Мстислава. - Я ж веліла чекати, поки сама не покличу!

- Не хвилюйся ти так, - Сергій криво посміхнувся. – Я сьогодні не за цим. - І вже голосно продовжив: - Мстиславе Борисівно, вчора в моїй кімнаті стався інцидент, який треба обговорити негайно!

У двері училища повз Звездинську та Істоміну прошмигнув балетмейстер, що викладає хореографію хлопчикам молодших класів. Почув уривок фрази. Задумався про те, що ж могло статися в кімнаті цього красеня. Посміхнувся. Не почне ж учень скаржитися педагогові на те, що до нього чіплялася дівчина? Втім, про все стане відомо буквально за кілька годин.

Танцівник звернув ліворуч коридором і попрямував до свого класу.

Слідом за ним до будівлі училища увійшли Сергій та Мстислава.

- Пройдемо до мого кабінету, - веліла Мстя. - Там і продовжимо розмову.

Ледве за ними зачинилися двері, Звездинська, розвернувшись і не збираючись навіть знімати розкішну шубку з хутра шиншили, подивилася на свого юного коханця:

- Що в тебе сталося?! – зелені очі Мсти звузились і недобре блиснули. – Тільки не кажи, що тебе зґвалтувала якась із випускниць!

- Не пори нісенітниця, - Сергій уже давно звик до того, що коханка іноді намагається відточувати звичку все тримати в руках і всім командувати і на ньому теж, та перестав звертати увагу на строгий тон. - Давай допоможу роздягнутися.

Мстислава повернулася спиною, дозволила Сергію зняти з себе шубку, посміхнулася, дивлячись як він дбайливо повісив у шафу дороге хутро.

– Розповідай, що сталося? – сіла за стіл. - Що змусило мого хлопчика вибігти надвір у таку негоду?

***

- Розумієш, - Сергій майже закінчив викладати розповідь про події вчорашнього вечора, - адже вона ще дитина зовсім. Ну як їй пояснити, що мені вона даремно не потрібна?! Ні зараз, ні у майбутньому! Але дівчинка зрозуміла, що я не герой її роману, от і зробила пару зайвих ковтків шампанського.

- І навіщо ти про це мені розповідаєш? – поцікавилася Мстислава.

- Тому що наших дівчаток-зміючок я добре знаю! Вони зможуть все спотворити, перекрутити до своєї вигоди. Умудряться налаштувати тебе проти цієї дурної козявки! – не затримався із відповіддю Сергій. - А ти, моя красуне, страшна в гніві! – сів на край столу. Усміхнувся Звездинській.

- Іди до класу, - скривилася Мстислава, відсторонюючись від Сергія, що потягнувся до неї з поцілунком. – Я тебе почула. Але рішення як вчинити, ухвалю лише після того, як вислухаю і другий бік конфлікту.

- Ти про цю Олену зараз говориш? – Сергій не розумів, який «другий бік» має на увазі Мстислава.

- І про неї теж! - Недобро посміхнулася коханка.

***

Звездинська стиснула пальці рук так, що побіліли кісточки.

Першим бажанням було побігти в житловий корпус, витягнути з ліжка за волосся цю маленьку погань і відхльостати по гарненькiй мордочцi!

Але вона давно звикла, як то кажуть, загребати жар чужими руками. Дівча нікуди не дінеться, а зараз потрібно випустити пару так, щоб ніхто не зрозумів причину її агресії. Мстислава відчинила двері кабінету і побачила Милочку.

- Запізнюєшся, голубонько! - гаркнула так, що Людмила, яка не чекала окрику, здригнулася. - Зайди до мене! - Додала, зрозумівши, що їй збираються заперечити, пославшись на урок.- Негайно!

Милочка стояла перед Мстиславою майже навитяжку.

Вміла подруга нагнати страху на всіх, хто в момент її гніву чи поганого настрою опинявся поблизу.

- Погань! Погань! – вирувала Мстя, ходячи по кабінету. - Що вона про себе уявила?! Шампанським заливається! І це в тринадцять років!

- Їй наступного місяця чотирнадцять виповниться, - лепетала Мілочка, знайшовши безглузде виправдання вчинку учениці.

- Ти вважаєш, що у цьому віці дозволено бухати та на шию мужикам вішатися?! – Мстя не хотіла чути нікого, крім себе. - Притягни її сюди! Негайно! За патли виволоки із класу!

- Добре, - Людмила зітхнула, зрозумівши, що ніякі доводи в засліплений ревнощами та обуренням мозок подруги зараз не проникнуть. – Після уроку наведу.

- Я сказала – зараз! – Звездинська грюкнула долонею по столу. - Іди!

Людмила покинула кабінет у роздумах.

Від негайної зустрічі Мстислави з Оленкою не вийде нічого доброго. Подруга не потерпить того, що хтось наважився зазіхнути на її власність, а саме таким для неї був Сергій Істомін.

У Оленки характер ще той. Якщо зайде коса на камінь, терпіти приниження та образи вона не стане. І все закінчиться тим, що дівчину викинуть з училища, як кошеня, що нашкодило. Вже Мстя знайде до чого причепитися.

Повідомлення Діани про причину відсутності подруги на ранковому занятті давало відстрочку, але не більше.

У Мстислави з'являвся додатковий козир. Дівчаток, що занадто рано перейшли поріг дорослішання і стали дівчатами в такому юному віці, гнобили і принижували всі, кому не ліньки, під потуранням з боку Звездинської, що з усмішкою дивилась  на «дитячі пустощі» підопічних балерин.

Милочка чудово пам'ятала випадок дворічної давності, коли одна з учениць не витримавши постійних глузувань, перебуваючи під пресингом загрози виключення, наклала на себе руки.

Звичайно, не з характером Олени кидатися з пірсу до зимового моря! Але як поведеться учениця, передбачити не візьметься ніхто.

- Діана, - Людмила Марківна затримала ученицю у танцкласі, - передай Олені, що її викликає Мстислава Борисівна. І не ходи сьогодні до школи. Було б краще, щоб твоя подружка могла з кимось поговорити після розмови з педагогом.

- Я з Оленкою піду, - Діана закусила губу.

- Це не найкраща ідея, - заперечила Милочка. – Краще почекай у кімнаті її повернення.