Розділ четвертий

Людмила зробила крок у кабінет і завмерла від подиву.

Праворуч від столу Мстислави стояли двоє чоловіків. Точніше, чоловік і юнак, при погляді на яких ні в кого не виникло сумніву, що перед ним батько і син.

Високий, статний, синьоокий брюнет, у волоссі якого сріблилися нитки сивини, дивився на оточуючих зарозуміло, злегка примруживши очі і скрививши рот у поблажливій усмішці. Тонкий ніс, високий лоб і добре виліплене підборіддя викликали в пам'яті схожість з античною скульптурою. Від ніздрів до кінчика рота пролягли добре помітні зморшки. Здавалося, що чоловік незадоволений усіма і всіма, хто опинився в полі його зору.

Хлопець, що стояв поруч із батьком, був його точною копією. Тільки стрункішою, молодшою, яка  ще не зазнала ознак ознак пороку і зарозумілості.

Біля вікна наполовину до присутніх, стояла невисока тендітна жінка, що обернулася одразу, щойно Милочка увійшла до кабінету.

Людмила ледь не охнула, побачивши відвідувачку, настільки та була гарна. Подумала, що такого чоловіка не могло в принципі бути іншої дружини! Втім, довго вдаватися до мовчазного захоплення, Людмилі Марківні не довелося, тому що Мстислава поспішила представити тих, хто був у кабінеті:

- Познайомтеся! Це наш новий учень, Сергій Істомін, та його батьки.

Перевела погляд на чоловіка:

– А це майбутній педагог вашого сина! Прошу любити та шанувати! Людмила Марківна викладає основи класичного танцю. З балетмейстером, який займається з хлопчиками окремо, я познайомлю вас завтра. Сьогодні вiн має репетицію в театрі.

Жінка тільки кивнула у відповідь. Чоловік, схилившись над протягнутою Милочки, торкнувся губами її пальців.

- Усі організаційні питання ми обговорили, - продовжила Мстислава, - одне одному я вас представила. Думаю, сьогодні можемо попрощатися, - перевела погляд на юнака:

- Сергію, - у голосі Мстислави почулося якесь котяче бурчання, коли вона вимовляла ім'я юнака, - ранковий урок починається о сьомій годині. Прошу не спізнюватися. Завтра ти можеш поснідати вдома, а подальше утримання, харчування та навчання бере на себе наше училище.

– Ми можемо йти? – уточнив юнак добре поставленим баритоном, який не залишає сумніву в тому, що з віком його голос стане трохи грубішим.

- Звичайно, - кивнула Мстислава, - перевела погляд на директора. – Чи у вас ще лишилися питання?

- Жодних! – посміхнувся директор.

Сім'я, а слідом за ними і директор, покинули кабінет Мстислави, яка поспішила вийняти з шухляди стола пачку цигарок і вставити одну в мундштук.

- Добре, - промуркотіла Мстислава. - Які стати! А яке обличчя! Ти звернула увагу?

- Так, важко було не помітити, - відповіла Милочка. - Добре, що в тата пішов. Мама в них зовсім крихітна. Ти не взнала, вона випадково не з балетних?

- Домокозявка! - Мстислава зневажливо посміхнулася. - Ублажає муженька і радує його гостей мордочкою на прийомах!

- Звідки вони? – Людмила вирішила з'ясувати про нового учня якомога більше.

- Переїхали із Північної Пальміри! – реготнула Мстислава. Додала: - Ось такий «жарт богів». З Північної до Південної.

- Чому переїхали? – продовжувала розпитувати Милочка.

- Хто його знає? – Мстислава скривилася, явно не бажаючи зізнаватись у необізнаності. – Бізнес у нього якийсь у нашому місті наклеюється, чи що? Або вже наклюнувся. Втім, дуже цікавитись було непристойно. Думаю, що через тиждень ми і так про все дізнаємося.

- Дізнаємося, - кивнула Людмила Марківна. - Так чи інакше, про щось він хлопцям та розповість.

- А хлопчики – своєму педагогові, - розреготалася Мстя. – А він – нам! І все таємне стане очевидним!

Мстислава докурила цигарку. Загасила її в попільничці. Задумалася, запитала, як здалося Милочці, зовсім недоречно:

- А ти помітила, як вона схожа?

- Хто вона? – Людмила не зрозуміла, про кого каже подруга. – І на кого схожа?

- Як хто?! – Помста ледь не підскочила на місці. - Мати ця! Хто ж ще?

- А, ти про неї? – Милонька згадала красуню мати Сергія. - Так, помітила. Вона точнісінько така сама, як дівчина на портреті, що в мене вдома. - Додала, бачачи подив у погляді співрозмовниці: - Ну, пам'ятаєш, я купила в музеі репродукцію? Ти бачила, коли була в гостях.

- А, - простягла Мстислава, - ти про той портрет?

- Ну, так, - кинула Людмила. - А ти про кого говорила?

- Так, - відмахнулася Мстя. - Не важливо, - потяглася за наступною цигаркою. - Завтра прийду до вас на урок! Хочу побачити цей зразок чоловічої краси у трико та майці!

- І надихатись запахом його поту! - розреготалася Милочка.

- І це теж, - пробурмотіла Мстислава ледве чутно.

***

Сергій Істомін не був у захваті від того, що батьки вирішили переїхати до іншого міста за рік до закінчення балетного училища у Північній Пальмірі.

Своє майбутнє він бачив на сцені Маріїнки, а не у провінційній трупі, якою він вважав колектив Оперного театру Південної Пальміри.

Але сперечатись із батьком юнак і не подумав. Він навіть не наполягав на тому, щоб йому зняли житло і дозволили закінчити навчання в училищі, після якого перед ним відкриється карколомна кар'єра!

Якщо батько сказав, що треба переїжджати всією сім'єю, то так і маэ бути! Сперечатися з татом у сім'ї було не прийнято.

«Ну що ж», - думав Сергій, - «один рік – це лише один рік! Через рік я отримаю диплом і нафіг мені не потрібний атестат і повернусь назад! Залишається тільки сподіватися, що в Північній Пальмірі мене не забудуть за такий короткий термін. І не знайдуть мені заміну», - остання думка супроводжувалася сумним зітханням.

Мама клопотала, укладаючи речі у сумку. Обурювалася, тихо бурмочучи, ніби розмовляючи сама з собою:

- Що за порядки ідіотські у цьому училищі?! Ми живемо за два квартали від нього! Хлопчик спокійно міг би ходити на заняття і при цьому навчатись у нормальній школі!

«Тільки твоєї «нормальної» школи мені й не вистачає!» – невдоволено насупився Сергій. Але засмучувати маму небажанням вчитися не став, а тихо підійшов ззаду і обійняв її за плечі.