Розділ третій

По шостий клас включно дівчатка та хлопчики, майбутні балерини та танцівники, займалися хореографією окремо. До такого поділу примушували різні вимоги до підготовки танцюриста і балерини перед тим, як йому і їй буде дозволено стати в пару. І відбувалося це у сьомому, що передував випускному, класі.

До цього віку юнаки були на голову вище однолітків, ну а вже в тому, що важили вони чи не вдвічі більше за дівчат, ніхто й не сумнівався. Для того, щоб партнер міг утримати балерину, виконуючи підтримку і не впав на сцені разом з нею, потрібні сильні накачені руки, ноги та спина. А це означає, що крім фізичних навантажень потрібне харчування, багате на протеїни. М'язи не беруться незнамо звідки. Про те, скількими травмами «зобов'язані» балерини своєму партнеру, навіть страшно сказати.

***.

Перший день занять після літнього відпочинку завжди відвідувала Мстислава Звездинська.

Заходячи в танцклас, презирливо оглядаючи юних балерин, що встигли посвіжіти та засмагнути, зупинялася в центрі приміщення, складала руки на грудях і віддавала команду:

- На терези!

І боронь Боже, якщо дівчина примудрялася за літо набрати більше кілограма! Або, ще гірше, підрости більше ніж на два сантиметри!

– Корова! Дилдо! Кінь! - Коментувала Мстя побачені показники. – Тільки й умієте, що жерти! – і робила позначки у блокнотиці.

Дівчата чудово знали, що пише у своєму талмуді Мстя. Розуміли, що відтепер їм доведеться сидіти, як то кажуть, на воді та яєчному білку. Тому що хліб виключений із раціону назавжди ще при вступі до училища. Хіба що житній сухар товщиною в сірник тричі на тиждень на сніданок.

Майбутні балерини посміхалися педагогові крізь сльози, що ледве стримувалися. Плакати – не можна! Виявляти негативні емоції – у жодному разі! Вони мають бути вдячні за турботу! Адже все, що не робиться – тільки заради їхнього ж блага!

Немов бажаючи ще більше принизити «товстух і дилд», у яких і зросту було від сили півтора метри, та й вага залишалася в межах норми, тобто не перевищувала тридцяти кілограмів, Мсислава вказувала наманікюреним пальчиком на Діану та Оленку, які завжди намагалися бути ближче один до одного:

- Ось із кого треба брати приклад! Вчіться, як треба вміти справитися з порочними пристрастями та бажаннями! – під порочними пристрастями та бажаннями, Мстя, звичайно, мала на увазі… ні, не бажання налопатися солодощів «від пуза», з мріями про цукерку дівчата попрощалися без жалю ще в дитинстві, а звичайну потребу хоча б ретельно відміряної для балерини порції. Небажання залишити на тарілці яєчний жовток чи половину сухарика.

Дівчата, продовжуючи посміхатися Мсиславі, кидали наповнені злістю погляди на тих, кого їм ставили за приклад. І дуже злословили про подруг за зачиненими дверима кімнат.

Основною обговорюваною темою було те, що Діана і Оленка були молодші за інших учениць. А ось те, що у своєму віці вони справлялися з навантаженням, розрахованим на всіх, не мало жодного значення!

- От доживуть до наших років, - шипіла на вухо подружці п'ятнадцятирічна балерина, - подивимося, що станеться з ними!

- Ага, - погоджувалась наперсниця, - стоячи срати будуть!

У принципі, Мстислава надала Діані та Оленці «ведмежу послугу», наполягавши на їхньому зарахуванні в училищі раніше за встановлений вік. У класі вони були наймолодшими, найменшими за зростом і, відповідно, за вагою, перебуваючи при цьому у звичайному для балетних індексі: показник зросту мінус сто двадцять.

Але як зручно тримати у вузді тих, хто «розіжрався» постійно тикаючи носом у тих, хто нижчий і легший!

- Як би дівчаткам пакостити не почали, - Людмила похитала головою, обговорюючи з Мстиславою сьогоднішнє заняття.

- Нічого, - посміхнулася Мстя. – Нехай навчаються стояти за себе та свої інтереси! Все, що нас не вбиває – робить сильнішим!

- Або ламає хребет, - пробурмотіла Милочка. - І ніхто не думає про те, як це, жити тобі, сильною, з понівеченим не тільки тілом, а й душею.

- Слабачкам та ніжкам у балеті місця немає! - проголосила Мстя тоном, що не зазнає заперечень. – Нехай звикають! Тим більше, що їм простіше.

- Це чому? – Людмила не могла збагнути, в чому Мстислава побачила «простоту».

– Тому що їх двоє! – Звездинська усміхнулася, дивуючись недогадливості колеги. - Завжди є поруч та, на кого можна спертися! Поспостерігай за ними! Адже їм навіть слів не треба, аби розуміти одне одного! Невже ти не помітила?

- Від чого ж? - Милочка зрозуміла, що Мстя як завжди хоче тицьнути її носом у неуважність і недалекоглядність. – Звісно, ​​помітила. І сподіваюся, що вони зможуть пронести цю дитячу дружбу через життєві колізії.

- А зараз ти ось про що? – Мстислава здивовано скинула брови.

- Так, - відмахнулася Людмила. - Ні про що. Просто думки вголос.

Випитувати, що за думки в голові у колеги було явно нижче за гідність Звездинської. Захоче – сама скаже. Ну а ні – так тому й бути. Не надто розумна її «молодша подруга».

***

З того дня, як у танцклас на пообіднє заняття ввели збентежених новизною навчання п'ятнадцятирічних юнаків, пройшов тиждень.

Мстислава особисто спостерігала за тим, як Мілочка ставила учнів у пари. Не пройшла поділитися особливо цінною вказівкою, яка полягала в тому, що цей хлопчик буде виглядати в парі більш гармонійно з цією дівчиною.

Людмила знизувала плечима, розуміючи, що пари остаточно сформуються хіба що до кінця півріччя. А до цього дня балерин та танцівників тасуватимуть, наче карти в колоді, переставляючи та спостерігаючи за тим, як вони зможуть взаємодіяти. Особиста симпатія тут не мала абсолютно ніякого значення! У театрі не доведеться обирати, із ким танцювати! Але на першому етапі потрібно досягти хоча б фізичної сумісності. Крихітні балерини і так виглядали смішно і безглуздо поруч із мускулистими танцівниками.

Від початку уроку минув час, коли в двері класу постукали.

Милочка, невдоволена тим, що хтось перервав урок, вимкнула магнітофон і тричі ляснула в долоні, концентруючи увагу учнів на своїй персони: