Розділ 29. Саллі

На ранок перед тим як покинути квартиру Кая, я тішилась моментом поки він спав. Погладжуючи його обличчя, граючись м'яким волоссям, яке прикривало частину лоба разом із прикритим оком, я думками зупинила час, щоб по довше залишатись в моменті. Всім серцем прагнула зостатись тут і тепер з ним назавжди біля його гарячого тіла. Однак, все ж мусила через силу зруйнувати ідилію, оскільки, на мене чекала людина на іншій частині міста. Тим більше вже з годину часу постійно від нього надходили повідомлення на телефон із претензіями де мене носить.  
Спокійно піднявшись з ліжка, щоб не розбудити Кая, поправила покривало поруч з ним. Через небажання направилась у ванну, прихвативши сумочку біля вхідних дверей, щоб привести себе в порядок. Ледь розмазану туш під очима, зтерла водою, причесала волосся та накрасила помадой губи, при тому припудрив ледь помітно лице. Наспіх увібралася у легке довге до колін плаття, яке висіло на стільці у кухні, встряхнула вже на собі ніби пилюка, взулася в коридорі у підбори. Наостанок зазирнула у якому стані перебуває Кай та переконавшись, що далі продовжує спокійно відпочивати, зачинила двері з того боку. Потрібно було поспішати, інакше відгрибу по крупному. 
Приводячи подих в норму та зібравшись з духом, я наважилась постукати в двері спочатку тихо, а потім більш впевненіше сильнішим ударом. Після удобряючого голосу по ту сторону, я відчинила дверцята, щоб із певним страхом проникнути в приміщення.  
— Нарешті зволила прийти. Не помітила скільки пропущених від мене отримала? Ти ще мала бути дві години назад,- незадоволено промовив чоловік за робочим столом.- Та присядь вже, хватить стояти там в проході.  
— Вибач, втратила плин часу, -винувато я опустила погляд, присідаючи в крісло навпроти свого співбесідника. 
— Знаю чим ти була зайнята, в знайомих кругах мені вже доклали, що в нього вчора була доволі успішна виставка. Так як все пройшло? Не злетів остаточно з глузду?- з насмішкою на вустах чоловік ледь крутився в різні сторони на кріслі. 
— Не говори так. Все з ним впорядку, навіть краще ніж можна було уявити,- мене знатно дратувало, що я повинна звітувати перед ним. Перед професором психології і психіатрії Даріо Пуельом, професором особистості, оцінки та психологічного лікування. У свій час я пройшла школу на його методиках і углублялась в кожне слово, щоб потім практикувати без сумнівів. Але чим довше я гналась за його популярністю, не помітила як його навчання зайшло за рамки і тепер кожен свій крок практики я повинна була розповідати наставнику. 
— Невже тобі вдалось? Хоча по правді , не було жодних сумнівів, що тобі таке під силу. Ти здібна учениця. Все таки в черговий раз переконуюсь, що не було моменту, коли пожалів би що взяв тебе під своє керівництво.  
Невже від слів, які давно так очікуєш, вилізаючи із власної шкіри аби їх почути, отримуєш саме такий ефект-нудота. Мене вивертало навіть від відлуння сказаного в моїй голові. А як на зло воно прокручувалося раз за разом як заїджена пластинка. Я намагалась зупинити потік, переключаючись на все що кидалось в око. Мої зіниці бігали в різні сторони як у безумця, поки не зачепилась на відкритій папці на столі із фотографією Кая. 
— Що це? - від здивування мої округлені очі піднялись на рівень обличчя професора, рука ж простягнулась до папки. 
— Папка,- з відвертою насмішкою у голосі він перегорнув один листок, щоб тепер мені не було видно зображення Кая. 
— По вашому я дура? Я маю на увазі, що вона тут робить?- я ледь стримувалася аби не зірватись. 
— Чудовий звіт, описано чітко стан пацієнта, діагноз, наслідки та причини хвороби. Але тут відсутній результат, сподіваюсь не будеш відкладати з цим. Ось тут можеш описати детальніше як він виліз з цього "болота",- він посміхнувся мені, що рідко робив в мій адрес.- Дівчинко, тебе очікує успіх. Аж на хвилинку заздрісно. 
І професор видав смішок. опрокинувши злегка голову назад. Ось тепер в мене пішла стадія роздратування, коли ніби не чужа людина, яку знаєш не один день, але ця ж особа вивела за секунду, що тепер не можеш дивитись на неї без огиди.  
— По вашому це смішно? З чого саме? Можливо з того як тяжко я працювала, чи можливо, наскільки людині було погано, що через один нещасний випадок, навіть не по його вині, закував себе у стан шизофринії? - через злість я вже стояла на ногах, стискаючи кулаки аби хоч якось приборкати вогонь всередині себе.-А я вам скажу, що я не збираюсь навіть це публікувати. Не після того, через що пройшов Кай, і не після того з чим мені довелось стикатись. Не смію! Не маю право виставляти його як піддослідну крису. 
— Якщо пам’ять мені не зраджує ти сама виявила бажання ним зайнятись. Нагадати заради чого? Що ж стояло на першому місці...Хммм. Можливо кар’єра разом з успіхом, що змогла вгамувати хворого чи хотіла відіграти роль рятівниці і спасти свою жертву?  
— Перестаньте!-останній викрик ніби забрав всі мої сили, через що обезсилена плюхнулась назад в крісло, затулила обличчя долонями, ніби намагалась сховатись від всього світу. 
Насправді, правда в першу чергу була в тому, що після того так Олівія покінчила із собою, я відчула величезну провину, що не встигла допомогти їй. А коли дізналась, що й через цих обставин зламався Кай, я не могла пройти мимо. Я відчула відповідальність за них обох. Переді мною постала задача позбавити страждань хлопця. Але я навіть уявити тоді не могла двох речей: перша- з моменту його усвідомлення, що тіло Олівії валяється на асфальті знівечене та неживе, він вигадав собі персонажів,які допомагали йому існувати. Спочатку він їх створював на полотнах, придумуючи щоразу їм нові життєві ситуації, а потім сам того не усвідомлюючи втілив у життя. Так з’явились вони всі - друзі із терапії.  
Пам’ятаю як одного дня я прийшла до Кая додому, стукаючи в очікуванні під дверима певно з декілька годин поки власник квартири відгукнеться. І недаремно висиджувала на холоних сходах, оскільки все таки переді мною постала зіпсована, зруйнована, понівечена до такої міри, що живим тілом не назвеш. Худощаве бліда шкіра, в синцях, із плямами фарб на руках, шиї та одязі. Губи потріскані, пересохлі до такої міри,що виступала кров. Волосся не першої свіжості, де вже злиплись кудлахи. Але найбільше мене вразило обличчя, яке відображало буквально нічого, як і його погляд. Ніби людина давно померла всередині , ніби не в цьому світі, в принципі, що так і було. Адже Кай настільки був відключений від середовища, що він не пам’ятає, навіть не здогадується про цей момент, коли я до нього приходила. 
Ось, тоді мені видалось вперше познайомилась із сильними духом Джоном та Вестом, злою гострою на язик Ліліан, наївною Пені, доброю Мері, здібною Ребеккою, щирим Яном та сміливою відвертою Леєю. Все те, що було присутнє в Кая, всі риси характеру, що були притаманні йому він розділив і представив у вигляді вигаданих ним персонажів.  
По правді, раніше я не стикалась з таким випадком, моєї практики не вистачало, щоб справитись самостійно. Але пробувши тоді цілий день, спостерігаючи як Кай говорить сам з собою, змінюючись моментально в поведінці, коли звертався до когось із своїх героїв, при тому не помічаючи мою присутність, я не могла стримувати сліз. В мене не було іншого вибору... 
Таким чином, мені довелось затягнути його на терапію як вчителя- наставника. Як же я помилилась, коли думала, що спілкування з іншими людьми, яким потрібна допомога, допоможе йому переключитись від своїх вигаданих людей. На початку так і було, але з часом хтось з них приходив до нього, шепочучи різними викривленими голосами, заважаючи проводити заняття та й взагалі жити. Врешті решт мені довелось придумати брехню.  
Було необхідно з ним працювати вже як з пацієнтом, а не як з колегою. Підіграти його розуму- задача не з легких, але здійснених. Отож, він продовжував роль вчителя, але вже для своїх придуманих персонажів. На благо, Каю здалось, що бачить їх вперше, тому вдало поглинувся в дану історію. Мій обов'язок і правило, як би це складно не було – підлаштовуватись під його фантазію, грати роль психолога для його видуманих сторін, комунікувати з ними як з живими людьми. Але все таки уявити собі не могла як далеко божевільний епізод зайде.  
Так і з'явився другий наслідок мого копання в житті Кая. З часом почали проявлятись романтичні почуття, які довгий час приховувала сама ж від себе. Звісно, раніше він мені теж візуально подобався, як зовнішність так і особистість, адже встигла його трішки пізнати, коли він приводив Олівію на терапію, але при тому чогось більшого не відчувала. Після усвідомлення, що ще й наші емоції один до одного взаємні, я тим більше не могла залишити Кая в такому стані. Можна подумати, що можливо то прояв жалості, але навіть провина яка була мотивацією взятись за його лікування, зникло як тільки пізнала справжність, про яку описують у віршах та показують у фільмах.  
Нині, я тут, сиджу перед професором, який ніколи не розділить проведений тяжкий час Кая, не зрозуміє яку біль йому довелось пережити і змиритись з нею, приймаючи як частину себе.  
— Комплекс героя, хммм...Цікаво. Найчастіше комплекс появляється у людей, які виростають в неблагополучній сім’ї. Наскільки мені відомо, його батьки загинули від нападу грабіжника, але до нещасного випадку в них були хороші стосунки з сином. Так, з чого такі висновки стосовно Кая?  
Неочікуваний поворот розмови заставив винирнути з роздумів, тому прибрав руки з обличчя, я уважно вступилась на папку, ніби в пошуках відповіді. Я точно пригадую, що ще не встигла описати деталі поставленого виявленого діагноза. Скоріше, таким чином я на ходу зафіксувала, коли в черговий раз спостерігала за хлопцем. 
— Вам ж відомо, що така людина прагне допомогти всім і завжди, часто на шкоду собі. При цьому найважливіша мета- опинитися в центрі уваги або отримати схвалення. І тільки, коли ця людина перебуває в цій сприятливій для неї ситуації, вона відчуває себе комфортно, - на одному диханні випалила ніби як на екзамені.- В даному випадку, Кай як йому здавалось через небажання , все ж підсвідомо прагнув допомогти кожному своєму персонажу в ситуаціях, в яких опинялися. Будь то Ян,який ніби то попав в бійку в барі, а насправді махав кулаками Кай з відвідувачем, чи Мері яка не могла добратись додому,а в результаті Кай забрів в будинок, де раніше проживали його батьки. На благо тоді старший чоловік, який знайшов його біля своєї квартири, якимось чином примудрився подзвони до мене з телефона Кая.  
— Визнаю, не легко тобі прийшлось,- мені здалось що хоч трошки, але все ж професор мені співчував і проявив розуміння. 
— Не його провина. Кай навіть не усвідомлював, що з ним грає підсвідомість, він лиш пожинав плоди неконтрольованих ним ситуацій. Щоразу після таких випробувань, я знаходила його і проводила додому, вкладала в ліжко, чекаючи поки не зімкне очі. Зазвичай це ставалося миттєво. Його тіло було таке обезсиленне, що ледь тримався на ногах. Його ж вигадані персонажі ніби висмоктували з Кая енергію аби прожити бодай ще один день,- в мене ком в горлі стояв, ледь стримуючи сльози при даних спогадах. Я поморгала очима кілька разів, аби зупинити небажаний потік.  
Думки перенесли до Кая, переживання підступили миттєво. Я залишила його з новим ним, самотнім проте визволеним від голосів. По правді, стало страшно, що можливо він не справиться, почне знову шукати чи вигадувати вже нових персон. Я не могла такого допустити, не після того, що ми пройшли. Мені потрібно було чим швидше розпрощатись з професором, забравши документацію чи без, вже немало значення. 
— На даній ноті я вас мушу покинути,- я простягнула руку в надії, що він зрозуміє натяк і віддасть мою роботу. Однак, Даріо пильно оглянув мене, після чого перелистав листки перед собою, час від часу зупиняючи погляд на якихось словах. Він закрив папку, з явною неохотою простягаючи до мене. Я же схопилась за неї, як за щось потаємне, що насправді таким було і таким і залишиться. Піднявшись зі стільця, я струснула по привичці пилинки з юбки, які встигли примоститись поки знаходилась в задушливому кабінеті, де стояло тяжке повітря. Без лишніх слів, ноги привели мене до виходу, але зупинилась як тільки почула слова професора. 
— Саллі,- він підвищив голос на кілька децибел, що було не властиво йому і як тільки я розвернулась, відразу ж притупив тон.- Удачі...особливо з ним. 
Можливо Даріо говорив щиро, чи прояв сарказму, а можливо з його боку це був прояв ввічливості, оскільки назавжди прощався. Як би там не було, однак вперше за довгий час мені було приємно від його слів. В знак, я кивнула йому та сховалась по ту сторону дверей. Спершись об стінку, перевела подих, приклавши долонь на груди. Таким чином серцебиття потрошки заспокоювалось, а ноги перестали трястись. Я відчула ніби звільнення від кайданів, які тримали мене за стілець навпроти професора. Щотижневі зустрічі закінчились і нарешті я повністю присвячу час насправді важливому. Засунув папку в сумку, з радістю направилась чим швидше до Кая. 
По дорозі в голові піднялась тема, яку зачепив професор. Прокручувались спогади як була очевидцем непростої взаємодії Кая з вигаданими героями. Пригадую момент, коли вперше відчула страх, що хлопець може скривдити мене. Тоді у фантазіях в нього була війна, яку розділив із Вестом. Він бігав як божевільний, виносячи мене з ніг. Націлював зброю як справжню, із жорстокістю в словах і на обличчі. Я була розгублена, налякана до такої міри, що не могла піднятись на ноги. По правді, прагнула втекти назавжди. Але за якусь долю часу Кай заспокоївся, при чому обіймаючи сам себе. 
Але були й досить невинні ситуації такі як: навчання Кая з Ребеккою. В ту виділену для нього годину, я спостерігала вдалечі і часом тішилась від думки, наскільки розслаблено він себе тоді відчував. Він творив, вчився, пізнавв щось нове, при тому ніби ділився зі всім із Ребеккою. На жаль, Кай уявлення немає, що та робота дівчини,яка так запала йому в душу-була ним створена. 
Непростий шлях ми з тобою пройшли… Справді, мій дорогий Кай?