Розділ 27

Першим,що зацепило погляд відразу як тільки повернув голову та розплющив очі по приходу проміння сонця в квартиру, була сонна Саллі, яка скрутилась поруч. Волоски спадали на розслаблене, спокійне обличчя, а її рука лежала на животі, ледь помітно приобнявши мене. Нарешті, я перестав здригатись щоразу від дотиків дівчини, тепер я сприймав це як даність. Справжність, що прагнув отримувати без страху і вагань, що це знову може здаватись фальшом.  
Все життя прагнув "існування", і лиш тепер отримав дозу, від якої нізащо не відмовлюсь, тримаючись крепкою хваткою. Від тепер, від сьогодні я покладу кінець самознищенню і переступлю кілька сходинків вперед на зустріч новому собі, оновленого Кая Мендоса, який давно чекає мене,щоб долати шлях разом. 
Я бажав розбудити дівчину, поділитись свідомими чистими думками, які розпирали з різних боків аби вибратися на волю. Але вона так солодко спала, що в пріоритеті вмить став її спокій. Обгорнувши жіноче тіло покривалом до плечей, переконавшись що не розбудив Саллі, я вибрався з її легких обіймів і спрямував шлях у ванну за прохолодним душем.  
За шумом струї води та наспіюванням в голові мелодії, ніяк не розчув шорох який доносився по ту сторону дверей. Мене накрила хвиля хорошого настрою, ніби тіло моє піднялось догори із легкістю в кінцівках шнирялось в пару. Після незрозумілого плину часу, лиш коли кран був вже повернутий вправо, нерозбірливе бормотання донеслось до вух. Певно Саллі вже прокинулась, але судячи по тону вона була доволі збентежена і на емоціях. Моя цікавість взяло і перетягнуло на себе увагу.  
Швидко натягнувши на себе чистий одяг, тіло винирнуло назовні. Оглянувши все приміщення, в першу чергу, де було наше нічне спальне місце, я застав самотнє покривало, яке було відкинуте вбік. Не зациклюючи довго погляд на цьому, повернув голову туда, звідки доносились звуки. І я щиро сподівався, що те місце було і залишається зачинене навічно, запечатаний всіма можливими і неможливими прокляттями. Прагнув вірити, закрити реальність, що двері до майстерні на тепер зникнуть з мого радару. Але через страх та онімілість у рухах, прийшло усвідомлення, що все ж таки настав день відкритих дверей. 
З неможливою швидкістю за секунду, тіло шмигануло в майстерню. Збентеження та незрозуміла ситуація підбурювало й так на взводі емоції. Я ПРАГНУВ ЗАБУТИ цю історію. Потрібно було відразу позбавитись від цього кутка квартири, від робіт, які нагадували не найкращі часи. Але чомусь, по невідомій причині все ж тоді вважав за потрібне зберегти і правильним в минулому, для мене було закрити скарбничку від усіх, в першу чергу від самого себе. Тепер ніяк не міг збагнути, яким чином Саллі проникла сюди. Як знайшла ключи,яких сам не пригадую куди сховав?  
— Як ти тут опинилася? Хоча, тепер не важливо. Прошу, вийди,- на диво злості не було, скоріше відчай, що оголився повністю, заставши мене зненацька.  
— Неймовірно. Стільки несказаних історій в декількох квадратних метрів. Як ти міг?- вона розвернулась до мене та витріщилась наповненими сльозами очі. Тепер я не міг збагнути причину саме такої реакції. Тим більше, що вона та особа,яка нагло проникнула без дозволу. 
— Все, що ти бачиш далеко в минулому, яке нікого не стосується і давно відійшло від моєї реальності. Із цим в мене нічого спільного немає, лиш тяжкий пройдений етап,- я не наважувався навіть оглянутись, щоб не пересіктись із полотнами. Потрібно було постаратись не зачіплюватись хоч каплю поглядом із ними, тому сконцентрувався лиш на образі Саллі. 
— Глянь, безцінні роки праці. Не розумію чому було приховувати, чому не показував жодної роботи? - вона крутила головою і час від часу робила розвороти навколо своєї осі, щоб оглянути все довкола. Дівчина тянула руки, щоб здерти клаптики тканин з картин, але вчасно вгамувала свою неприпустиму поведінку, тому лиш злегка відтягувала, щоб заглянути.  
Не втримавшись, я все таки вже звернув увагу на все остальне, що знаходилось в приміщенні, в яке не заглядав певно роками. При приглушеному освітленні кімната здалася такою маленькою і не зручною, ще й крім того була розділена на половину стіною. Що знаходилось за нею, я не мав ніякого уявлення. Можна сказати, що ніколи не потребував цієї частини кімнати. Натомість на іншій половині я був господарем і володів неї як бажав. На тепер тут повсюди мої витвори,які я закривав чи обмотував чимось як тільки закінчував. Признаюсь чесно, навіть не пригадую, що зображено бодай хоч на одній картині. Все як в тумані,особливо період їхнього створення.  
Поки Саллі захоплювалась побаченим, я наважився пройти на другий бік майстерні. Мене відразу ж вдарило в голову ультразвуковою хвилею, яка заставляла зажмурити очі, зігнутись та закрити вуха долонями. Болю не відчув ніякого, але викид такої енергії явно пробудив пам’ять: в напів темній квартирі, сонний шниряюсь, не знаходячи собі місця, лиш на мить став як укопаний, а за хвилину поліз до нічим не примітної вази, яка стояла на полиці за телевізором. Знайшовши там ключ, яким відчинив майстерню, в не усвідомленості висипав тюбики із ящика на підлогу, розложився пензлями та став наносити мазки одне за одним в експресивному стані по стіні вздовж.  
І ось коли рука Саллі вивела мене із "коми", я зміг прийти до тями і розгледіти нову креативність, що раніше не вбачав у своїй творчості. Емоційний викид різними кольорами, ніби виплюнули кожну фарбу і розтерли в хаотичному порядку. Зовсім нестандартне для мене рішення, що навіть до тями не вкладалось що справді то діло моїх рук.  
Саллі оципініла, вперше в неї не знаходились слова, щоб дати рецензію. Та й сам перебував в шоковому стані, оскільки по-перше тяжко усвідомлював свої нічні дії, та й що могло мене настільки сильно побуджувати проникнути в закриту зону, а по-друге щоразу відкриваю себе з іншого нового для себе художнього боку. 
— Віриш? Я поставив давно на собі хрест, що вже ніколи не зможу проникнутись цим вайбом. При кожному дотику до пензля, мене вишвирювало як від мерзоти, після чого декілька разів ретельно вимивав руки та проспіртовував. Заклавши в своїй голові, що вся намалювана нечисть перейде на моє тіло, де буде залишати кров’яні дири, проникаючи болісно всередину.  
— Ти весь цей час перебував в страху? 
—Так...Боявся...Неймовірно. Страх, що зображене буде гидотою, що трансформується в надприродну істоту, яка не залишить мені вибору, а лиш катуватиме раз за разом,- при уявленні ситуації, здригнувся, але намагався взяти в той же час себе в руки та подати вигляд, що все впорядку.  
— Готовий прибрати ширми? Здолати побоювання і доторкнутися до кожної з них?- Саллі показала пальцем в сторону прихованих картин. 
Чи був я готовий насправді?  
*** 
В голову доносився стукіт серця, яке не знаходило собі місця. На його б місці,я б давно покинув це нещасне худорляве тіло, адже його господар ледь справляється з собою. Якби можна було б подивитись в той момент на себе зі сторони, то сто процентів оцінив би як неврівноваженого параноїка. Руки потіли, одне око нервово посмикувало, дихання нестабільне і це тільки початок. Всього навсього спроба оголити першу картину, яка припала легкою пилюкою. Я розумів або зараз або ніколи, мені потрібно було зробити це, інакше другого шансу я собі не надам. 
Шматки тканин та пакувальної бумаги летіли одна за одною на підлогу, опинившись під моєю ходьбою. Швидко, різкими ривками, не зупиняючись ніби біжу марафон, долав відстані між полотнами. Саллі в свою чергу стояла взаді і спостерігала за моїми діями, не заважаючи, не ступивши кроку, навіть не проронивши жодного слова. З її боку мертва тишина, а з мого-безумство. 
Переводячи подих, напівзігнутий, опершись руками на ноги, я прагнув чим швидше привести себе до тями і обдивитись все довкола. Моя спина навпроти мистецтва і все що позаду для мене являється загадкою. Ще кілька хвилин і мені прийдеться різко обернутись. Але перед цим, голова піднялась, шоб зустрітись поглядами із Саллі. Вона із опущеними руками, металась то на мене то вдаль. В неї на обличчі проскачувало нерозуміння разом із цікавістю, що в свою чергу ніби заразило, відзеркалилося на мені. Тому миттєво прийшовши до тями, тіло стало біля Саллі і різко повернулось у бік картин.  
Ось тут спливло все, все стало на свої місця, безліч питань віднайшли відповіді, а в душі відлягло, наче крупний камінь випав до долу. Водночас не міг повірити,яким чином кожна історія, постать на полотнах- зображає людей із групи. Ось тут біля вікна на невеликій площі промальовано до деталей дівчинка, в голубому ніжному платті із двома косичками, в польоті до небес на гойдалці. Цю щиру дитячу посмішку неможливо забути. Лице Пенні відображало невимушеність і простоту, емоції які собі не міг здобути легко. 
Поруч картина із Мері на галявині, яка сидить під деревом, а в обіймах поруч Пенні. Вони разом поглинають прочитане в книзі, яка в руках старої жінки. Навколо них все тьмяне, туманне і не живе, а лиш на їхнє місце попадають промені сонця,які забарвлюють та надають яскравості.  
— Не можу повірити. Яким чином тобі вдалось зобразити кожного, не знаючи нікого з них раніше? Чи можливо я помиляюсь? Скажи, що так, бо ніяк не вбачаю в цьому логічного звязку,- Саллі затараторила, шокована побаченим. 
Воно й не дивно, адже сам не міг збагнути, що тут відбувається. Пазл зійшовся лиш в тому, що небеспричинно мене дошкуляли думки, що не знайомі лиця були доволі знайомими. Я торкнувся до життя кожного і з них, нафантазувавши спочатку в своїй голові, а потім втіливши у реальність. Мені довелось познайомитись із ними до початку всього. І гріх мій був лиш в тому, що сховав кожного в цій темній забутій комірчині. 
— Тобі представлена реальність, якій немає пояснень і наврядчи сам зможу знайти разгадку. Тому, на даний час не планую заглиблюватись чому саме так склалось і тобі раджу не піднімати дану тему,- миттєво з'явилась роздратованість в моєму голосі, а перевівши подих у кілька хвилин мовчанні, я продовжив.- Знаю лиш те, що образи і сюжети приходили мені на думку в період самого нікчемного стану, в період мого існування. Будучи у відчаї і скорботі за Олівією я забув як жити, банально як справлятись з диханням. 
— В даному випадку самолікування не є пороком. Ти справлявся з горем по своєму. 
— Але, по правді я не пам’ятаю, як створював бодай хоч одну роботу, зображених перед нами. Життя було поставлене на паузу, здавалось відновленню не підлягало, поки в один момент лежачи на холодній підлозі невідомо який день, почав прислуховуватись до звуків мобільного телефона. Твоя наполегливість заставила підняти ледь живе тіло, щоб відповісти на дзвінок. Хто б міг подумати, що від початку навіть дистанційно, не контактуючи особисто, змогла допомогти, сама того не розуміючи, - моя рука здригнулась на місці, прагнула доторкнутись до Саллі, провести пальцями по ніжній долоні, але розум вчасно зупинив і не дав мені цього зробити. 
Натомість, розгубившись у своїх почуттях, я різко повернувся до виходу і встав як укопаний, не розуміючи, що далі робити. З одного боку, не хотів скривдити нашу дружбу, а з іншого - здавалось, що рано чи пізно я все таки не втримаюсь і зірвусь із більшою силою. Але не зараз, не той час для прояву таких емоцій. Ми обидва на теперішній ранок вразливі, а любий мій крок вліво чи право може скластись помилкою. Тим більше, я й так їх зробив у житті достатньо.  
Миттєва тишина, яка повела за собою недосказаність з мого боку, а можливо й з її сторони, тим паче що Саллі ніяк не зреагувала на останні слова. Їй завжди є що сказати, на все має свою думку і ніколи просто так не промовчить, враховуючи її професію. Часом кількість слів, яка вилетіла з її рота за хвилину, перевищувало мою мову за день, що знатно дратувало, особливо коли бажав усамітнитись думками. Але цьому немає виправдання, оскільки міркування ніколи не приносили нічого хорошого, заглиблюючись ще більше в павутину страждань.Тому частично завдячував говіркий дівчині, яка змогла мене відволікати. 
— Чесно кажучи, не хочу сумувати за минулим чи концентруватись на ньому, тепер більше боюсь втрати справжнє, розумієш про що я?- все ще стояв спиною до неї. Бажання віднайти зоровий контак між нами перевищував ніяковіння, тому із впевненістю майже розвернувся до Саллі, але вона випередила мене. 
Розпущене волосся частично прикривало оголене плече, з якої опустилась рубашка. Чомусь відразу закцентував на цьому увагу, уявляючи як занурююсь пальцями у шовковисті волосинки й прибираю їх назад, ненароком ледь торкаючись ключиці і великим пальцем проводячи по шиї. Її вигляд породжував думки, що потривожили мене зсередини, покриваючи тіло теплом. Але все ж таки, змусив відірватись від тіла, сконцентруватись на губах, точніше що вони говорять. 
— Якщо ти вирішив почати нове життя, то найкраще місце, там де ми стоїмо. Із відчиненими дверима й дихати стане легше,- Саллі із такою серйозністю на обличчі вчила мене, але що вона має на увазі?- Продовжи своє діло. Це те ради чого Олівія заставляла приходити себе до майстерні, те чому ти допомагаєш людям на терапії, причина, по якій я зацікавилась тобою. Історії повинні існувати, а автор повинен їх розповідати. 
— Ні! Те що ти бачила тільки між нами. Жодна картина не переступить поріг майстерні. Ти хочеш оголити світові душу,- я знову роблю крок назад, в прямому та переносному значенні.  
— Хіба ти не прагнув покінчити із всім? Не надоїло ховатися в шкарлупі, не давши змоги пізнати тебе справжнього?  
— Картини можуть не тільки зцілити, а й ранити. Не гарантовано, що за іншими покривалами така ж невимушеність як Мері на полотні. 
Саллі із важким зітханням опустила голову до низу. Відчутно було, що вона втомилась боротись та підштовхувати на біг вперед. Невже щойно промайнуло розчарування в світлих очах, хоч я сподіваюсь, що все ж таки здалося. Вона ще раз глянула на мене, перед цим оглянувши приміщення, поправила одяг таким чином, що оголоне раніше плече вже не виднілось. 
— Краще я піду, точніше, мені пора,- вона хотіла сказати це впевнено ніби справді поспішає на якусь серйозну зустріч, крім того спеціально подивилась на годинник на руці, однак я відчув брехливість в тоні. І все ж таки не став сперечатись. 
Саллі миттєво розвернулась на місці, смикаючи піжамну рубашку до низу, ніби таким чином захищаючи свої ноги від мого зору. Але через пару кроків вона пропала з радару і мені не видалось можливості оцінити нижню частину тіла. За дверима доносились лише звуки шороху, що відбивались по куткам сусідньої кімнати. Явно засмучена, можливо й розлючена дівчина не бажала довго затримуватись, тому швидко збиралась, щоб не застати ще раз зі мною розмову.  
В той момент я вважав правильним відсидіти, тому продовжував ховатись, опустившись на підлогу таким чином, щоб одна нога була випрямлена, а інша поставлена на підлогу. Спиною притулившись до холодної стіни, насторожив вуха, щоб не втратити останній зв’язок із Саллі. Скоріш всього, можливо не зараз чи не через певну кількість часу, я буду докоряти себе, що не зміг виправдитись, що знову повертався в початковий стан, коли вже думав переступив поріг. Слабак! Нікчема! Ненавиджу за зраду самому собі. 
Двері із гуркотом зачинились, від чого всередині сколихнулось від неочікуваності. Моя наївність зіграла злий жарт, віривши, що Саллі не втече так як Олівія. Але в цьому випадку із впевненістю можу сказати, що вона зробила правильний вибір. Людина ніколи не зможе тянути іншого через силу, поки той сам не зробить спроби на кроки вперед.  
"Великим кроком буде боротись, помилятись, падати, і знову підійматись, починати та не зупинятись. А твій "спокій"- боягуство"- на екрані телефона вчасно висвітлилось повідомлення від Саллі, ніби передбачила моє мислення за останні хвилини, чим запалила більше гнів ніж заспокоєння чи мотивацію. Пахне несправедливістю у її судженнях, вона немає права ставити "діагноз" висловлюючи таке паскудне слово. Лиш я міг вважати себе таким.  
Клеймо боягуза я причепив на лобі з моменту смерті батьків. З тих пір намагався тікати, ховатися від всього, що могло зблизити з оточенням. Уникав частично друзів, знайшовши собі місце на криші університету, покинув свої захоплення машинами та баскетболом, з трагічного дня не прочитав жодної книги(хоч раніше це полюбляв), перестав дивитись фільми, де було присутнє родинне тепло. В основному непогано справлявся з поставленою задачею, поки потрохи моя вежа не почала руйнуватись, коли зустрів Олівію. Але мені вдавалось і її відштовхувати, хоч не спеціально. Це вже виходило само по собі, ніби закарбувалось в ДНК і проявлялось як частина характеру. А тепер я роблю ту саму помилку із Саллі, визнавши правоту у її словах. 
Зі злості тіло піднялося на ноги, в попихах зібравшись, направився сьогодні раніше ніж зазвичай на терапію. Мені потрібно вкрай застати Саллі перед приходом людей. Життєво необхідно закінчити розмову, яку вона перервала своїм зникненням з квартири. Бажаю побачити ще раз справжність посмішки, яку вона мені присвячує,коли ми тільки вдвох, поки знову не одягнула лице серйозності. Тільки під час сеансів дівчина була непохитна та впевнена у своїх діях та словах. Своїм ставленням до роботи вона надихала, і не тільки мене. Адже, завдяки Саллі "грубіянка" Ліліан зацікавилась навчанням і надумала поступити в університет на психологічний факультет. А Ребекка наважилась займатись додатково зі мною мистецтвом. 
На цей раз кроки відміняються, на допомогу прийде автомобіль, в який заскочив миттєво, вижимаючи педаль газу. Вулиці пролітали одна за одною, залишаючи позаду краєвиди, на які раніше задивлявся. Однак тепер, не помічаючи нічого, знаходив шляхи де поменьше світлофорів і пробок аби чим швидше добратись до госпіталя. Припаркуваши машину, вискочив не зволікаючи відразу як тільки заглушив мотор. Перестрибуючи сходинки, налаштовував розум на чисті думки, сподіваючись, що зможу сказати все, що хотів, не тремтячи від страху. Цього разу боягузництву не позволю проявитись. 
— На жаль ви не можете відмінити депресію прочитавши статтю чи за переглядом семінару в ютубі, тим паче не роблячи нічого. Прийміть даний факт до уваги.- Саллі затихла прослуховуючи до мови по ту сторону телефона. -Ні, послухайте. Якщо ви дійсно хочете знову почуватись добре, вам прийдеться добряче потрудитись. Навіть я не зможу вам допомогти, якщо самі не піднімитесь з дивану і не внесете в життя зміни. Розумію, складно але ви повинні, інакше так і залишиться все на місці, поки не дійде все до плачевної ситуації. 
Я уважно вникав в розмову Саллі, поки та вела бесіду очевидно з черговим пацієнтом. Мені рідко вдавалось помічати наскільки трепетно і водночас сурово проявляла себе в робочій обстановці. Спершись плечем об стіну, руки засунув в кишені і милувався дівчиною в чорному довгому платті, яке обтягувало її талію. Волосся,яке завжди було зібране зажимом, було розпущене у легкій невимушеній укладці. Я чекав, рахуючи кожну хвилину у нетерплячості, оскільки все тянуло, щоб підійти ближче до неї. Чекав, аби заглянути їй у вічі і побачити не те розчарування, яким окинула при останній зустрічі, а прагнув розгледіти щось, сам не розуміючи до кінця що саме. 
Нарешті телефон був покладений на стіл. З надією на те, що їй не доведеться в найближчий час знову прикласти його до вуха. Я опустив момент, коли Саллі помітила мою присутність, від чого несподівано кинуло в ступор разом із внутрішнім страхом. Вона стояла на місці, споглядаючи за мною. Таким чином обоє в мовчазній тишині з декілька секунд витріщались один на одного.  
— Ти сьогодні рано,- вона перша перервала наш безслівний зв’язок, відводячи очі на папери, що тримала в руках. Хаотично перебираючи їх, явно не зациклюючись на тексті, Саллі таким чином уникала мене. 
— Мені вкрай необхідно цих нещасних 17 хвилин, -я звірився з часом на годиннику перш ніж це проронити. 
Крок за кроком приближував до дівчини, перед якою серце ставало неспокійне. Давно такі емоції не поглинали до такого ступеня, що ноги здавались ватними, чужими. Молю, аби не впасти додолу і вони змогли донести тіло безумця. Безумець, тому що відчуваю далі все піде не по плану, а мозок явно відключиться у самий відповідальний момент. Ось тоді підуть в хід божевільні вчинки, яких точно не передбачиш. 
Проте як тільки постав перед нею, вона тот час відійшла геть в незрозумілому напрямку. Не зрозумівши такого маневру, вирішив все ж таки не відступати і не втрачати відстань між ними. Саллі мовчки йшла в глубину приміщення, відволікаючись то на картини, то на папери які до сих пір тримала в руках. Якого чорта в неї поведінка відстороненості як від прокаженого? Тому не витримавши цього, я схопив її за лікоть, розвертаючи до себе. Від швидкого несподіваного повороту, її конспекти опинились на підлозі, розложившись хаотично біля ніг. 
— Я ж сказав, в мене мало часу... 
— Для чого?- вона перебила мене, не даючи змоги договорити.  
Очі які так прагнув побачити, зараз виражали "нічого", що збентежило мене більше ніж якби це було знайоме розчарування. Невже за долю секунди я став настільки їй байдужий, невже я знову опустив момент, коли потрібно було зробити крок вперед, а не назад? Але ні, не цього разу. Відтепер такої помилки я не допущу втретє. Її погляд мусить виразити те, чим Саллі дарила останні декілька місяців. 
Я опустив її руку, аби не завдати болю у разі спалаху злості і в той же час, щоб не створити незручності дівчині. Вона не з тих, що буде терпіти, коли їй щось не довбодоби. Тим більше не зрозуміло як віднесеться до даного жесту, враховуючи що раніше ні разу не було тілесного контакту між нами (принаймні таке не приходить на пам’ять). 
— Права у всьому. Все, що було сказано тобою...згідний з кожним словом, особливо стосовно твого останнього повідомлення,- з опущеним поглядом мені дались ці слова, однак наступні намагався дивитись прямо у вічі, щоб Саллі зрозуміла, наскільки був серйозним.- Я боягуз! Неодноразово зраджував собі і своїм ідеалам, не замислюючись ні про що інше, глибше закопуючи по саме горло. 
— Я завжди була на твоїй стороні, з того самого моменту коли тебе звинувачували у вбивстві Олівії, коли говорили що із за тебе вона попрощалася із життям. Однак, це я не змогла врозумити її, не змогла достукатись до її розуму. Якби ж ти тільки знав як давно і скільки разів Олівія намагалась покинути нас. Моїх зусиль було не достатньо...,- на очах Саллі я вперше побачив наплив сліз, які ледь намагалась стримати. Виявляється весь цей час, тримаючи вантаж провини на душі, вона справлялась як могла, не показуючи свою біль нікому. 
— Не смій так думати! Твоєї провини тут немає, - я на підвищених тонах намагався переконати дівчину.- Я не однаразово замислювався чому Олівія так вчинила і прийшов до висновку, що вона загинула під час спроби втечі від себе. Можливо таким чином я сам втішався, не хотів визнавати справжньої причини. Але насправді тієї причини не зміг знайти, скільки б не прокручував всі моменти про неї. 
— Але ж все таки, тоді я акцентувалась більше на собі, на своєму навчанні та розвитку кар’єри. А потрібно було крепко тримати її за руку. 
— Слухай,- в той момент до мене прийшли істинні слова.- А хіба можна спасти людину від самої себе?  
Саллі промовчала, явно погоджуючись сказаному. Однак, у порівнянні зі мною, вона попри біль та провину йшла далі, не заклеймувала своє життя в безодні. Поки я нехтував всім і вся, жаліючи себе, Саллі тим часом боролась за інших, в тому числі за мою душу та тіло. 
— Можливо й так, доля правди в цьому є.  
—Ти сама сильна людина,яку я зустрічав. Я вдячний долі, що познайомила нас..-я затнувся на словах, щоб не переступити грань, але в голові крутилось безліч приємних думок,яких хотів висловити в її адрес.  
Коли помітив як Саллі сором’язливо збентежилася в посмішці, так невинно як ніколи, від душі відлягла скованість та страх за свої дії чи слова. В той же час наступила незручна тишина, коли вслухаєшся в кожний звук, тим самим намагаєшся відволіктись на будь-який об'єкт аби не відчувати легку напруженість між іншою людиною. Саллі не знала куди діти руки, то спочатку ховала за спиною, а потім склала їх перед собою у замок. Я же відводив погляд від неї на стіну і знову оглядав дівчину, поки вона відвертала голову.  
— Доречі, я повертаюсь в творчість,- таким чином перервав безмовність і заразом перевів на ту тему, з якою прагнув поділитись чим швидше з моменту коли пригнав сюди, коли побачив її поглинутою у своє діло і лиш тоді остаточно усвідомив, що повинен повернути своє життя. 
Саллі одразу змінилась на обличчі, спектр емоцій відображав все без лишніх слів. Приголомшення разом із радістю, водночас удобрення мого рішення. Мене не могло не тішити, що саме вона дізнається таку новину перша.  
— Тоді сьогодні твій останній робочий день.  
— Ти мене звільняєш? Чому?- це було як удар під дих.- Я не можу...не можу, а як же всі? Я не можу покинути їх?- не міг зрозуміти чому Саллі прийняла миттєво таке рішення. Відійшовши на крок від шоку, напів стомлене тіло вже не перенесе ще одне потрясіння за останню добу.  
— Хочу щоб в першу чергу потурбувався за себе, це не вважається егоїзмом, а необхідністю. Набагато легше дарувати радість і любов, чи підтримку із натхненням друзям та близьким, коли навчишся забезпечувати власне психологічне здоров’я і добробут.- Саллі підійшла до мене і взяла мою долонь у свою руку ніжно, водночас крепко сжавши, а іншу долоню поклала мені на грудну клітину. 
— Слова психолога чи як друга?- з легкою посмішкою відповів їй. Але її це не заділо, вона навпаки дала зрозуміти, яку серйозність вкладає в кожне слово, щоб достукатися до мене. 
— Зрозумій, ти важливий.... Особливо для мене, тому щомиті із шаленою пристрастю я хочу бачити як ти займаєшся ділом свого життя.  
Після почутого, не міг довго стримувати порив та бажання, тому миттєво опинився біля її не нафарбованих, однак таких спокусливих губ. Вона завмерла, але не стала відвератись чи відштовхувати, що дало розуміння- відмови точно не отримую, якщо наважусь на крок, про який неодноразово фанатазував. Я легким дотиком прибрав волоски, які частично прикривали білошкіре чисте обличчя, після чого взяв її ззаду за шию і потягнув назустріч до себе.  
Легке з ніжністю возз'єднання губ було настільки тремтливим ефектом, що наші тіла реагували однаково майже в унісон. Обоє з важким диханням не володіли ні рухами ні тілами. Руки тримали її крепко, ніби боялись що вона в любий час висковзне, але як тільки Саллі обняла мене за талію, тотчас я відчув взаємний страх, що поцілунок може закінчитись.