Розділ 26. Кай

Дні йшли забираючи години, що непомітно проходили, не залишаючи ні сліду. Події відбувались одне за одним, майже не змінюючи курсу: терапія, дім і знову зустрічі на заняттях. Ситуація із Яном та Ліліан розвивалась краще ніж міг я собі уявити, хоч Саллі до сих пір була на взводі, що час від часу відображалось у незадоволеному погляді в мій адрес. Я не надавав цьому великого значення, проте всупереч своєму характеру все ж таки хотів розрядити між нами напругу.  
Зловив себе на думці, що цілодобово приховувалось всередині хвилювання. яке вгамувалось як тільки Яна виписали із лікарні відновленим і цілим, а Ліліан через декілька днів відсутності та ізоляції від всіх, поновила візити на заняття. Її бентежило, що чоловік який скривдив їх вийде безнаказанно, що зможе якимось чином знайти шлях в першу чергу до неї. Але поліція забезпечила безпеку принаймні на декілька місяців, посадивши його за грати. Заспокоївши нерви, Ліліан більше часу стала приділяти і Яну, що на мою думку, вона намагалась у такий спосіб загладити почуття провини, водночас розділити спільні прожиті емоції.  
В свою чергу, мій невгамовний плин думок відходили на другий план, затьмарюючись новою "розвагою", на яку не міг рішитись кілька днів. Але попри все, Саллі все таки наштовхнула мене поділитись своїм творчим вмінням із Ребеккою. Даний досвід для самого буде вперше, адже я ніколи нічого не навчав, а починати від початку викликало суцільний мандраж. 
Сам же я в шкільний період та й в принципі в університеті не горів бажанням навчатись, мені тяжко давались предмети, що не цікавили. Тому хороші оцінки здебільшого отримував тоді, коли справді вкладався розумово та емоційно. До сих пір дивуюсь як з такими успіхами в предметах, я з міг отримати вищу освіту. Батьки в свою чергу не заставляли, довірившись мені в цьому плані. Вони вважали, що за кожен аспект в житті я сам несу відповідальність, тому тільки мені вирішувати по якому шляху мені прямувати. Не те, щоб вони взагалі відцурались від своїх батьківських обов'язків, але в допустиму міру давали повну свободу у діях. І словом вийшло, що вийшло, цілком повноцінна людина. 
Знаючи мій страх і недолюблення людей в моїй квартирі, Саллі договорилась про ще одну годину оренди в приміщенні, де проходила терапія. Я був вдячний їй за врахування мого диватства , вона багато в чому йшла мені на поступки. І я ніяк не міг збагнути з якого дива, вона поводить себе так.  
Не сказав би, що ми стали близькими, але все частіше без дозволу вона приходила до мене у вільний наш час для звичних посиденьок та розмов. Спочатку це сильно напрягало і бувало, що я навмисно не відчиняв, або закривав перед носом як тільки бачив її постать в отворі при відкритих дверей. Години вона просиджувала в під'їздному майданчику, займаючись своїми справами по телефону, а я ніяк не міг відволіктись на щось інше, знаючи що Саллі була поруч. Втім наполегливість та безпосередність дівчини взяло своє, і я здався на її милість.  
— Хвилюєшся?- Саллі прибирала свої записи зі стола, поки я нервозно спостерігав як народ розходився після терапії.  
Я кивнув їй у відповідь навіть не повернувши голову до неї. Не горів бажанням саме зараз пересікатись поглядями, адже в моїх очах вона б відразу розгледіла ще більший переляк ніж я показував на яву. Мої пальці меланхолійно перебирала ключі які вийняв із кармана, а нога знову почала здригатись. Нервозні дії не давали мені спокою з моменту смерті Олівії. Вони приросли до мене як волосся на шкірі і єдиним способом позбавитись від них - вирвати із коренем. На жаль, мені таке було не підвладно. Не сказати, що даний невроз заважав існувати, але й не прибавляв привабливості.  
— Ти справишся,- вона похлопала мене по плечі з посмішкою.- Чекатиму розповіді як все пройшло. 
Мене схвилював її різкий дотик, із за чого я непомітно для неї від хитнувся на кріслі. Її оптимізм стосовно моїх можливостей мав би мене надихнути, але я відволікався на своє постійне швидке серцебиття, яке приглушувало слова Саллі. Мені лиш залишалось спостерігати як вона у швидкому, але водночас у легких рухах вдягнула поспіша пальто та побігла на вихід. І як тільки я вже намагався зосередитись на постаті Ребекки, мій погляд зачепився на дівчині біля дверей, яка щиро махала рукою в знак прощання, а її волосинки віяли на обличчя, чіпляючись на губах із блиском. 
Не відомо скільки таращівся на неї, вдивляючись в кожну деталь ніби в останнє. І чи справді вона розгублено стояла під моїм пильним поглядом, чи я просто вже додумував її присутність. Проте, як би там не було, ніжний образ Саллі перехопила Ребекка, яка встала переді мною. Розгублено я покрутив головою, прагнучи почути слова які ледь доносились до вух. Ребекка клацнула пальцями у моєму полі зору і лиш тоді я прийшов в себе. 
— Ей, ви мене знатно лякаєте. Якийсь ви доволі розсіяний сьогодні?- я припідняв брови у незрозумілості, стосовно того що вона має на увазі.  
— Так. Дай мені декілька секунд і ми розпочнемо, - вона кивнула мені , присіла навпроти за стіл, розкладаючи бумаги та олівці.  
Я протер очі пальцями і ще на мить затримався на виході в пошуках Саллі, яка вже покинула приміщення. Незрозумілий для мене стан в який поринувся, коли звернув на неї уваги. Почуття в той момент були новими, зовсім не розкритими раніше, такі які я не помічав ніколи за собою, що ще більше вганяло в тривожність. Але переконав самого ж себе не поглинатись в цей факт на даний момент. Мені потрібно було зосередитись на Ребецці, на наших заняттях. 
— Першим ділом хотів дізнатись, що для тебе вже є знайомим з основ. І судячи з цього мені легше буде відштовхуватись у правильному руслі,- я поклав перед нею нотатки із деякою теорією, яку писав колись власноруч, коли Олівія вчила мене. Доповнивши вчора у ввечері тим , що за кілька років особисто здобув та практикував.  
— В будь-якому мальовничому творі різні якості форми і кольору повинні взаємодіяти синхронно, тобто форма і колір повинні підтримувати один одного,- Ребекка зачитала написане чітко та з цікавістю.- Тобто? 
— Скажем так, підпорядкованість певного кольору відповідній формі передбачає певний паралелізм. Там, де форма і колір узгоджені, їх вплив на глядача подвоюється. Картина, дія якої визначається головним чином формою, у своєму колірному рішенні повинна йти від форми. А картина, в якій художник надає головне значення кольору, так наприклад як було в твоїй роботі, ти повинна була підлаштовувати в композиційному вирішенні форму під колір.  
Варто було мені із хвилюванням у голосі розпочати, як далі ставало все легше. Особливо, коли збагнув, що дана тема дійсно цікава дівчині і вона прагне до знань.  
—Тобто, підпорядкувати форму кольором? 
— Саме так. Тоді твої картини виглядали б більш гармонійніше,- Ребекка сиділа із легкою посмішкою, прагнучи надалі вбирати інформацію як губка. 
Дівчина зосереджувалась, щоб запам'ятати кожне слово, не відволікаючись навіть на особисте моргання, від чого очі защеміли до мокротиння. Вона зрідка протирала їх зі страхом, щоб бодай хоч би не одна капля не випала на листи із нотатками. На щастя для неї, їй більш повезло, якби це цинічно не звучало, ніж Леї. Адже хоч і розмито, але вона змогла роздивитись, на її думку, дивовижні роботи Кая. Майстерність картин, до яких вона прагне, а можливо навіть піднятись не на одну ступінь вище. І вона зловила на думці, що жадає відчути гордість за себе зі сторони Кая. Ребекка зробить все можливе лиш би її уявлене бажання справдилось. 
Перше заняття для обох видалось доволі таки інформативне: як для дівчини це було нове знання, то Кай в свою чергу зрозумів, що ділитись своїм збагаченим досвідом не так страшно як здавалось йому на перший погляд. Крім того, Ребекка наполегливо цікавилась всім відразу, що час від часу виводило із рівноваги і він мусив "прикривати" їй рота. І ще одним відкриттям для нього було те, що після даного першого досвіду у ролі вчителя-наставника, в нього появилось натхнення. От саме воно, хоч не до творіння, але натхнення щоб і далі зробити із цієї дівчини унікального митця сучасності. 
Його життя маленькими кроками із плачевної сирості вилізало назовні для свіжого ковтка повітря...  
В той же вечір я стрімголов направлявся додому крізь теплий вітер. Я прагнув поділитись вечірнім заняттям бодай з кимось, точніше з людиною яка змогла б мене зрозуміти. Олівія...ні, можливо вона б пораділа за мене, але я цього б не помітив. Пригадую дні, коли моментами подруга була настільки поглинута в собі, що не помічала не тільки мого прогресу в творчості, чи мої слова в її сторону, а бувало, що моя присутність для неї було лиш марево. Раніше навіть не звертав уваги на таке, пропускаючи мимо вух таку поведінку. Але тепер я усвідомлюю правдиву дійсність. Невже тільки тепер проходять проблиски сліпої симпатії чи можливо то було лиш все вигадка... 
В мене немає друзів, а ті що були залишились давно в минулому за дверима університету. Немає сім'ї, вона давно покинула мене. Кому ж тоді розповідати як пройшов мій день, з ким поділитись. Я зупинився на пів шляху та дістав телефон і почав гортати контакти, серед яких було декілька номерів, номери з яким давно не ведуться бесіди. Мій палець затримався на імені Саллі. 
Саллі...Серце на мить здригнулось і знову стало на своє місце. Очі вилупились на набір букв і перечитували раз за разом. Чи варто, точніше чи доречно дзвонити їй..саме їй? Хвилина за хвилиною, а моя свідомість так не наважилась здійснити крок на виклик. Розсіявши думки, ноги поволокли в двір мого дому. 
Двері ліфта розкрились і показали переді мною картину, яку не очікував, навіть не думав уявити саме в цей вечір. Дівчина з підпертими ногами, сиділа на підлозі, розмістивши під себе шарф та спираючись головою об двері. Її очі були зімкнуті, без лишніх рухів із чистим спокійним диханням. Погляд зачепився на губах із легкою посмішкою, які блистіли при освітленні. Така умиротворена і далека від проблем, роботи і моєї вічно депресивної присутності. Але на превеликий жаль, варто мені порушити так звану рівновагу. 
Я ступив кілька кроків, присів збоку як міг, щоб не розбудити, та моє обличчя виявилось на рівні її. Ніяковіння взяло своє, хоч розумів, що це вкрай безглуздо. Ще на мить я фокусував погляд на зовнішній вигляд дівчини, намагаючись ніби запам'ятати, поки моє нове захоплення не перебили допитливі очі, які показались переді мною. Ось тоді я був готовий провалитись крізь землю із сорому. Не знаючи як далі діяти, я продовжував із незворушністю, ніби нічого незвичайного, в емоціях та діях витріщатись на неї.  
— Мабуть очікування стомило, навіть і не помітила як задрімала,- Саллі простягнула мені руку,- Не допоможеш піднятись?  
Вона навіть не задавала лишніх питань, не зніяковіла, нічого...ноль реакції на те,що я безсовістно розглядав її, та й ще так близько. Невже вона геть не сприймає мене як хлопця? Так, стоп, таке не повинно мене хвилювати, тільки не з нею.  
Я підскочив різко на ноги та простягнув їй руку. Саллі міцно схопилась за неї, а я ривком потягнув на себе, застосувавши більше сили ніж розраховував. Тим самим, певно зробив їй боляче, помітивши її ледь скривлене обличчя. Опустивши різко руку дівчини, я дістав ключі із кармана і намагався прокрутити в замку дверей, але через бурю незрозумілих в мені емоцій, які не міг заспокоїти, мені ніяк не вдавалось попасти в квартиру. 
— Вже пізно...,- я знав, що вона намагалась сказати, але я не дав договорити, тим самим перебив, навіть не обернувшись в її сторону. 
— Останься,- слова певно здивували нас обох, але мене більше. В ту секунду двері відчинились і повіяло запахом засохлої фарби разом із ледь помітними ранковими парфумами. Зібравшись із думками я продовжив.- Дійсно, вже доволі темно на вулиці, добратись буде важко. 
— Я викличу таксі, десь в мене був номер,- вона почала перебирати пальцями по екрану. 
— Ще чого!- повернувся до неї із повишеним тоном.- Ні разу не чула історії про дівчат,яких не довозили до місця призначення. Не варто довіряти нічним водіям. 
— Припини, я вперше чую про таке. Які новини ти читаєш?- вона ледь приховувала в собі посмішку, намагаючись бути серйозною. 
— Спатимеш в ліжку, а я на дивані. Завтра зможеш піти чим раніше,якщо тебе бентежить спільна ніч.- я не став чекати на відповідь, а натомість підняв її шарф з підлоги разом із сумкою та зайшов в квартиру.  
Я лежав в напрузі, сон не приходив, що не вперше, крім того мені до цього не привикати. Але в даній ситуації я не міг заспокоїти не думки, а жар в грудях. Прислухаючись до кожного зітхання сонної Саллі, яка все таки примостилась в моєму ліжку, я гадав коли наступить новий день, щоб забути сьогоднішній вечір. Мене значно бентежило моє відношення, ставлення та стан біля цієї дівчини. Саме в ці нічні години, вперше за довгий період мені вдалося заливатись сміхом, бути відкритим, не боячись, що осудять чи не зрозуміють. Саллі із щирими побудженнями допитувалась все до дрібниць про моє перше заняття із Ребеккою і які плани надалі. Врешті решт яй сам прагнув поділитись пройденим. І що дивно для мене, що я бажаю не закінчувати наші вечірні розмови. Таким балакучим мені бути вкрай не властиво.  
Тепер я помітив страх, страх в тому, що вона можливо така зі мною, тому що в першу чергу це її робота. Не хочу вірити що Саллі включає режим психолога і пацієнта. Ця підступна думка засіла в голові, крутила мої мозги, перебираючи скриньки, щоб віднайти коли ж саме Саллі стала опрацьовувати мене. Мені потрібні бодай якісь докази, щоб зараз накинутись на неї. Я не міг більше терпіти, не намагатимусь навіть чекати до ранку, щоб обговорити мою теорію. Я вспихнув ні з того ні всього, сам того не помічаючи. 
Я зіскочив з дивана, тим самим перекинувши покривало на підлогу. В похапках зачепився за нього ногою і ледь втримався на ногах, тримаючи контроль над тілом. Не горів бажанням навернутись на місці. Відштовхнувши "бар'єр", я рвонув з місця для того, щоб швидше обійти диван. Чим ближче я підходив до сонного тіла дівчини, тим швидше билось моє сердце, а дихання ставало голоснішим. Мої ноги привели до неї, а очі безтактно витріщались на неї в темноті. Руки же зраджуючи моєму розуму, ледь помітно тягнулись, щоб розбудити дівчину. 
— Саллі..,- шепотом невпевнено проговорив, після чого прочистив горло, щоб повторити. - Кгм, Саллі ти спиш? Прокинься, мені потрібно тобі дещо сказати. 
Вона незмінно лежала в позі ембріона, засунувши руку під подушку, не поворушивши ні однією частиною свого тіла. Якби не її спокійне монотонне дихання, подумав би, що переді мною вже мертве тіло.  
Не знаю чим я думав в той момент, але я схопив її міцно за ногу, яка була висунута з під одіяла і зжав злегка, як мені здавалось. Її тонка кінцівка здригнулась, намагалась вибратись з кайданів, а я тримав, оскільки м'ягка прохолодна шкіра пробуджувала збудженість приємних емоцій. Ніяк не міг відійти від даного стану і впав ніби в кому, вступившись на ногу, не помічаючи як вже гучним тоном гукала до мене Саллі. 
— Ей, мені боляче. Відпусти,- застогнала вона, тримаючи своє тіло на ліктьові, а іншою рукою відбивала по моїй нозі. Я натомість трішки ослабив хватку, але лиш на трішки. - Все ще не приємно. Серйозно, що на тебе найшло!? 
Заглянувши у її погляд, який не виражав в той момент ніякого добра, а навпаки страх, я отямився від переляку, що справді нашкодив дівчині і відстрибнув від ліжка. Я не знав куди себе подіти, як скласти руки, куди сховати, коли немає карманів, врешті решт куди притаїти сором,який виражався червоним кольором на моєму обличчі та вухах. Моя сміливість зникла, а почати розмову після таких обставин тут і зараз стало набагато складнішим, ніж міг собі уявити.  
— Я впорядку. Знаєш, завжди знайдуться ті,які заподіять тобі біль, але потрібно продовжувати вірити людям. Цим я зараз і займаюсь,- її милість неочікувано зійшла на мене, змінивши сердитий тон на спокійніший. 
— Чому ти не злишся на мене? Ні разу не відчув, точніше, склалось враження ніби лояльне ставлення як до...- не зміг договорити до кінця, адже від самої думки нудило. 
Саллі пильно оглянула мене і потім примостилась зручніше на ліжку, при тому спустивши ноги на підлогу. З під покривала,яке вона відсунула на бік, прикривши тільки одну ногу, виднілась моя піжамна сорочка. Мій одяг був в два раза більший за неї, що прибавляло дівчині привабливості поєднуючись із милістю. 
— При першому нашому спілкуванні, вже тоді в голові склався портрет з рядом психологічних тривожних проблем. Але в кого ж в теперішньому світі немає травм? На жаль, не в моїх силах допомогти кожному, як і не піднімиться ручка на нотатник, щоб позначити обстановку стосовно тебе,- пару секунд паузи і вона далі продовжила.- Збрешу, якщо скажу, що не було спокуси взятись за твою голову. Було...було і не раз, що тоді після ситуації із Олівією, що зараз. Однак, бажання бути твоїм другом перевищувало за інстинкти психолога.  
На скільки можна вірити сказаному і чому слово "друг" не втішає мене? Десь ховається відповідь, до якої не в змозі дотягнутись, а через сліпоту до невідомих емоцій, я загруз в болоті із саморуйнування та негативних роздумів. Однак, я не хочу і далі жити в багні розпачу. Осліплення до всього не стане моїм вироком для кращого майбутнього. Якщо навіть народ із терапії не здається, то яке я маю право прогібатися перед нещасним випадком. Олівію моїм ниттям все одно не повернути, а я вже не в змозі змінити хід обставин назад. 
Мені знадобилось 2 роки, восьмеро людей, одна прихована підтримка збоку від "друга", щоб відкривати перед собою істину. 
— Тобі тяжко, я розумію. Перебувати самому в ненайкращому положенні обставин, та й ще звалити на себе проблеми інших, не є легким випробуванням. Проте, як говориться, клин клином вибивають. Можливо, не найліпший метод, але я вірила що саме ти їм потрібен, як і вони тобі. І судячи по всьому, я рада, що не помилилась. 
— Все ж таки ти забула про одну важливу деталь, без якої я не я. Хоч би як не був психологічно здоровим, цілісним мені вже не бути ніколи без творчості. Якщо ти не помітила...,- провів рукою довкола.- Пустота. 
Я сів на підлогу у позі лотоса, оскільки ноги вже не тримали. Виснаження і не досипання отримало владу, а організм не прагнув сперечатись. Переді мною дівчина,якій відкриваю душу без зайвих запрошень. Із чистими намірами вона долає дистанцію між нами, щоб бути поруч. А очі, чим довше дивишся в них, тим глибше проникаєш в світ розуміння і тепла. Від такого, тіло вібрувало до кінчиків пальців, а посмішка хотіла прорватись назовні. Проте мені вдалось стримати прояв емоцій, зосередитись на інші сторонні думки. 
Пригадую, на початку мого занедбаного депресивного стану я був категорично проти любих взаємодій із суспільством, вже не говорячи про дівчину. Тоді кожне людське створіння сприймалось огидним явищем, від якого ховався, сторонився, одним словом боявся підпускати. Але тепер, біля мене не тільки Саллі, а й група людей, до яких з кожним днем привикаю. І знову не покидає думка, що знайомий з ними давно, ще раніше терапії. Я застиг на місці, ніби паралізований, вникаючи в сенс, з’єднував ниточки до подій в житті, щоб проаналізувати, де ж все таки могли пересікатись я з ними. Безумство, таке неможливо... 
Неочікувано відволікла мене витончена постать, яка присіла теж на підлогу навпроти, спершись спиною об ліжко. Вона піджала під себе ноги таким чином, щоб обгорнути їх руками, явно налаштовуючись на нічну довгу бесіду. 
— Я жив цим, розумієш? Вкладав всього себе, а тепер навіть дивитись на полотна не можу,- опустив голову, прикривши очі.- Страшно, що більш не зможу повернутись, тоді що від мене залишається? Пустушка без ролі, без імені. Мені потрібний заряд, приплив сил чи бажання, та будь- що завдяки чому зможу створити щось більше, ніж в звичайному стані. 
— Пригадай дні, коли працював без відпочинку. Ти був стомлений безперечно, але що тебе тримало на плаву? 
Я підняв на неї погляд, ніби з надією на її же відповідь. Хоча варто мені було поритись в далеких скринях пам’яті, щоб віднайти мину версію моєї персони, людину яка ні за що не переймалась, а лиш черпала із джерела натхнення ідеї. Який я тоді був? Яким бачили мене суспільство зі сторони?  
— Розслаблений. Точно саме такий. Насолоджувався справжнім...поки не почались проблеми із Олівією,- на цей раз мене не кидало в мандраж при спогаді про неї. Сумно, так, але я почав відпускати біль, яка чим далі тим менш стає кров’яна. 
Саллі випрямила на бік від мене свої тонки ноги, які майже торкались мого бедра. Всього кілька сантиметрів розділяли наший дотик. Нервозність взяло вверх наді мною, тому весь час зіниці перебували у русі і не могли зафіксуватись на одній точці. Поведінка "хворої" людини, підлітка,який вперше побачив жіноче тіло. Мені стало соромно за себе, насправді нетипова манера по відношенню до слабшого роду. Прийшлось вщипнути себе за бік, поки Саллі відволіклась на місяць, який виднівся через вікно. І лиш тоді я прийшов до тями, поки кров підступала до мозгів, а розум зєднувався назад. 
— На жаль, мені не пощастило придбати одну із твоїх картин. На той момент мій бюджет був скромний. Але, вдалось побувати на кожному аукціоні.- мої очі округлились від здивування.- Я серйозно. Навмисно виділяла час, нічого не заплановуючи. Так що можна сказати я добре ознайомлена з молодими роботами успішного художника,- вона посміхалась, сором’язливо, але із теплотою, ніби пригадувала добрі історії із свого життя. 
Із витріщеними очима та напів відкритим ротом, оскільки хотів бодай щось відповісти, але мені все ж не вдалось від шоку, оскільки в голові не міг вкласти думку, що Саллі виявилась моєю, можна сказати, фанаткою. Відповідно і очевидно, що не доля нас пов’язала, а сама дівчина слідкувала за моєю творчістю. 
— Переслідувала значить. Як же ти пережила моє зникнення із творчих кругів?- я видавив смішок,щоб вона не сприйняла слова серйозно.  
— Чекала твого повернення. Із таким потенціалом і даром, людина на довго не затримається в темноті. 
Мені нічого було сказати, тому тишина заполонила квартиру, поки ми в свою чергу обоє зациклились на вигляд Місяця. Було це романтично? Не сказав би, скоріш з одного боку було ніяково, дивно і крапля кумедності від збенетеження з обох боків, ніби нещодавньо знайомі, але при тому всьому, водночас панувала комфортність.  
— Твоя улюблена? Точніше, яка запала в душу найбільше? - з азартом в голосі проговорив, ніби заново народився, а сон спав миттєво, і місячний перегляд не став так манити. Тепер я був поглинутий лиш її присутністю, в очікуванні відповіді. 
В цю мить мені стало вкрай цікаво, що саме їй запам’яталось. Можливо по її розповідям, я і сам зможу поринути у спогади та насолоджуватись моментами із минулого. 
— Закохані на киту у просторах рожевого неба,- із захопленням розповідала Саллі.- Легкість і вознесеність, саме це відчувала щоразу як спостерігала за картиною. Вона мене заспокоювала теплістю пастельних тонів. Здавалось, ніби я всередині, разом із ними долаю пишність хмар. Бажання взлетіти не покидало мене. 
Серце завмерло із перших її слів, перестало сприймати мої благання повернути мене у ясність. Пульсуй, прошу! Інакше втрачу життя, за яке починаю заново боротись. Ширма із грубих темних ниток спогадів,які переплітаються перекрили мені співбесідницю. Вони взяли в полон моє тіло, зв’язавши крепше для тортур. Переді мною пробиваються спалахи про легковажне захоплення вже мертвої дівчини.  
Пригадую як тільки відчув перше полум’я всередині себе, коли нишком спостерігав в дверях майстерні як Олівія експресивно намагалась втілити свою роботу в реальність, але в неї ніяк не виходило і вона щоразу пробувала спочатку, міняючи полотно за полотном. Тоді вона була найживішою з усіх днів, що ми були разом. Я не насмілився зачіпати дівчину, продовжуючи витріщатись. Після чого по приходу додому створив картину із китом. Роботу, яку відразу купили на виставці якийсь доволі заможній чоловік своїй дружині в подарунок. І мене тепер тішить думка, що хоч він зміг моїми прихованими почуттями в картині передати свою любов до коханої. 
Зловив себе на думці, що я посміхаюсь, а серцю вдалось відновити ритм. В пам’яті відкрились скриньки, де я приховував періоди із Олівією і кожен будь- який емоційний момент втілював як витвір мистецтва.  
— З твоїх вуст не сходить посмішка. Досить дивно вбачати таку міміку на обличчі. Враховуючи, що рідко вдається зловити не похмурий вигляд, який напружений більше ніж струна. 
— Якщо чесно, дивуюсь як я міг бути засліпленим стільки років. Забути сторону Олівії,яка відкрила в мені фантазію через незбагненні почуття, з якими поділився із скількома людьми, яких в якійсь мірі ощасливив. Збагнути навіть страшно, що я прикріпив на неї лиш клеймо самогубці і зрадниці нашої "дружби". 
Тут не потрібно було лишніх слів і Саллі це вловила, тому із розуміючим виглядом прорізала поглядом, що ніяк не спонукало відвернутись. Здавалось, навіть пилинки зупинились в моменті, поки ми повільно вдихали і випускали повітря.  
— Все ж є робота, яку вважаю не вдалою,- я із здивуванням припідняв брову.- Точніше від неї кидає в жах і холод. Цікаво б, було побачити того безумця, який придбав картину. А ще більше цікавить, які мотиви спонукали створити подібне.  
— Здогадуюсь яку ти маєш на увазі. " "Заточення"- одна із видатних і проникливих картин сучасності, яка заставляє зануритись, поріднитись із внутрішніми демонами та власними особистостями,яких боїмось",- коротка цитата відомого критика про мою роботу. Саме він і придбав картину за доволі щедру ціну. 
— Що? Вибач, але я не змогла б заснути в кімнаті, знаючи що десь там в кутку в іншій дальній частині квартири вісить це, навіть якщо вона буде повернута чи прикрита тканиною,- Саллі зморщила носа і пересмикнулась тілом ніби її схопив миттєво холод. 
Регот вирвався, опрокинувши свою голову із долонею на лобі. І не втративши рівновагу, завалився на підлогу, від чого ще більше роздався мій голос по квартирі. Саллі же не відразу розділила мій настрій, не могла збагнути, в чому я розглядав комедійність. Але,як тільки затихнув на секунду, щоб схопити повітря, вона перейнялась дзвінким сміхом.  
Розділяти цю ніч із таким результатом здавалось правильним, а завтрашній стан та недосипання не лякало мене настільки, як закінчення моменту, коли я відчуваю себе собою як ніколи: новим, наповненим не тільки стражданням та болем, а й життям.  
— Якщо так замислитись, то вона справді моторошна. Дівчина в дзеркальній коробці із відображеннями своїх скривджених сторін- це відображення Олівії. Саме коли дізнався її історію, про стосунки із батьком, мене спонукало написати дану тематику. На жаль, я жалію, що виніс на все огляд і до сих пір ніби черв'як викручує дирку, зїдаючи частину совісті.  
— Думаю, вона була не проти. Олівія більше вболівала за твою творчість, ніж могла показати. Скажу тобі по правді, навіть цю жахливу картину вона представляла як прорив в твоїй кар’єрі. Все ж божевільна дівчина, раз побачила в ній щось неперевершене. 
Олівія...Як далеко я знаходився від тебе справжньої. Однак, навіть тепер крізь час та простір спромоглась здивувати і потішити одночасно. Думаю, за якийсь період все таки зможу відпустити тебе... 
— А коли їй вдалось познайомитись з роботою?- до мене дійшло, що жодного полотна я не представляв перед виставкою, ховаючи в кімнаті під замком, тож яким чином…. 
— Скоріш всього, коли вперше і востаннє побувала в твоїй квартирі. 
— Наскільки багато тобі відомо про наші стосунки? Чому вона ділилась таким інтимним з тобою, відкидаючи нашу дружбу,- ревність чи відчай, що з цього було б правильним, щоб описати мій теперішній стан.  
— Все таки я була її психологом, хоч доволі не кудишнім,- злегка зігнула губи в посмішці. 
— Не стану заперечувати,- вирвалось, підколовши Саллі. І цим самим, щоб не образити її, швидко виправив ситуацію.- Проте тепер тобі вдається справлятись із своєю задачею. Молодець. 
У дівчини виник ледь помітний рум’янець на щоках, зриваючи справжню маску сором’язливості. Але в той же час, вона випрямилась і гордо підняла підборіддя, змахнувши волоссям з плеч назад.  
—З тих пір я стала іншою, досягнувши певного життєвого етапу, коли не витрачатиму час на людей, які не потребують моєї компанії. Не тому, що я стала високомірною чи зарозумілою, ні. В мене немає бажання задовольнити тих кому я не подобаюсь. Так, при моїй роботі, багато хто з клієнтів відносяться з неповагою. Але я не зобов’язана їх любити чи посміхатись будь-кому хто не відповідає тим же. 
Слова,які вирвались з дівчини шокували. Ось тут, здалось, вирвалась справжня Саллі, не прикриваючи лице посмішкою до всіх. Коли саме проявлялась її щирість? Насправді вона відчуває приязнь до нас всіх чи то тільки роль? 
— Знаєш, так багато фальші. В політиці, в пафосі, в законах, лицемірство на кожному кроці в людях. Але я ніяк не очікував, що був сліпий стосовно тебе,- мене аж перекосило, настільки мені стало мерзотно від слів. 
— Вважаєш я одягала маски? Моя індивідуальність виникла через вплив прочитаних книг, переглянутих фільмів, через нові знання, в кінці кінців через контактування з іншими людьми, в тому числі із тобою чи пацієнтами. Тому я така яка є, справжня в кожному моменті, навіть тоді коли робота вимагає лишній раз посміхнутись «хворому». 
— Я не засуджую, ми всього на всього маленькі нікчемні люди у вирії великого світу. Що з нас можна взяти, як зрозуміти, якщо моментами самі не здатні поладнами із собою, - частично в контекст вкладав мову про себе і думаю Саллі прекрасно це зрозуміла, тому просто промовчала.  
Із почуттям полегшення і спокою, сон здолав мене на підлозі. Легкий дотик до щоки долоні, тепла тканина на половині тіла і приємний запах поруч, що не залишав мене - було останнє, що я відчув, коли зустрівся із снами.