Розділ 25. Ребекка

Вона народилась із вродженою катарактою. Спочатку в перші роки мати не звертала уваги на особливості сприйняття дитиною навколишнього світу, оскільки характерна біла пляма на райдужній оболонці була відсутня. Вона виховувала дівчинку сама, адже "майбутній" батько покинув її відразу, як тільки взнав, що вона носить плід під грудьми. Жінка в молодому віці розривалась між навчанням, роботою та доглядом доньки. Життя було не просте: проживання в однокімнатній квартирі в бідному районі, звідки доносився сморід безхатьків, грошей на продукти першої необхідності ледь вистачало, інколи одяг доводилось приймати від соціальних допомог. Єдиною підтримкою в цей період була бабуля з сусіднього дому,яка проживала сама. 
Для початку, жінка у літньому віці час від часу заходила в гості та приносила свіжовипечене печиво або полуничний пиріг. Просижувала з декілька хвилин і поверталась додому. Але потім, коли помітила наскільки тяжко молодій дівчині справлятись зі всім, запропонувала свою допомогу. Так три рази на тиждень, поки та підпрацьовувала по вечорам в місцевому кафе офіціанткою, бабуля "розважалась" з малечею.  
Через певний час літня жінка помітила що з дівчинкою щось не так: не стежить за ігрушками,які водять перед очима, часто при спробі зосередитись косяться очі або тремтить зіниця, будь-які яскраві джерела освітлення приносять дискомфорт.Занепокоєння взяло над нею владу, тому без відома матері дівчинки, вона відвела її на обстеження до офтальмолога у районну поліклініку. 
У дитинстві світловолоса дівчинка із минулими голубими очима, які тепер виглядали ніби зорова сивина, перенесла операцію, яка повернула 10% зору. Однак згодом виникло відшарування сітківки, а слідом захворіла глаукомою(хвороба, при якій підвищується внутріочний тиск, у результаті чого відмирає очний нерв). В ході всього Ребекка стала бачити лиш на 5%, а призма мутності, через яку вона бачила світ, здавався їй особливістю. В її уяві все довкола лиш застелилось густим туманом. Ні променя світла, ні блиску зорі, ледь помітні жовті точки в просторі для освітлення вулиць. 
З дорослішанням і ряду реабілітацій, Ребекка стала краще розрізняти кольори, вона бачила яскраві плями, причому чітко, а бліді відтінки все ж зливались. Бачила силуети людей, їхні рухи, а все остальне додумувала та робила замальовки в блокноті. Щоб чіткіше розгледіти обличчя мусила стати впритик, або сфотографувати на смартфон, а потім збільшувати фото для аналізу рис обличчя.  
Завдяки мамі та самотньої сусідки, що стала їм рідною людиною, вони разом проходили через реалії буття дівчини. Ребекка змогла пристосуватись до життя та відчувала себе комфортно навіть без стопроцентного зору. Користуючись комп'ютером чи телефоном, вона встановила програму екранного доступу. Замість мишки стала користуватись клавіатурою, за допомогою якої керує курсором. Те, що зрячі люди бачать очима на екрані, дівчина чує через динаміки завдяки голосовим підказкам. Так само з телефоном: коли підносить палець до екрану, він озвучує, який ярлик збираєшся натиснути, або починає читати текст, який з'являється в соцмережах.  
Ребекка в дорослому віці після закінчення школи, почала відвідувати безліч безплатних курсів для таких як вона, замість навчання в університеті (мати не мала достатньо грошей для оплати). Їй було цікаво дізнатись більше, не відставати від ритму життя і знайти своє покликання. Так, одним із перших курсів була кулінарія, оскільки її мрією в менші роки було стати кухарем в якомусь вишуканому ресторані.  
В готовці вона навчилась орієнтуватись в двох моментах. Перший- час приготування, адже на кожну страву дається певна кількість часу. Другий момент - запах. Один і той же продукт відрізняється запахом при варінні чи жарці.Головне не прогавити момент, коли потрібно витягати з духовки чи знімати їжу з плити. Так як при порушенні зору, підсилюються нюхові та смакові рецептори, то це допомагає визначити дозування солі чи допомагає у виборі приправ. Вона використовувала спеціальні кухонні девайси: озвучені мультиварки, ваги, що маються функції підказки, звуковий таймер з вимірюванням проміжків часу, звуковий індикатор рівня рідини, яку наливаєш у ємність тощо. 
Далі її вибір впав на іноземні курси (англійська та французька мова), вивчення комп'ютерних програм Word, Exel, курси менеджмент з продажів і так далі. Ребекка була в пошуках, її багато тем захоплювало, але з чим пов'язати себе ніяк не могла вибрати. А за рахунок відсутності зору доступ до деяких професій обмежувався, що вкрай бентежило дівчину. Тому вона намагалась перекрити відсутність певних знань вродою.  
Дівчина кожного ранку наносила макіяж, навіть якщо нікуди не збиралась йти в той день. Коли фарбувалась, розуміла, де знаходяться вії чи губи і за відчуттям вела пензликом. Інколи відтінок блиску чи прикраси допомагали вибирати матір. Так само і з одягом. До магазинів ходили разом, де вона запитувала якого кольору одяг, якого стилю і куди в цьому можна піти. Якщо в уяві їй все підходило, аналізувала з чим його можна примінити, то купувала. Також в одязі Ребекка вибирала і комфорт, у першу чергу тактильно: мякі, приємні тканини, без лишніх стразів чи наліпок.  
Однак, таке прагнення закрити свої досягнення та вміння через зациклення зовнішнім виглядом, засмучувало матір дівчини. Внаслідок цього було проведено не мало розмов та пролунав не один скандал. 
— Якщо ти в змозі показати себе цікавою, самостійною, впевненою та сучасною, інші навколо швидко переналаштуються і знайдуть спільну мову з тобою, - такі слова озвучила мати за столом, коли помітила як дівчина знову причепурилась. 
— Ніяк ця тема не закривається. Я гадала, ми вже все обговорили,- не підводячи голову від тарелки, продовжила далі трапезу. 
— Не потрібно драматизувати своє становище. Знаю, що до сих пір в тебе є бажання навчатись та розвиватись, а при такому жодна фізична вада не зупинить,- мати тихо зітхнула та підвелась зі столу, прибираючи за собою залишки їжі.- Але зараз ти перекриваєш всі свої зусилля, заради чого? Вважаєш зовнішня нафарбована картинка продвине тебе по життю? 
Мати носилась туди сюди, від стола до мийника чи холодильника, ні разу не подивившись у вічі дівчини. Вона ледь пригнічувала в собі емоції, щоб не порушити баланс спокійної атмосфери, водночас хотіла розкричатись, струсити доньку, щоб та почула. Дівчина же і далі продовжувала поїдати свою вівсяну кашу з бананами та ізюмом, створюючи ауру невимушеності та непочутості. Проте до її вух все прекрасно доходило і вона сама розуміла, що мати права,але гордість не давала висказати згоду. 
— Першим ділом дивляться на зовнішній вигляд...завжди. Будь людина навіть калікою, але якщо від неї пахне красою, всі наліпнуть, як бджоли на мед,- Ребекка сама не розуміла, що лепече. Дана думка не була справжньою, не притаманною їй. Але вона загорілася перепалкою з мамою і тому не хотіла відступати. 
Доївши сніданок, дівчина не поспішала в кімнату. Розмова захопила її , вона все ж бажала, щоб суперечка на чомусь закінчилась, раз і назавжди не підіймаючи цю тему. Тому примостившись в зручній позі, випрямивши ноги під столом та схрестивши руки на грудях, чекала відповідь. 
— Красою зачепиш лиш на 5 хвилин, а що далі? Начинка має бути наповнена змістом, інакше нічого не отримаєш, перебуваючи пустишкою,-нарешті мати направила погляд на доньку і не відводячи очей, витирала вимитий посуд рушником.  
Тут слів не знайшлось, щоб гідно парирувати. Дівчина прокручувала в голові думки, часом пригадувала якісь вислови щодо краси та її привілеїв, але все було хибним. Правота мами затьмарила будь-який її майбутній аргумент.  
— Видно, що ти згідна зі мною. Але не розумію, в чому причина твого відторгнення,- вона закінчила з посудом та присіла поруч біля доньки.- Пропоную спробувати щось нове, що тобі не притаманне. Як щодо якоїсь творчої діяльності? Що скажеш на це? 
Ребекка різко повернула голову в сторону мами та крізь пелену в очах ледь помітила силует доброї посмішки на її обличчі, разом відчула і розуміючий погляд, від чого куточки губ самі піднялись догори. Вона замислилась над пропозицією, ніколи і в голову їй не приходило займатись чимось творчим. Та й крім того, в неї не було дригу чи таланту ні до чого. Вона не відвідувала ніяки гуртки в школі, хоч і пропонували, а коли натикалась в інтернеті на курси вокалу чи танців, то завжди прогортала далі. Ребекка вважала, що схильна більш до точності та логіки, до наук чи досліджень, але аж ніяк в ній не пробуджувалось так зване натхнення чи порив фантазій. 
— Не впевнена, що з цього щось може мене зацікавити, але спробувати варто. 
Мати положила рушник,який до сих пір тримала в руках, на стіл та вийшла з кухні в коридор до комода. Відсунула першу полицю, переложила верхні бумаги вбік, дістаючи брошуру. Вона ще раз переглянула її кілька секунд та повернулась назад до доньки, поклавши перед нею на стіл бумагу. 
— Що це?-Ребекка близько тримала перед очима брошуру, намагаючись розрізнити написане. Але вдалося їй помітити лише силует посередині- картина на першій сторінці , продовження якої розміщалось вздовж наступних сторін.  
На долю часу її захопило побачене, що не могла відірватись. Цікавість взяло своє, вона хотіла зануритись повністю в намальоване, взнати сенс і віднайти автора шедевру. Хоч Ребекка і не бачила повністю, розмита кольорова пляма не залишала її байдужою. Було в ній щось магнетичне і чаруюче. Поєднання не поєднаних кольорів, яскравість в акцентах,які виводились з боку картини. Вона зловила себе на думці, що побачене пробуджує неочікуване бажання створити щось своє. 
— Є програма, скоріш терапія, яка заснована в першу чергу на малюванні. На днях до нас на роботу приходив молодий хлопець і роздавав брошури. Я спершу не звернула уваги і відклала її в сумку. Вже тільки вдома роздивилась і зрозуміла, що можливо тебе це зацікавить,- мама спостерігала за захопленим обличчям дитини,яка досі розглядала бумагу.-Судячи по всьому, я не помилилась. 
— В ній глибока концепція, я це відчуваю,-Ребекка проводила одночасно в повільному темпі вказівним та середнім пальцем по зображенню, поводячи себе ніби досвідчений мистецтвознавець. - Все, вирішино! Хочу чим скоріше розпочати, щоб створювати щось подібне,-вона тикнула пальцем в брошуру. 
Мати вдоволено кивнула з широкою посмішкою, підійшовши до доньки для крепких обіймів. Вона обгорнула двома руками, стоячи за спиною і ледь стримувала краплі, які прагнули на волю. В цей момент мати хотіла бути такою ж сильною, як її доросла вже донька.