Розділ 24. Кай. Сьогодення

На вулиці як і в квартирі освітлювався кожен куток, привласнюючи час для настання неминучого початку дня. Свіжість в повітрі доходила через напів відкрите вікно, але холод не утримував два тіла в полоні, оскільки від емоцій, що переповнювали їх в них все горіло. Довкола них панувала аура важких почуттів, що розділяли між собою. Тим самим їм легше було пережити складність розмови та спогади про їхню подругу.  
Саллі міцно стискала мою руку, не відпускаючи до тих пір, поки я не закінчив свою сповідь, з якою до того не ділився ні з ким, тримаючи все в собі. Звільнившись від накопленного вузла болі із провиною, в мене вперше із моменту смерті Олівії скотились сльози, які все не переставали капати до низу. А Саллі мовчки чекала, зрідка сама же пошмигуючи носом від моєї історії та поглажувала вільною рукою по спині. Усвідомлення того, що я зі сторони виглядав нікчемно та жалібно не могло зупинити мене від ридання.  
Привело мене нарешті в спокійний стан лиш сухість в горлі, що не давало набрати повні груди повітря для видавлювання хоча б одного слова та нестерпна різка біль в голові, яка ніби різила пополам. Я схопився за майже порожню бутилку води, виливаючи в себе все до останньої каплі, змахуюючи залишками. Вдалось глибоко видихнути кілька разів, одночасно потираючи пальцями віскі. Від надлишку душевного сплеску, тіло відчувало втому, спрямовуючи мене до сна. Але я ще був в змозі триматись, поки Саллі була поруч. 
— Кай, мені дуже шкода. Я співчуваю вам обом і прошу тебе ....одним словом, твоєї вини немає та й не було впринципі. Їй не змогли допомоги спеціалісти, не змогли на терапії, вона сама не змогла справитись з тягарем на плечах. То скажи мені на милість, яким чином ти б зміг їй зарадити?  
— Не знаю, але мав би бути якийсь вихід, вона мала вилізти з болота, а мав би протягнути в потрібний момент їй руку. 
— Не можливо тримати людину вічно, якщо вона сама пручається. Ми зробили все, що могли...- Саллі подивилась на телефон, щоб перевірити котра година та засунула його в бокову кишеню сумки,яка валялась на підлозі біля дивану. 
По суті доля правди в словах Саллі була. Щоб я не робив, наскільки не старався бути поруч із Олівією, це б не змінило лінію її життя. Вона б не змогла вилікувати психічний стан,який ще більш зруйнувався вбивством батька. Одне за одним скочувалася як лавина, не залишаючи шанса влізти на місце "рятівника". Я у світі маленька піщинка, яка не може змінити відлік життя людей, не зміг це зробити по відношенню до батьків і та сама історія із Олівією. Потрібно відкласти в голові усвідомлені думки, що мені їх не повернути як і неможливо було врятувати. 
— Дякую...за цю ніч, за те що була поруч,- я повернув до нею голову і видавив найщирішу посмішку, яку тільки зміг у такому втомленому стані. Вона посміхнулась мені у відповідь. 
— Відпочинь. Тобі це зараз потрібно як ніколи, - дівчина схопилась, помялась на місці, явно не рішаючись на щось, однак в ту же мить різко підійшла до мене обняла та опрокинула на подушку, при тому сама стояла наді мною. І так же різко відсторонилась, забираючи тепло та залишаючи шлейф ледь помітних парфумів. - Не провожай. У випадку чого, я завжди на зв'язку, не соромся. 
І все що я встиг побачити на останок перед тим як заплющити очі, як вона підморгнула мені та нагнулась за сумкою. Сон засмоктав мене повністю, настільки глибоко, що прожите життя здалось мені ілюзією та маревом,яке насправді не існувало. А я весь цей час пролежав не зворушно в темноті у світі дрімоти. І вперше не приходила у снах Олівія, на цей раз я був звільнений від тяжкості стану, куди ж сам себе й загнав. 
Мені вдалось відпочити не одну годину, коли по просонню я зрозумів, що вже вечір на вулиці. Приміщення в темряві, не дало можливості навіть розгледіли особисті руки, вже не говорячи про все остальне довкола. Коли очі привикли та абстрагувались до пітьми, повільно піднімаючись з дивана, водночас притримуючись за бильце, я став в повний ріст злегка покачуючись. Зачесавши гриву до верху, оскільки перекривала мені погляд, попрямував в коридор до вимикача освітлення. Світло запалало в мить, представляючи переді мною мою простору самотню квартиру. Зажмуривши очі від різкого сяйва, я притулився до стіни, поки привикав до освітлення. А в животі тим часом робилось невідоме, ніби шлунок всмоктався в середину, звертаючись на двоє. Здоровий апетит наздогнав скоріше, ніж я встиг відмовитись від їжі. 
Вгамувавши бурчання їжею, мене знову хилило на сон. На цей раз я розвалився в ліжко поверх зім'ятого покривала на те місце, де була до того Саллі. Присутність її парфумів разом із запахом шампуня, які залишились на подушці, спрямовували притулитись щільніше носом і вдихати глибше, щоб аромати залишились в пам'яті. Із відчуттям спокою та задоволення, я згорнувся калачем, підклавши руку під голову, роздумуючи над розмовою Саллі, завдяки якій мені стало легше існувати із своїм болем.  
Паралельно пригадував її замучений вигляд,який поєднувався із природністю на обличчі, без краплі косметики, а легкість у рухах разом із емоціями зобразило переді мною картинку її неочікуваних обіймів та близкості. Ситуація на дивані, коли вона мене опрокинула, збентежило моє серце тоді і тепер, яке стало не ритмічно битись, від цього здавалось, ще трохи і воно випригне на волю.  
Безліч думок крутилось в голові про дівчину, про яку по суті майже нічого не знаю. Але вона ніяк не давала мені спокою, щоразу нагадуючи про себе, коли залишений нею аромат доходив до носа. Тому я перекотився на інший бік ліжка та приклав долонь до грудей, таким чином я намагався заспокоїтись та привести себе до тями. Через певний проміжок часу, із остуженням, я не помітив як почались сновидіння. 
— Та якого чорта? Кого там принесло знову?- я прокинувся із злістю через гучний дзвінок в двері.  
Із закритими очима намагався намацати рукою телефон, який лежав чи то в ліжку, а можливо і на тумбі. Гуркіт чогось опрокинутого, змусив все таки розплющити очі та висунути ноги з під прогрітого покривала. Знайшовши телефон на підлозі, який саме впав після моїх невдалих замахів рукою, я докладав всіх зусиль зловити поглядом цифру на екрані, щоб визначити час. Ще навіть не було дев'ятої години, а хтось вже прагнув вломитись до мене, від чого моє терпіння доходило до грані вимирання . Але все ж з небажанням, я ліниво направився до вхідних дверей, по дорозі оглядаючи все довкола, не затримуючи погляд ні на чому довше кілька секунд. Перед тим як відчинити двері, я широко позіхнув та потер очі пальцями, тим самим швидше прийшов до тями.  
Рука опустилась на замок, звідки стирчав ключ та видав спробу його прокрутити вліво, але він ніяк не піддавався. Після невдалих спроб я із роздратуванням вийняв ключик, розгледів на наявність пошкоджень та переконавшись у його цілісності, я засунув його назад у гніздо. І до мене дійшло усвідомлення, що квартира всю ніч була відчинена, коли різко роспахнув двері. Через швидкість дії, я почув невдоволене бурмотання із легкою писклявостю в голосі через переляк. Я висунув голову в бік і побачив за дверима Саллі, яка потирала помітно червоного лоба. 
— Поранилась? Чи якусь заразу підципила? - я махнув рукою на лоб, хоча відповідь була очевидна. Вона шмигнула поглядом як блискавка в бурю та в мить спохватилась, щоб притримати тримач із двома стаканами кави.  
— І тобі доброго ранку. Кави?- дівчина протянула перед собою напої і тримала до тих пір, поки я не порушив мовчанку довжиною в секунди.  
— Проходь. Все ж цікаво, що заставило тебе прийти в такий ранній час,- я відійшов в бік, тим самим пропускаючи її вперед. - Сподіваюсь причина вартує того, щоб я не даремно пустив тебе в квартиру. 
— Бурчання цілодобово не прикрашає тебе,- із веселістю вона тикнула пальцем в щоку та прошмигнула швидко на кухню. 
— Я й не намагався видати себе із кращої сторони. 
Саллі примостилась із своїм стаканом на кріслі в кухні та двома руками обхватила напій, щоб зігрітись. Її час від часу трусило і вона намагалась не помітно шмигати носом, але все ж їй це не удавалось. Помітивши стан дівчини, я взяв покривало, яке до сих пір лежало на дивані після попередньої спільної ночі та прикрив їй плечі. Вона від неочікуваності злегка здригнулась, а голова повернулась до мене із поглядом вдячності. Саллі перед тим як поставити на стіл стакан, сьорбнула каву малими ковтками. Потім обгорнулась краще покривалом так, що була висунута лише одна голова.  
— Я слухаю,- взяв свій напій та примостився навпроти. 
— Вирішила відвідати друга, взнати чи все в нього впорядку. 
— О 9 ранку? Ми вчора бачились і від тоді нічого не змінилось, - вона із деякою незрозумілою тривожністю оглядала мене. Я прочистив горло перед тим як продовжити.- Наша розмова...про Олівію. Одним словом ти більше помогла звільнити частину тягаря, проте аж ніяк не зломила мене остаточно. Тому перестань дивитись так, ніби перед тобою ходячий труп. 
Саллі обдарувала невинною посмішкою, яку намагалась приховати запиваючи напоєм, а рухи стали більш розслаблені порівняно з тим, коли вона тільки переступила поріг квартири. Плечі опустились, осанка слегка прогнулась, а рухи в руках перестали бути штучними.  
— Зізнаюсь, мені відлягло від серця, оскільки тяжко було тільки спостерігати і знати, що я безкорисна як спеціаліст, але в першу чергу як друг. Я рада, що початок прокладений і розумію, що на все інше потрібен час,- промовляючи дані слова, Саллі не відводила погляд, втупившись,заглядаючи глибоко в мої очі. Через таке легка розгубленість взяла наді мною владу, але я стримувався, щоб все таки тримати наш зоровий контакт.- Водночас, зрозумію якщо не матимеш бажання чи не потребуватимеш моєї допомоги. Я не наполягаю, а хочу бути другим, а не твоїм психологом.  
Я не знав, що вона очікує від мене почути та й відповідні слова ніяк не приходили на думку. Тому голова мимоволі кивнула в знак згоди і на цьому полегшила ситуацію щодо пошуку слушної відповіді. Водночас все одно до сих пір був в очікуванні, цікавість не залишала мене стосовно справжньої причини приходу "подруги".  
— Я не хочу видатись грубим, але якщо прийшла за тим, щоб розділити кавування, то як замітив - своє ти вже допила, тому...  
— Невже тобі настільки не притаманна присутність інших людей поруч чи то стосується тільки мене? - Саллі встала із стульчика і почала складати охайно вдвоє покривало. 
— Не бери сказане на свій рахунок, - намагався пом'якшити напругу, яка виникла за секунду. Теж піднявся із свого місця, щоб викинути порожній стаканчик в мусорник. Після чого повернувся без лишніх кроків в сторону дівчини.  
— Гаразд, якщо серйозно то в мене в кишені ще дві причини мого візиту,- я підняв брови догори із інтересом та склав руки навхрест на грудній клітці. 
— Уважно слухаю,- непохитний в діях та тону в мові, чекав її справжні причини. 
— Я почну з доволі неприємної, якщо ти не проти,- Саллі дістала з бокової задньої кишені сумки, яка так і звисала в неї на плечі, телефон. Її тонкий великий палець сковзив по екрану у швидкому темпі і через мить вона зупинилась і поглянула на мене з не довірою.- Я тут дізналась, що у Яна із Ліліан стався інцидент, в якому ти також був замішаний. Не вважаєш за потрібним повідомляти про такі проблеми й мене?  
— Не зрозумів для чого саме? Яким чином спосіб проведення часу поза терапією стосується тебе? Я б і сам був би далекий від складеної ситуації, але вони попросили допомоги,- із важким зітханням перед невеликою паузою, я продовжив.- В мене просто напросто не було вибору уникнути цього. 
— Вони зазнали емоційного потрясіння, особливо Ліліан. Мій обов'язок бути поруч. Ти хоч цікавився, дзвонив до них після всього що сталось?- я заперечно помахав головою, після чого повернув погляд кудись в глубину квартири, лиш би не стикатися із проникливими очима Саллі.- Як? Як ти можеш бути настільки байдужим?  
— Звідки взнала? Не то щоб це була секретна інформація, але якщо чесно навіть в думках не було замішувати тебе в таку неприємність,- невідомо чому, але ноги ступили на кілька кроків вперед до дівчини, але розум вчасно зупинив. Тому я зробив вигляд, що насправді направлявся не до неї, а обійшов стіл з іншого боку в кімнату, щоб переодягнутися в щось пристойніше. Бо на даний момент на мені до сих пір висів піжамний образ. 
Поки перебирав одяг в комоді, час від часу озирався в бік кухні на наявність Саллі. Вона же навіть не поверталась, створюючи вигляд ніби розглядає стакан, який тримала однією рукою, а в іншій, що примостилась на нозі, до сих пір лежав смартфон. Але при тому вона не стала очікувати довго мого прибуття, тому вирішила продовжити розмову.  
— Мені дзвонив невідомий номер,який я навіть не помітила, а через короткий період до мене дійшла смс і не одна із претензіями.- несподівана пауза, ніби вона збиралась із думками.- Як виявилось мати Яна дуже експресивна людина, за словом в карман не полізе. Після довгої розмови з нею, в мене склався потім важкий діалог із Ліліан, яка не хотіла відразу йти на контакт. На благо, мені вдалось витягнути події того вечора і наслідки.  
Привівши вигляд до ладу, принаймні наскільки це було можливо в складених обставинах, по дорозі до Саллі я причесав волосся пальцями та знову сів навпроти неї. Мене привернула увагу зовнішність дівчини, яка до того не впадала у вічі. Як тільки вона появилась на горизонті в ранішню пору, в квартирі вівся діалог із сірим пятном, що доставляло дискомфорт і легке роздратування. Але прийшовши до тями, тепер мені вдалось побачити перед собою привабливе тіло в темно синьому платті із яскраво рожевими підборами. Волосся її охайно спускалось хвилями по спині, залишаючи невеликі пасма спереді. Зовсім інакша...Протилежність Олівії. 
Губи дівчини не зупинялись ні на мить, а в моїй голові від неї доносився шум із проблесками тишини. Я не міг контролювати стан, та й в принципі особливо й не старався, щоб почути монолог. Сидіти в очікуванні завершення теми для мене було кращим варіантом ніж виправдовуватись чи створювати конфлікт на основі ситуації з Яном та Ліліан. І мені здавалось дивним, що Саллі так бурно сприйняла ситуацію. Але, що я можу знати про її емоційність. Почнемо з того, що мені мало відомо про глибину душевності дівчини. 
— Одним словом, надіюсь ти зрозумів чому це так важливо для мене. Тому прошу, наступного разу повідомляй в будь -який час доби,- не соромно, що я все прослухав до того, але виведений з останніх її слів висновок я зрозумів. Моя голова кивнула в знак згоди, а у відповідь отримав усміхнені проблески в очах. 
— Що на рахунок іншої причини? 
Саллі не довго думаючи знову погортала по екрану смартфона. Її зосередженість змінювалась на ігривість, коли вона зрідка стреляла поглядом на мене. На хвилину застигла в своїй сидячій позі, притримуючи пальцями якусь збільшену фотографію, яку мені було ледь видно з даного ракурсу, оскільки виблискувало світло, яке попадало з вікна. Я вже хотів розвіяти ступор дівчини, але вона мене випередила, положивши телефон на стіл і повернула його в мій бік.  
— Подивись. Що скажеш?- із однієї фотографії переключила увагу на іншу. 
— Невідомі мені роботи. Та й почерк незвичний, принаймні відрізняється від того, що зустрічав не раз. Досить непогано, але видно, що новачок в цій сфері. 
Роботи справді були незвичні у своїй манері. Нагадує проблески Ван Гога тільки впадає в абстракціонізм в поєднанні темних приглушених тонів. Я уважно оглядав зі всіх сторін незавершені "картини", а в голові уявляв як би невідома мені персона могла б завершити їх до кінця.  
— Невже? Ти геть не переглядаєш, що творять на терапії? 
— Хто?- не міг повірити, що такий новий талант ховався в мене перед носом. 
— Так і знала, що тебе це зацікавить. От як загорівся, що аж почервонів на обличчі,- від того, що Саллі спіймала мене на прояві емоцій, мені стало ніяково і виникло бажання сховатись назад в свій панцир.Але вже не було вибору, адже перед нею я був зараз як відкрита книга.- Ребекка.Уявляєш? Хто б міг подумати, що відсутність зору не стало перешкодою, а навпаки підштовхнуло на сплеск прихованого таланту. 
— Я оцінив. І що тепер?- я підсунув телефон до неї, а сам піднявся на ноги, оскільки не міг довго всидіти на одному місці та сперся ліктями на стіл, склавши пальці в замок.  
—Мені здається...Точніше я б хотіла, щоб ти взяв її під своє крило,- я вже відкрив рота, щоб посперечатися, але вона мене перебила, витягнувши вказівний палець із знаком "почекай". - Не спіши відмовлятись. Такий талант не має пропадати, а ти зможеш дати їй шанс розвинути свої вміння і показати їх серед "своїх".  
— Саллі, не думаю, що це слушна ідея. Як я зможу їй допомогти, якщо я сам давно...- я опустив голову, щоб приховати свій нагнітаючий настрій. Не хочу, щоб вона бачила мене знову розбитим, не після того як вважала, що стало мені краще ніж було до того.  
— Знаю,- дівчина неочікувано положила свою гарячу долоню на мою руку, від чого пішли мурахи по спині.- Прошу подумай. Впевнена вам обом піде на користь. 
В голові прокрутився образ Ребекки, якій притаманна простота в характері та легкість. Часом мені здавалась легковажною та розсіяною, так як полюбляла більше балакати ніж співпрацювати на терапії. Видавалось дивним і зовсім не сумісним її відношення до життя із несправедливістю стосовно відсутності зору. Я відчув себе нікчемою, який не може справитись із своїми проблемами, при тому, що не присутні фізичні вади. А тепер Саллі наполягає, щоб "хвора" людина вчила та лікувала таку ж саму нездорову. В голові пазл ніяк не складається, не ліпиться одне до одного. Як же тоді викрутитись із ситуації на користь кожному із нас...