Розділ 21. Кай. Сьогодення

Коли надворі світало, ми з Ліліан перетнули поріг з поліцейського відділку. Дівчина написала заяву на чоловіка із бару, склала за допомогою комп'ютерної програми фоторобот його обличчя, розказала всі події слідчому, після чого вони взяли наші контактні дані та відпустили. Я мав малий досвід із поліцією і в принципі більше не планував до них навідуватись чи мати сторонню справу. Але ніколи не можна зарікатись щодо будь чого, життя вносить завжди свої корективи, на які ти не завжди можеш повпливати. Як уникати проблем, якщо вони мене переслідують? 
Не проронивши ні звуку з обох сторін, ми відправились додому до Ліліан. Залишити її саму, сподіваючись, що вона в такому стані безпечно добереться, совість би мені не дозволила. В нас була тяжка ніч, але їй дісталось більше як фізично так і емоційно. Очікую, що Ян теж зможе пережити жахіття скоєного без подальших наслідків із здоров'ям. Не даремно ж, я помістив його в одну із найкращих поліклінік в місті. 
Тримаючи міцно кермо, не набирав швидкість, а тримав сталі цифри на панелі приладів. Я ледь тримався аби не зімкнути очі та не поринути у світ снів, де вже давно очікують. Втома накопичалась за тижневий термін, додаючи нічну пригоду, де витратив останні сили. Я що декілька хвилин позіхав, а голова ледь трималася на шиї. Тіло здавалось таким важким, не підвладним, що відразу б розсипалось від одного стороннього дотику. Я мріяв впасти у сплячку, з якою боровся останні дні. І на превеликий подив, час від часу позаду мене на задньому сидінні проскакував образ Саллі, яка постійно щось незрозуміле говорила до мене. Даний факт я списував на галюцинації через нещадну втому, тому намагався ігнорувати її присутність. 
Ліліан спала всю дорогу, окутавши руками свою талію, а ноги випрямила наскільки це було можливо. Але як тільки авто зупинилось, а двигун приглушився, дівчина без моєї допомоги прокинулась ніби до цього лиш прикидалась щодо своїх сновидінь. Очікував, коли вона нарешті покине авто, щоб я міг поспати хоча б тут, адже в такому стані явно не попаду до ліжка. Однак, Ліліан продовжувала займати місце на сидінні, тим самим вже дратувала своєю довгою присутністю. Здогадатись було не важко по її виразу обличчя і метушні у рухах, що вона хотіла мені щось сказати, але ніяк не наважувалась.  
—Ліліан я...-перебив перший хвилини в мовчанні, але вона не дала мені договорити. 
—Дякую. Якби не ти, якби не приїхав. Одним словом...- дівчина мене здивувала словами вдячності, оскільки такого від даної особи не очікував. 
—Нам обом потрібен відпочинок, відновитись після пережитого, так що добре відіспись,- я намагався дати зрозуміти, що їй вже час покинути мене, додавши наостанок наступне.- Гірше позаду, тому не переживай. 
Я видавив наскільки міг посмішку, яка зі сторони певно видалась кривою і не щирою, але на більше я не був в даний момент здатний. Вона скривилась ніби вбачила мерзотність моїх дій, не скриваючи цього.Оглянувши свій одяг та скоріш всього на наявність людей на вулиці, дівчина схопилась за ручку дверей. Одна нога вже торкалась асфальта ззовні, а інша затрималась на місці, щоб наприкінці дівчина змогла випалити слова. 
— Не вибачатимусь,- Ліліан нарешті вилізла з авто, не захлопнувши за собою двері та побігла в приміщення, прикриваючи плями крові на футболці моєю рубашкою, яку вона забула або не хотіла мені віддати.  
— Ніхто не попереджав, що буде несолодко...-простягнувся як міг через сусіднє сидіння та захлопнув відкриті двері. 
Всього декілька хвилин потрібно, щоб відновитись, перезавантажити організм і тоді зможу подолати відстань звідси аж додому. Голова запрокинулась на сидіння, не помітивши як миттєво наступила темнота переді мною. Хоч холод віяв, час від часу тримаючи мої кінцівки в напрузі, а заклякле тіло трималось в незручній позі, мені вдалось проспати не одну годину, не помічаючи зовнішні фактори. Стукіт крапель заколисував мою свідомість і тримав далеко від реального світу. Здається, навіть не вдалось поворошити ні одним м'язом чи буквально волосиною, поки підпорядковувався втомі. 
Голос Олівії викрикував нерозбірливі словосполучення, який звучав здалека, але щоразу віддавалось ехом в мої барабанні перетинки. Я шукав її дотиком, хотів відчути присутність незабутої дівчини в темноті. Спотикаючись, блукав у просторі, який лякав безкінечністю без натяків на можливий кінець. Мої жалюгідні спроби повернути неможливе...Коліна припали додолу, а руки уперлись об них без надії. Я опустив голову і заплющив очі, в очікуванні повернутись в місце, де згорбилось від холоду моє відключене тіло. І вмить погляд затуманився ранковим світлом, яке вітало з початком нової доби через вікно власної квартири. Яким чином мені вдалось опинитись вдома? Нічого не пам'ятаю.... 
Попереду два дня вихідних,яких проживу непомітно для себе ж самого. Усвідомлював, що вони відрізняються від інших пройдених лиш тим, що я принаймні відчуваю себе більш бадьоріше ніж зазвичай. Духу вистачить піднятись з ліжка і тинятись від стіни до стіни, оскільки нічим корисним я зайнятись не можу, окрім творіння,яке в мені поки вимерло. Можливо настав час приглянутись до інших занять, поринути з головою в щось нове і невідоме мені раніше. Проте, я виявився безпорадний в пошуках, так як щоб не приходило на думку мене вивертало від нагнітаючої новизни. Знову свідомість чинило опір, не даючи мені розслабитись, а за тим полізли непотрібні міркування. 
Години йшли, а мій суботній період славився безтурботністю і самотністю, з якою в нас вже склались родинні зв'язки. Моє спілкування обмежилось із включеним телевізором,якого по суті вперше увімкнув за період проживання в цих сірих стінах,та голосними думками при собі. Ізольованість від суспільства вкорінилося мені за правило, при тому не відчував ніякої туги за комунікацією. Скоріш моя одинокість виражалась в серці, де була вирізані дві дири журби: по батькам, а інша по особливій мені людині - О.  
Могло здатись зі сторони, що я уникаю чи тікаю від людей. Насправді це частично тільки правда. Діло в тому, що я люблю бути один без зайвого шуму і розмов. Серед компанії в оточенні я почуваю себе лишнім, не прийнятим(хоч люди як помітив тянуться до моєї персони). Однак, навмисно ставлячи кордони між іншими, не зближаюсь з ними. Таким чином в цьому моя свобода, де я можу розправити крила і вдихнути повними грудьми.  
От і тепер надворі вже вечоріло, поглинаючи в темноту і мою квартиру, а я продовжував без освітлення крім монітору, проводити своє домашнє дозвілля. Настільки тіло влилось у диван, прийнявши форму під мене, що я навіть не помічав плин часу. Я розвалився на спині, закинувши ноги на бильце, а голову підпирала подушка, де під нею находилась моя рука, а інша лежала на животі. Якесь ток шоу намагалось розважити мене, де люди веселились, проходячи мерзенні випробування заради грошей. Цікаво, на що б я погодився якби мені запропонували круглу суму? Чи зміг би переступити через себе, свій комфорт та чи зміг би привселюдно відкритись для всього світу? На благо, певно, такого шансу мені б не представлялось би. 
Екран заволодів моїм мозгом, вся увага була спрямована на нього, що можна мене запросто приписати до зазомбованої раси. Звуки, які час від часу перебивали мову по телевізору, не давали мені спокою. Звуки бурчання із живота нагадували, що за сьогодні не крихти в роті не мав крім ранкової кави. З голови вилетіло, що потрібно приймати їжу, щоб підтримувати хоч якусь життєдіяльність. Але я на сто процентів впевнений, що в холодильнику крім пустих поличок нічого не було, оскільки за продуктами вже кілька днів не ходив. Приходилось перебиватись залишками, які вже теж закінчились. Однак, лінь настільки тримала мене в заручниках, що я продовжував попри все валятись далі. 
Невідомо котра година на годиннику, але хтось явно потребував вломитись до мене. Стукіт у двері був безперервний, який виривав мене із сна. Я намагався не звертати увагу, щоб продовжити свої сновидіння, але все даремно. Через неминучу роздратованість, все таки мусив розплющити очі. Я відразу зіщулився, оскільки промені світла пробили мої зіниці. Кілька разів кліпнувши, зір відновився та прийшов у норму. На ходу до дверей, пригладив скуйовджене волосся та потягнувся, відвівши руки за спину. Ближче до виходу, мені почулись голоса, які не відразу розібрав. 
— Кого там привело?- я не додумався подивитись у глазник, а наставив вухо ближче до дверей і чекав відповіді. 
— Кай,відчиняй. Страшенно холодно тут стояти, тут такий протяг,прям вздовж коридора. Ми вже замерзли,- вона голосно проронила, але голос трясся, явно показуючи,що все таки температура підводила. 
—Ми?-мене здивувало таке, адже її то я не кликав, а тут ще вона когось з собою привела.  
Тоді я усе ж таки вирішив подивитись у глазник і в око впали обличчя Мері, яка тримала за руку Пені, Вест який стояв позаду них, Лея, яка до когось говорила у бік. Хто був ще присутній мені вже не виднілось. Мені більш цікавило, якого чорта вони тут забули? Ось наглядний приклад влізання в мій простір, тим самим руйнуючи його. Вибігти з квартири немає можливості, а випригувати з вікна із високого поверху таке собі задоволення. Через стиснуті зуби і небажання, мені довелось відчинити двері. 
— Що ж ти так довго? Привіт, доречі. Вигладаєш пом'ято,ти що тільки прокинувся чи навпаки не спав цілу ніч?- я стояв приголомшено і спостерігав як Саллі з остальними без мого запрошення заходять в приміщення. 
Яна і Ліліан не було з ними, що й не дивно, після пройденого. Та й Джон не обдарував своєю присутністю, хоч це й не важливо. Насамперед, питання було в тому, чого вони всі приперлись, навіть не повідомивши мене перед цим. Хоч і не певний, що якби знав про їхнє бажання прийти, то б погодився на їхню авантюру. Я спостерігав як вони оглядали квартиру і розміщувались хто куди, почуваючи себе ніби вдома. Відповідно мене такий нюанс ще більш роздратовував. Зачинивши вхідні двері, до яких притулив лоба, я приводив подих в норму, щоб не зірватись. 
— Ти чого там застряг? Надіюсь ти пам'ятаєш, що обіцяв обід чи вечерю на сьогодні. Тільки не говори, що забув.... Так вот я вирішила,що найкраще буде домашня кухня,- Саллі нагло заглянула в порожній холодильник і ахнула.- Я допускала вірогідність того,що в тебе може не виявитись якихось інгредієнтів, але ж не до такої міри. 
Я озирнувся, злісно кидаючи погляди на всіх, а в першу чергу на виновницю подій - Саллі, яка вже тим часом прийнялась виймали продукти з пакетів, яких я не замітив раніше. Мері сором'язливо присіла на кухні, спостерігаючи за остальними. Вест "сховався" у ванній кімнаті, оскільки його пошкоджена рука почала нити. Лея з Ребеккою щось обговорювали на дивані, прислухаючись до кадрів із включеного телевізора (скоріш всього він горів цілу ніч), а Пені носилась по квартирі, оглядаючи все довкола. Шум і "розруха" залетіли в моє життя... 
Певно я б так і продовжував би стояти в шоковому стані від того, що відбувається, але мене витягли звідти, коли маленька рука схопила за пальці. Навпроти стояла із щирою посмішкою Пені, в якої розкуйовдилось волосся і завитки біля лоба жили своїм життям, попри безліч шпильок по бокам. Сьогодні вона увібралась у незвичному для неї одязі: зазвичай на ній були джинси або брюки із якоюсь ковтиною, а тут легкість із певною урочистістю у голубому платті за коліна в горошок все таки показало, що переді мною дівчинка-принцесса. І при її вигляді мій нестабільний стан відразу прийшов у норму із пом'якшенням.  
— Ходім, не відставай від мене,- Пені потянула мене до всіх остальних, а я без сперечань піддався їй, крокуючи темпом дівчини. 
Мене посадили на крісло біля дивану, де плідно спілкувались дівчата, а при моїй неочікуваній появі, вони різко обірвали діалог. Між нами виникла незручна пауза, ніби у ваукомі без звуків від світу. Виникало бажання відвести погляд від них, але більш мене цікавило хто ж перший перерве нашу тишину. Тому продовжував витріщатись то на одну, то на другу. Лея бездумно втупилась у стіну взаді мене,тримаючи руки до купи та перебираючи між собою пальцями. Впевнений вона розуміла чи відчувала на собі мій пильний погляд, тому прослідковувалась така реакція. А Ребекка в свою чергу намагалась і далі створювати видимість, що показувало щось дійсно цікаве по ящику, інколи поправляючи волосся, таким чином, щоб прикривало половину її лиця. Кумедно стежити за дівчатами, які на перший погляд не здаються сором'язливими, а тепер їм стає ніяково, коли від них не відривають очей, при тому, що з їхньою вадою зору вони розуміють мої дії. Наша ігра б могла продовжуватись і далі, де б переможцем скоріш всього був би я, але нас перебив прихід Веста. 
— За такою красою довкола гріх не насолоджуватись, правда ж?- Вест ляснув мене по плечі і коли я звернув на нього увагу, він мені підморгнув, давши мені зрозуміти, що він мав на думці дівчат.  
Я з напів відкритим ротом, зі жмуреними бровами, заціпенілий, викликав у ньому сміх, якого певно ніхто ніколи не чув від початку терапії. Чоловік помітив здивовані погляди в присутніх, тому лиш пожав плечима, обійшов диван та присів навпроти мене у сусіднє крісло. Він потер кінцівку руки, точніше те, що від неї було, та крізь зуби стогнав щось шепотом. Я помітив, що він щоразу проводив таке в дію, коли його турбувала ниюча біль.  
Ззаді на кухні долинали звуки грохоту посуди, монотонної порізки ножем чогось на пластмасовій дошці, потоку води в умивальнику та жарки на сковороді олії,яка доносила свій запах до носа. Готовка йшла повним ходом, а мене зовсім не хвилювало, що там відбувається. Я намагався створити ілюзію своєї присутності хоча б фізично, а ментально перенестись за межі будинку. 
— Ей, Кай, в тебе доволі простора квартира, нічого лишнього, мало меблів та й взагалі з декорацій тільки, твої ж роботи?- Вест махнув головою в сторону стіни прилеглої до нас, де висіли пару моїх початкових картин.  
Чоловік занурив мене назад у їхній простір для бесіди. Тому коли я розібрався з його сказаними раніше ледь почутими словами, я кивнув йому у знак згоди. Ребекка прижмурила очі, відтягуючи їх злегка пальцями та розглядала з цікавістю полотна, а Лея дивилась як завжди в пустоту. Виникло почуття жалості, я проникся цим ниючим відчуттям по відношенню до них. Я ніколи не задумувався як то жити без можливості бачити світ, чи то всього на всього існування, виживання в екстремальних умовах? Незрячі не зможуть побачити істину буття, тільки відчути її, набивши при цьому безліч синців. При тому вони набагато сильніші морально, ніж я - людина без вад, яка до сих пір не може зклеїти себе докупи, але все так вже час... 
— Я так зрозумів, ти сам тут проживаєш. Жінка чи дівчина присутні? Ааа точно, молодий хлопець, то скоріш всього подружок приводиш в свою холостяцьку берлогу,- Вест тараторив безцеремонно, показуючи, що тема мого особистого життя цікавило його більше, ніж картини. 
Чоловік впритул із запалом дивився на мене, на моє неспокійне знову напружене обличчя. Я схопився руками за бильця, а на язиці крутились слова, які б не обрадували ні його, нікого з присутніх. Тому не став відповідати, а за моїм мовчанням, місію на себе переклала Саллі. 
— Наскільки я себе пам'ятаю, в житті Кая присутній тільки він один. До сьогоднішнього дня,- вона видала смішок, розряджаючи обстановку. Мене потішило,що вона здогадалась не згадувати про Олівію, але однак в остальних може виникнути натомість знову безліч питань.  
— Де твоя родина? Не видно жодних фотографій з ними. Знаєш, як то буває виставляють на самі оглядові місця щасливі лиця на фотокартках, щоб остальні бачили, що вони не одні, - Весту не вдалось вгамуватись у допитах. 
— Батьки давно лежать під землею,- шок на їхній лицях викликав ще більше питань, тому випередивши, вгамував їхню цікавість.- Їх застрелили у власному домі при пограбуванні. Два мертвих тіла без дорогоцінностей, без жодної копійки в кишенях серед холодної довкола темноти.... Брати чи сестри відсутні. 
Неочікувана відкритість приголомшила не тільки всіх присутніх, а й мене в тому числі. Хоч горе по батькам давно зашла за ширму і я змирився з втратою, проте все ж таки не наважувався говорити нікому про них до цього дня. Гості завмерли, залишивши свої справи і зосередились на моїй персоні. 
— Це не заборонена тема, просто раніше не акцентував уваги. І раз спитали, не бачу проблем, щоб замовчувати,- сказані слова злегка розслабили присутніх, як мене ж самого.  
— Вибачте, що ми так вломились до вас. І за безтактність Веста. Я відчуваю як вам все таки ніяково,- Лея подала голос, тим самим викликала правильність її слів, щодо вибачень. Вона перебила Веста, оскільки він вже був налаштований продовжити мову, але дівчина спасла мене від цього. 
— Віддаю перевагу, коли мене попереджають про такі сюрпризи. Але на перший раз зроблю вигляд, що просто не помітив вашого повідомлення,- строго, але правдиво. Ми не на терапії, тож церемонитись з ними мені немає приводу. 
— Ти не радий нас бачити?- Пені підбігла непомітно для мене із плачевним поглядом та скривленими губами до низу. Я розгубився, її питання прилетіло із крепким ударом в голову, а щоб заспокоїти дівчину мені довелось брехати, дивлячись їй у вічі. 
— Моє життя сіре без вас,- я витягнув руку і погладив дівчинку по голові, щоб втішити, а вона на емоціях від сказаного, вскочила до мене в обіймах. 
— Ох, дівчинко, так задушиш нашого друга,- прозвучав добрий голос Мері із кухні. І справді, мені ледь вистачало повітря набрати, настільки маленьки руки охопили мене довкола шиї.  
Різко звільнивши мене із заручників, Пені присіла на перило крісла із щирою посмішкою до вух, мотиляючи ногами. Вона переключила свою увагу на екран телевізора, де по каналу розпочався бойовик. Час від часу щось коментувала, після чого розказувала побачені сцени засліпленим дівчатам. Атмосфера була невимушена, ніби давні знайомі, які знають один одного не один рік, зібрались в колі для денного кіноперегляду. Бесіда в обговоренні йшла, а я продовжував мовчати, уважно прислухаючись до кожного. Мене більш цікавило їхні критичні погляди на сюжет, ніж картинка на екрані. Люди,які по суті різні за віком та характером, знайшли спільну мову не на одну хвилину, хоч інколи із перебиваннями, проте вислуховуючи думку кожного. 
Кінострічка досягла приблизно години свого часу, коли Мері та Саллі почали викладати приготовлені страви перед нами на стіл. На тарілках паста із білим соусом та рибою, окремо у великій посудині (ніколи не бачив раніше у себе) салат із овочів, канапки, на дерев'яній круглій дошці-різновидність сирів та винограду, а в бокалах червоне вино, сік для Пені та Мері, а Вест віддав перевагу келиху пива. Смачна вечеря вдалась на славу, Саллі постаралась і відповідно кулінарні здібності були оцінені всіма, особливо мною. А жвава розмова не вщухала, зачіпаючи безліч тем, які я сам інколи підтримував, а що мене найбільше тішило, так те що жодна не стосувалась мене особисто. 
Я зловив себе на думці, що таких посиденьок можливо мені й не вистачало, оскільки я загнався в кут самотності та відлюдкуватості, не помічаючи в кого перетворився. Якби все ж таки не обірвав всі зв'язки, якби появлявся в масах, якби намагався далі жити, скоріш всього б мені вдалось подолати біль, не розчинятись в горі та самокопанні. Та зміг би змиритись з долею Олівії та наслідками,які вона залишила в моїй душі.  
Часом мені здавалось, якби не моє наполегливе втручання в її життя, яке вона старанно намагалась приховати від мене, все б закінчилось по іншому... Часом я докоряв себе, що недостатньо повпливав на неї, недостатньо був обережний словами чи діями, я зробив недостатньо всього. 
Знову переключившись, забув, що в моїй квартирі гості, які перебувають майже весь недільний день біля мене. А хіба є правильним таке зближення клієнтів із так званим "лікарем"? Невже грань дозволеного розмилась і бар'єр між нами впав як тільки вони переступили поріг квартири? Ні! Все почалось з моменту як тільки їм потрібна була моя допомога за межами госпіталю, як тільки я почав поринати в їхні проблеми, свідомо їх вирішуючи. 
— Кай, синку, тобі зле?- Мері торкнулась моєї руки, тим самим вивела із стану роздумів. Я не розуміюче глянув на неї, а потім відвів очі на всіх остальних.- Колір шкіри побілів, а пальці холодні. Не схоже, що в тебе можлива простуда. Принести тобі води? 
— Ні. Все добре, - намагався завірити її, але впевнений, що цими не вдалось переконати колишнього медичного представника.- Таке буває, коли трохи вип'ю. Тому більше мені не наливайте. 
Припіднявши куточки губ в легкій посмішці, для кращого ефекту правдивості моїх слів, що певен все одно не вселяло довіри, Мері не наполягала на своєму. Після чого склала пусті тарілки до купи, поклала їх в умивальник для подальшого миття, залишки їжі поховала в холодильник. Лея та Ребекка намагались допомогти старушці, але та взяла на себе обов'язки господині, тому дівчата робили мінімальні хлопоти: одна витерала стіл, інша пилососила крихти на підлозі,які оставила Пені, коли поїдала завзято бутерброди. Сама же дівчисько заснула в мене на ліжку, згорнувшись клубком в одіялі. Саллі тим часом вдалась до праці на телефоні, що зовсім було недоречно, враховуючи вихідний і наші посиденьки. Лиш ми з Вестом обоє мовчали без діла. Тому під приводом, що йому потрібно ще заскочити до Джона, він покинув нас першиий. 
Згодом із словами подяки зачинили за собою двері дівчата, за якими приїхав батько Леї. Закінчивши копошитись на кухні, Мері розбудила Пені, яка не хотіла відразу прокидатись, але за довгим благанням жінки, все таки встала з ліжка. Вона сонно підійшла до мене, обійняла мене ззаду у свой крепкій манері, поки я стоячи біля кухонної стільниці, допивав келих вина, і вибігла із квартири хіхікаючи.  
— Зачекай мене, не тікай далеко,- викрикнула їй услід Мері, після чого розказала мені, що де лежить в холодильнику і наказала не морити себе голодом (прям слова як в моєї покійної мати). І лиш тоді, попрощавшись, забрала сумочку із дивана та направилась геть.  
Під тихі звуки телевізора, під теплим освітленням люстри ми залишились у двох із Саллі в приміщенні, розрахованого тільки на мене. Залишивши пустий келих в умивальнику, я прочистив горло, щоб бодай щось сказати дівчині, але не знайшлось відповідних слів. Вона і далі продовжувала сидіти на дивані та швидко набирати пальцями щось по екрану, не звертаючи на мене уваги. Я порахував це глибоким захопленням до роботи, тому не став зачіпати її в такому стані, бо пам'ятаю даний ефект з минулого життя. Водночас думками сподівався, на швидке її зникнення з квартири. Мені потрібний крепкий та довгий сон після тривалого оточення людьми. 
Зробивши кілька кроків туди й назад вздовж кухні, я не знаходив собі місця. Втім сперся спиною об холодильник, дістав телефон з кармана джинс і створював видимість, що читаю щось дійсно цікаве, однак я тільки перелистував новини одна за одною, витримуючи деяку паузу. Відчував себе заручником у власній квартирі, який не може зрушити з місця дальше, ніж на декілька метрів дозволеного. 
— Я беру ще приватні години з клієнтами в режимі офлайн. Домовлялась з однією жінкою про допустимий час і обговорювали стан її здоров'я, тому відволіклась. Надіюсь для тебе не проблема, що затрималась довше?-Саллі поклала мобільний телефон на стіл, заклала пасмо волосся за вухо та круговими рухами потерла очі пальцями від явної втоми. 
— В твоєму дусі, так що не дивуюсь. Хоч вихідними себе радуєш чи теж розписані похвилинно?- я засунув руки в кармани штанів разом із телефоном. 
— Займатись улюбленим ділом не злочин, а віддаватись йому повністю приносить мені тільки задоволення,- Саллі схопилась зненацька і направилась в мою сторону. Вона взяла бутилку вина,яка стояла на кухонному столику та поколотивши, заглянула на наявність залишку. Переконавшись, що рідини достатньо, перелила собі в чисто вимитий келих. 
— Вип'єш зі мною? Пройдена неділя висмоктала з мене всі життєві соки, - не дочекавшись моєї згоди, моя порція вина вже стояла поруч. 
Чому я продовжую підігрувати її сценарію розвитку подій? В моєму сюжеті, дівчина вже покинула стіни приміщення, а я валяюсь спустошений у ліжку. В запасі буде ще день перед роботою, щоб зібратись із силами, зайнятись своїми справами (ніби вони є), в кінці кінців провести його як зазвичай, але теперішня присутність Саллі все зіпсувало. 
Зробивши майже одночасно кілька ковтків напою, наші тіла та мова трішки розслабились, тим самим давши нам волю на невимушену бесіду. Саллі із вином у руці обходила квартиру, яка була відкрита по плануванню, оскільки була студією: кухня переходила у вітальню, де сьогодні гостювали, а далі в кутовому просторі на виступі знаходилась моя міні кімната із ліжком, шафою, складеним мольбертом і приліжковою тумбою із ноутбуком на ньому; далі навпроти була зачинена кімната - майстерня, а по коридору ванна кімната.  
Дівчина заглядала ніби у кожну щілину, винюхуючи невідомо що. Доторкалась деяких меблів, проводячи пальцями та нюхала їх, інколи озираючись до мене. Я із припіднятими бровами, не міг зрозуміти її дій, мотивів продовження посиденьок вже тільки у двох. Вона не схожа на людину із відсутністю друзів чи людину,яка потребує п'яного спілкування, особливо з таким як я. Не сказати, що її присутність мене дратувала на даний час, але зауважив, що мене знатно повеселила поведінка Саллі. 
Накрутившись довкола, коли вона спустошила нарешті напій, тіло плюхнулось як мішок на ліжко. Ноги її звисали, ледь торкаючись до підлоги, одна рука прикривала очі від світла, а інша продовжувала тримати келих, поставивши його на живіт.  
— Блаженство. Відчуття ніби я вата, яка м'якне у воді і розлітається в потоці насолоди. 
— Твоя поетичність проспиртована,- вона дзвінко зареготала разом із приступами гикавки.- Як мало тобі треба, щоб довести до такого стану. 
Ноги понесли до неї, де я оглянув дівчину з ніг до голови, забравши келих,який вона ледь підтримувала пальцями, та поставив його на тумбу. Блискучі очі зиркнули не задоволено на мене, водночас по мягкому без злості.  
— Я не п'яна. В нас однаковий стан тверезості,- гикавка не зупинилась, Саллі намагалась кілька разів затримати дихання, щоб полегшити напади. А в мені це викликало посмішку на обличчі,яку прагнув приховати (сам не розумію для чого).  
Присівши поруч на край ліжка, ми поринули в тишину без слів. Спочатку мені здалось, що Саллі вирубилась, але вона вступилась в потолок, зрідка поглядаючи в мою сторону. Я склав руки замком, опустивши їх між ногами, згорблений і розслаблений я лиш думав про те, аби дівчину не знудило на ліжко, а потім як же їй добратись додому в такому стані. 
— Знаєш, а я ж вперше знаходжусь в цій квартирі. Тут доволі, можна сказати затишно, хоч відчувається холодна самотність,- її слова вибили мене трішки з рівноваги і вона помітивши це, звернула увагу на "цікаве" питання.- Як так вийшло, що адреса, яка вказана по документам виявилась невірною?- мова стала більш чіткою і серйозною, що дало мені зрозуміти про стан, який прийшов більш менш у норму. 
— Певно, щоб позбавити мене таких відвидин як сьогодні,- серцебиття злегка почастішило, а дихання стало непомітно тяжким. 
— Серйозно? Так і продовжуєш сидіти в панцирі, який, відкрию тобі секрет, ніяк тебе не застрахує. Контактування з оточенням стало неминуче як тільки ти переступив поріг кафе, коли прийшов на зустріч зі мною. Хоча ні, уникання стало не можливе, відколи відповів на мої безперервні смс, - Саллі витримала паузу, а потім підняла тіло, щоб примостити подушку до стінки ліжка, після чого сперлась спиною, при тому ноги продовжували звисати до підлоги.  
Я глибоко набрав повітря і вдихнув, щоб заспокоїти серцебиття, не звертаючи увагу на слова. Поправивши волосинки, яке не слухняно звисало до лоба, моя голова повернулась у бік Саллі. Вона схрестила руки на грудній клітці, яка повільно піднімалась до верху і вниз. Щоки набули рожевого кольору, в очах виблискували вогники, а волосся навколо обличчя неохайно вляглось. 
— А ти так і намагаєшся залізти мені в голову?- це було сказано навіть не через злість, а просто як очевидна констатація факту.- Не забувай, що я не черговий твій клієнт, а платити тобі не збираюсь. Скільки б ти не вартувала. 
Мене здивувала її реакція на мої, як мені потім здалось, винний був мій сп'янілий стан, грубі слова. Посмішка донеслась добротою, що була не виправдана, оскільки за неприпустимі слова у її бік, міг получити в носа. Я був спантеличений ударом під дих. Ця дівчина, хоч з боку здавалась безтурботною, явно могла за себе постояти і чоловік перед нею не перешкода для нокаутів. Саллі не проймеш, певен, вона не раз чула від пацієнтів не найкращі вирази. В даній ситуації характером - загартована сталь. 
— Твоя оплата-робота на мене. Цього мені цілком достатньо,- Саллі підморгнула одним оком, з припіднятим кутом губ, що викликало в мені розгубленість. 
В мене були різні жінки, при тому й не одна. Торкались, ласкались, моргали і шептали на вухо всяке, але не було такого, що мені доводилось відводити погляд в сторону у незнанні, що сказати чи зробити. Саллі викликала ноль емоцій як до спокусниці, як до дівчини яку б хотілось. Вона була менше ніж другом, але більше ніж звичайна забута знайома, не роботодавець, проте й не зовсім колега чи бізнес партнер. Ми були, невідомо для мене, на якій стадії відносин, де не було зрозуміло, що дозволено, а що під забороною.  
І от тепер я сиджу як дурень без розуміння в якому руслі далі вести діалог чи можливо закінчувати на цьому і спрямувати її на вихід. Що роблять в таких ситуаціях адекватні комунікативні хлопці? Невже вона сподівається залишитись на ніч, оскільки вже й так була пізня година, а по поведінці не скажеш, що дівчина поспішала додому. Запропонувати місце для ночівлі чи викликати таксі?  
— Ах, настрій для нічних посиденьок,- Саллі витягнула ноги та руки над головою, складених разом. Її слова дали відповідь на мої безмовні запитання до самого ж себе. 
Після чого, вона нагло залізла під одіяло, накрившись по груди і час від часу видавала смішок. Я шоковано вскочив на ноги, спостерігаючи за її діями, від яких виникало бажання скинути Саллі з ліжка із криками про безтактність та не повагу до особистих кордонів. Та в принципі, як можна бути настільки безпечною чи безстрашною. Не ясно, що нею тоді володіло. Вона не знала мене, не знала, що б міг я зробити з нею, знаходячись під дією спиртного, з дівчиною,яка сама залізла до мене в ліжко в напів освітленій квартирі, де ми тільки у двох. І у випадку чого, ніхто б не зміг їй допомогти. 
— Заспокойся. Мені стало прохладно. Певно батареї теплотою тебе не радують, оскільки можна дуба дати по покровом ночі,- вона укуталась ще сильніше, підпираючи покривало під себе.- Якщо ти не проти, точніше я можу залишитись сьогодні в тебе? Обіцяю завтра зранку коли ти проснешся, навіть й не помітиш,що хтось тут був, навіть запах вивітриться, навіть... 
— Добре, тільки не продовжуй свій список, який починається із слова "навіть",- Саллі покивала головою і простягнула знак "ок", складений пальцями, я лиш закотив очі, чухаючи потилицю. 
— Я посплю на дивані. І не переживай, мені з ним буде набагато краще, майже як на курорті, ніж тобі на м'якому широкому ліжку,- різко розвернувшись в направленні у вітальню, я почув дзвінкий щирий сміх і в самого від цього з'явилась хоч невдала, але посмішка на обличчі.  
Після всього промайнула певно година мовчання, якщо не більше. Перш ніж влягтись на нове спальне місце, я прибрав келихи в умивальник, вмився ледь теплою водою, щоб змити останки сп'яніння, передягнувся в нічну рубашку та шорти, перед цим запропонувавши свій одяг для Саллі. Вона лиш прийняла кофту, яку вдягнула поверх своєї футболки, при тому залишилась в колготках, а джинсову юбку зняла та акуратно склала на край ліжка. В шкафу на нижній полиці дістав постіль, щоб застелити диван і лиш тоді примостився в зручній позі для сна. 
Минали секунди, хвилини, а очі ніяк не могли зімкнутись, сон не брав до себе в полон. Я ворочався, стараючись не думати ні про що, щоб з чистою головою краще поринутись у спокій. Повна тишина довкола бентежила мене, враховуючи, що неподалеку лежала персона. Від неї ні звуку, не шелесту, не сопіння. Нічого, щоб видавало її існування в квартирі. 
Я піднявся та випив майже весь стакан води, який стояв на столику. Після алкоголю горло сильно сушило, ніби перед цим відвідав тижневий тур пустелею. Видихнувши, знову схопився за залишки рідини. Із відчуттям полегшення, поттер долонею ззаду по шиї і ліг назад на диван. Кілька поглядів зі сторони в сторону на потолок, очі зімкнулись, але ненадовго. Я почув тихий голос, який звертався до мене із словами, які викликали неспокійне серцебиття. 
— Ти часто думаєш про неї?- я мовчу, не хочу відповідати, не зараз.- Знав, що ми з Олівією були більше ніж знайомі? Це можна було назвати дружбою, яка тільки зароджується. 
Паралізування всього відразу, не даючи змоги і дихнути в повні груди. Як реагувати, що сказати на факт, який не вкладається в голові. Олівія мовчала, не розголошувала про нову дружбу, впринципі як і багато про що замовчувала, що викликає привід засумніватись чи справжньою взагалі вона була, чи міг я довіряти всьому, що стосувалось її. Певно тільки з мого боку була близькість, а для неї був ледь не пустим місцем.  
Саллі заворушилась, поправляючи покривало та вмощуючись на бік. Вона прибрала волоски, які прилипли до обличчя та облизала губи, що пересохли. Повітря в приміщенні явно стало напружене, а між нами виник слабо натягнутий зв'язок. Саллі відчула моє збентеження, ауру неспокою, тому продовжила мову. 
— Ми не відразу порозумілися як тільки зустрілись. Вона була замкнута, мало говорила, але багато малювала. Дівчинка із своїм світом, з якого не виходила. Я хотіла зрозуміти її, її погляди, дізнатись що в голові в людини, яка творить нестандартне,- не можу повірити, що Олівія показала свої роботи мало знайомій персоні, роботи, які вважав бачив тільки я один. Чергова брехня?- Ближче з нею познайомившись, я й здогадуватись не могла раніше, що вирує в душі, перевертаючи всі емоції, які закопувались чим глибше. 
— Вона показувала тобі свої роботи?- єдине, що мене на даний час цікавило. Щоб почути внятніше відповідь, я привстав, спершись плечем об спинку дивана.-Коли? Точніше, до того як я почав відвідувати з нею терапію чи після? 
— А це має значення?- по моєму мовчанню, дівчина все зрозуміла.- Я одного разу приходила до неї додому, оскільки переживала. Було неспокійно на душі. В той день вона не прийшла на терапію, а дньом раніше помітила, що щось бентежило дівчину настільки, що навіть не торкнулась олівця. Тому не довго роздумуючи, постукала в двері будинка, а зустріла мене її бабуся. Вона пустила мене без лишніх питань і провела до кімнати на другий поверх, не заходячи всередину.... 
— З нею все було в порядку?- перебив, не втримавшись від спалаху хвилювання та цікавості.  
Я обернувся до неї лицем, а в очах вже налетіли каплі,які ледь стримував. Саллі теж вже привстала, підсуваючись спиною до подушки та поклала руки на живіт, а дихання її стало важчим ніж кілька хвилин назад. Розмова явно пішла не із легких. Судячи по всьому, Олівія була так само дорога їй як і мені, тільки не зрозуміло хто був насправді ближче до Олівії.  
— Чесно? Такою я не бачила її ніколи. Виглядала спустошеною, далекою від реальності, поникшею настільки, що в очах була одна темнота як і зовні. На всю кімнату горіла одна свічка на столі, яка ледь освітлювала сидяче тіло, щоб можна було розгледіти і картину, що валялась біля неї на підлозі. Ось тоді я побачила перший і останній раз роботу, розрізану на пополам,- по щокам Саллі покотились сльози від спогадів, які відблискували під місячним сяйвом, що проникав через вікно. 
— Хватить...Можеш не продовжувати,- мені самому було боляче слухати, боляче сприймати, що я не був поруч тоді, коли подруга мучилась. Чому я був настільки сліпий і далекий від проблем Олівії? Тільки тепер, через скільки часу я дізнаюсь про такі речі... 
Обернувшись спиною до дівчини, я заплющив очі і зжимав руки в кулаках, настільки наскільки це можливо, поки нігті не в'їдались мені в шкіру долонь. Все тіло напряглось, кидаючи мене в жар, яке видалось мені пеклом на яву.  
Є хвороби від яких немає ліків. Від душевних розбитих ран не можна позбутись, особливо коли вони тебе не відпускають, нагадуючи про себе щоразу як тільки подумаєш про зцілення. Мені страшно, що я не вилізу з цього омута, страшно що в моїй голові буде продовжуватись війна. Я не хочу приймати, те що відчуваю зараз, не хочу знову валятись в агонії в свідомій безсвідомості. 
В мить навколо моїх плечей пригрілись руки,які тримали мене крепко, не відпускаючи. Ледь помітний квітковий парфум розвіявся перед носом, а волосся розпустилось по моїй шиї, створюючи легкій лоскіт. Це відразу привило мене до тями. І лиш тоді я помітив як моє тіло тряслось, ніби у конвульсіях. З декілька хвилин вона продовжувала мене тримати, а я не заперечував. Все ж мокрі очі, які давно забулись про такий стан, розпахнулись. Я потер їх, наскільки це було можливим, пальцями однієї руки. Через мить оклигав від самої думки, що Саллі перша людина яка побачила мою слабкість. Зрозумівши, що мені стало легше, вона обійшла диван, присівши поруч, при тому весь час спостерігала за мною. 
— Я в нормі...тепер, так. Не варто було, ну ти зрозуміла,- я махнув підборіддям в сторону плечей і пильно дивився їй на обличчя, - Але, дякую. 
— Що твориться в тебе тут?-вона положила долонь на грудну клітку.- Розкажи, мені можна довіритись,- вона взяла мене тією ж рукою за мою, переплітаючи наші пальці. 
Я оглянув наші кінцівки, які лежали на моїй нозі, і тримав погляд до тих пір поки наважувався сказати бодай щось. Язик не слухав мене, та я й не намагався наказувати, оскільки тримати приблизно два роки біль і звільнити його так просто, вважалося неправильним. Ніби відриваю важливу частину себе, своєї плоті, зраджуючи болі, який присягнув на довгу вірність. 
— Прошу тебе, на милість, звільни нас обох від спогадів,- Саллі плачевно просила те, що мені вдасться з великою тяжкістю. 
З кожною хвилиною я збирався із силами і думками, намагався розбити стіну, яку вибудував від лишніх персон. Всередині із криком благав допомоги, щоб витягнули мене, подали руку. Сьогодні рука Саллі, яка слабо мелькала вдалечі, подавала надію.  
— Тобі відомо з чого все почалось?- вона підняла брови доверху, не розуміючи про що йде мова. Довге мовчання не переконає дівчину залишити мене в спокої. Тому мені прийшлось наважитись на крок, хоча б розпочати з чогось, з малого.- Про її проблеми в сім'ї? 
— Сирота яка проживала з бубусею, з якою по її словам були хоч і не найкращі, але справжні стосунки.  
— Не зовсім правдива інформація щодо сирітства,-одна нога,яка звисала з дивана, почала трястись, інша же німіла, зігнута під сідницею. Знову кидало в жар і переляк, пригадуючи людину, яка зруйнувала життя Олівії.- В неї до пори до часу був ще живий батько, якщо можна його таким назвати. 
— Був? Про нього я нічого не чула, та й Олівія ні разу не згадувала. 
Тяжко вздихнувши, я відвів погляд від Саллі і втупився в картину над телевізором, яка належала моїй бившій подрузі. Полотно з синім фоном в поєднанні із розводами білизни, а між ними золоті обриси хвиль із червоними бризками по довжині. Час від часу я занурююсь в побачене, щоб заспокоїти душу та відволіктись від буденності. Тому і на цей раз, за покликом серця звернувся за підтримкою. 
— Навіть не знаю з чого розпочати...Ця людина мені стала не приємна відразу як тільки зустрів, проте в той же час співчуваю його долі. Те як він закінчив свої дні, точніше як він пропалював останні свої дні, повпливало не тільки на нього, але й на всю сім'ю Олівії, включаючи її саму,- я видьоргнув руку із хватки Саллі, потер долонями очі,які пекли вже від втоми і нестачі сна, а потім повільно встав, простоявши так в одній позі кілька хвилин. 
Саллі же без лишніх питань, очікувала розповіді, давала мені час, щоб зібратись із думками та наважатись поділитись тим, з чим нікому не міг довіритись. Вона примостилась на дивані, піджавши під себе ноги та прикрилась моїм покривалом. Я чув як дівчина намагалася тихо дути на руки, розтираючи між собою, щоб зігрітись швидше. Відмінно від неї, задуха мучила мене, тримаючи за шию і тим самим забираючи кисень. А спека грала зі мною нещадну гру, яка то відступала, то пробирала від низу до самих вух. 
—Мені потрібно охолонути, - ноги набрали швидкість, щоб довести тіло до ванни. Там я відкрутив кран умивальника майже на максимум і голова опинилась під струменем літньої води. Від такого неочікуваного перепаду температур, в мене сжались пальці на ногах, що переросла у сутичку із судомою. Зупинивши водяний прийом, пройшовся кілька разів рушником по голові, від чого волосся розкуйовдилось в різні сторони. А при намаганні сконтролювати дихання, пальці розслабились, біль пройшла.  
— Кай, в тебе все добре? Ти як?- Саллі тут як тут, вже стояла схвильована і неспокійна, а на обличчі прочитувалась турбота. Я махнув головою, вдало прошмигнувши повз неї, тим самим відводячи погляд.  
Позаду мене були чути маленьки напів тихі кроки ніг, в одних лише колготах. Дихання майже в спину доносилось, від чого відчував ніяковіння. Але дівчина випередила мене і пробігла біля мене у напрямку кухні. Я призупинився на місці від неочікуваності, та спіткнувся ледь похитнувшись в бік. Втримавши рівновагу, роздратування пройняло мене на мить, але я встиг заспокоїти початок накоплюючої бурі. 
— Води?- Саллі дістала із холодильника бутилку, простягаючи мені. На пропозицію, заперечливо покрутив головою, після чого приліг на диван так, що голова лежала на перилі, а одна нога зігнута під іншу, яка звисала з боку, торкаючись підлоги.  
Саллі зробила кілька ковтків із горла бутилки, закрутила кришку і разом із мінеральною водою в руці підійшла до мене. Вона метушилась, не знала куди примоститись. З одного боку могла б сісти на крісло в комфорті, а з іншого- на дивані, щоб у випадку чого бути ближче до мене із підтримкою не тільки у слові, але й у дотику.  
При місячному світлі, яке попадало на дівчину я лиш спостерігав, проводячи поглядом з ніг до голови. В міру худощява в моїй оверсайз кофті на розмір два більше за неї, яка майже доходила їй до колін. Нерозчесане волосся, яке існувало саме по собі, висіло як попало, а під очима злегка розмита туш. Судячи по всьому, її такий вигляд переді мною геть не бентежив, певно вона навіть не звертала увагу на таке, ніби для неї це був мізер. Попри все мені побачене було до вподоби. 
— Продовжим?-Саллі все таки оприділилась, вибравши розташовуватися поруч з краю на дивані.  
Вона подивилась на мене із очима сповнених надією, співчуттям та було ще щось таке, що я ніяк не міг розгадати. Але впевненість щодо того, що зараз, найближчі години, цієї ночі я буду долати знайомі страждання та проходити через бійку з минулим не сам....Зачекай Саллі, цього разу я візьму твою простягноту до мене руку.  
І так, в тихій напів темній обстановці я згадував минуле, продовжуючи історію...