Розділ 16. Пені

"Вони, як інопланетяни, зовсім інші, ще недосліджені. Шкода, що ми недооцінюємо їх, не бачимо їх такими".

Народження дівчинки для всіх був особливим. Суспільство не готове було її прийняти.В перший же день життя, стало для неї самотнім, але доволі теплим. Розплющивши очі, сонячне світло огортало обличчя, залишало сліди рудими каплями. Проміння з неба витанцьовувало на білосніжних стінах, що діяло як заспокійливе і відволікало від особистого крику. Безтурботне пробудження і неусвідомлення,що батьки покинули дівчинку, не залишивши й шансу для знайомлення. Безжалісні люди, які злякались її, вбачаючи в ній "монстра".  
Перші дні, місяці, роки дівчинки проходили з незнайомцями, коло довкола змінювалось, а вона ніяк не могла збагнути в чому її провина. З однієї палати в іншу, лежачи в різних медичних закладах, ніхто толком не хотів брати за неї відповідальність. Нескінченна кількість досліджень, процедур та приймання препаратів, до кінця дня залишало лиш невеликий ком енергії в тілі маленької дівчинки. Водночас раз в кілька місяців появлялись невідомі їй люди, які розглядали її як трофей, лізли своїми нещирими напів викривленими обличчями з граючою посмішкою та безліч питаннями, які не давали їй час помислити. Однак щоразу вона їх бачила в останнє, ніхто так і не приходив двічі. 
Самотність. Коли людина вибирає усамітнення, вважається, що вона засмучена своєю долею і страждає. Попри це, дівчина по імені Пені, так на перших днях народження назвала її одна з акушерок, самотність не вибирала. В свої малі роки вона вже розуміла, що прагне бути частиною когось, наповнюватись любов'ю і розділяти свою долю будь з ким. Коли темінь проникала в приміщення її теперешнього логова, виникав страх, що таке життя буде завжди. Відчуття слабкості, беззахисності сковував кінцівки, беручи в полон до ранку. І тільки бодай одна людина, будь яка могла звільнити дівчину з розрухи.  
Слабке тіло завжди було за наглядом, втім нутро висіло на волосинці. Її імунна система була настільки слабка, що бодай хтось біля неї чихне, відразу вона могла підчепити вірус. За рахунок цього Пені не відправяли в дитячий будинок, її прихистком було лікарняне м'яке ліжко з жовтою постіллю в одноособовій палаті на останньому поверсі, як закута нещастна принцеса в башні, яка очікує свого чуда. 
В 10 повноцінних років, Пені перевели в найкраще з усіх, в її очах місце. В приватний дитячий шпиталь Sant Joan de Deu в Барселоні. Її "кімната" була простора в світлих тонах, де стояли два ліжка один біля одного. Навпроти стояв маленький диванчик, більш схожий на м'яке крісло і дерев'яний білий столик з розмальовками та набором карандашів. Над диваном висів телевізор, а в кутку ближче до виходу розміщувалась шафа у вигляді казкового будиночка. На стіні позаду ліжок намальовані хмари, над якими парують крилаті створіння схожих на фей з мультиків в оточенні зірок. На поличках в тумбі, яка стояла вздовж під підвіконням , лежали книжки і подекуди різноманітні інтерактивні іграшки. Все це доповнювала люстра у вигляді зірок, які звисали на різних відстанях і мали не однаковий розмір.  
Тут вона відчула себе потрібною, ніби як вдома, якого вона ніколи не знала. Дім для неї було місце, де турбота та любов не покидали ні на секунду. А тут турбота прослідковувалась в кожній деталі. Дітям тут було добре. Адже госпіталь був фантастично гарний та інтерактивний - двохповерхова гірка, декоративні величезні птахи над головами, безліч ігор із звіриними фігурками і тд. Для реабілітації використовували терапевтичних собак. Для любого малюка це все здалось би цікавинкою, але для дівчини цього було мало. Вона хотіла чогось більшого, хотіла сім'ю. Їй було боляче спостерігати, проходячи розмалюваними коридорами з різноманітними персонажами, як разом з дітьми були їхні рідні. Весь час, в миті, тримаючи їх за руку.  
Дівчина заздрила і кожного дня перед сном уявляла, як живе в невеликому дерев'яному будинку з батьками та старшою сестрою, як вони проводять обіди разом, розмовляючи і сміючись з дитячих розповідей тата. Уявляла, як мати перед сном окутувала обіймами взаді, пригортаючи крепче до себе, поправляючи покривало, шепочи казки про принцес. А вона гладила маму по руці, поки та обіймала її маленьке тіло. Ця ідеологічна картина допомагала Пені заснути і не залишала надії на таке майбутнє. 
За кілька днів, після прибуття Пені відправили на МРТ, і вперше вона без озирань вирішила зробити перший крок на зустріч довіри тутешнім лікарям. Тому з відчуттям деякої незручності, поправляючи халат, лягла на медичне ліжко. Кабінет був в космічній тематиці, повсюди зірки, орбіти та ракета, яка допомагала занурити юного космонавта в планету. На Пені надягнули окуляри, в яких показували улюблені мультфільми з 3D. В захоплені вона пролежала з посмішкою і блискучими очима. Тіло не видало ні звуку, а її язик не був в змозі висловити хоч якесь толкове речення. Тому дівчина мовчки, як їй здавалось нікчемно вцепилась в цю фантастику миті. 
Хоч в палаті дівчина знову проживала одна, проте тут самотність вже не відчувалась на повну, вона трохи тіснилась в існуючій оболонці, ніби хотіла вирватись, та все ж не давала місця для чогось чи когось ще. До тих пір, поки одного літнього дня не переступила поріг жіночка в голубому костюмі з білими вставками із мережива і в білому капелюсі. Аристократична постать з казок про принцес. В той момент в голові дівчини проспівала арія дзвінких мелодійних голосів та до носа проник запах польових квітів. Момент,який вона вірила, що запам'ятає на все життя. 
— Привіт сонечко, до тебе можна?- жінка чекала удобрення, а Пені лише злегка кивнула та різко від збентеження відвернула голову у бік вікна. За вікном ясніло тепле ніжне сонце, як в перший день її життя. Жінка маленькими кроками пройшла в палату та сіла на диванчику навпроти дівчинки. Вона розглядала Пені без слів, поки та сама невдало заговорила до неї. 
— Хочете мене взяти до себе?- Пені опустила голову та прикрила лице руками, і не чекаючи відповіді за мить накрилась повністю покривалом. Приглушений шепіт донісся до вух літньої дами.-Така точно не потрібна. 
Літню жінку трохи збентежила така прямолінійність, із за чого не знала які слова підібрати аби не засмутити дівчину. Вона достала із сумочки пудреницу, точково нанесла на лоб і підборіддя, де злегка виступив піт і пильно розглядала себе в невеликому джеркальці. 
— Приблизно в твої роки я теж переживала за свою зовнішність. І не повіриш, інколи навіть тепер, споглядаючи на себе у дзеркало, я бачу зморщений ізюм- Пенні роздалась сміхом і виринула, не поспішаючи, з під м'якої тканини. Їй було цікаво, що в руках у жінки, але ніяк не наважилась запитати. 
— Ви будете мене лікувати? 
—А з тобою хіба щось не так?- Пені розгублено від такого запитання, не знала куди діти очі. Вона розуміла, що вона не така як інші, але не знала в чому саме. Її лікували, але ніхто не казав від чого. Вона жила в невідомості про саму ж себе. 
— Я буду до тебе приходити, якщо ти не проти. Хочу дізнатись про тебе краще. Тому давай станемо друзями,- жінка підійшовши до дівчини, простягнула руку в знак удобрення. 
— Друзями? Це хто?- великими округлими зеньками, повними зацікавленості, заглянула в тускнілі добрі очі жіночки. 
— Вам багато чого потрібно вивчити про цей світ, молода леді,- Пені з кілька секунд задумалась над словами літньої жінки.Їй було лячно, одначе, наважилась простягнути у відповідь руку.  
Перший день їхньої зустрічі залишив слід - бажання в обох, бажання познайомитись ближче один з одним. Пені віднайшла заміну самотності, а жіночка третє некровне "дитя". Обоє отримували, те чого так їм не вистачало. 
Старенька леді розуміла, що з часом Пені прийдеться долати самій життя, де зустріниться з великою кількістю труднощів, однак вбачала в дівчинці переможця. Сильна духом і з добрим серцем відкриє для себе небачені можливості, а вона буде поруч тримати її за руку, поки на це буде спроможна. 
В"їхні" дні, був час навчанню, пізнанню світу, прогулянок та звичайних розмов. Справжня дружба між таким великим розривом покоління. Отримані емоції були важливіші і кращі за ліки, які можуть зцілити поранені душі. Пені вилікувалась та звільнилась від кайданів ізольованості від світу, а літня жінка поруч з нею надихалась і росла духовно, дякуючи Богу за такий тілесний дар.  
Пені цікавило все, її розпирало від пошуку нової інформації. Чим більше вона взнавала, тим сильніше хотіла поділитись зі своєю подругою. Так само дівчинці хотілось довідатись, що чекає леді по ту сторону лікарні, тому без вагань, інколи навіть наполегливо, задавала питання про її життя. Розмовляючи з літньою жінкою вона не завжди дотримувалась формальностей, тому подекуди невзначай переходила на більш невимушене звернення, як належить "близким" людям. 
—Ти маєш чоловіка? Який він? Певно гарний як принц і любить тебе як в мультиках,- її рот не стикався, із за чого і слова не можна було вставити. 
Вони не поспішаючи прогулювались довкола величезної будівлі, насолоджуючись теплом повітря. Шум проїжджаючих машин, крики дітей на місцевому майданчику, який належав лікарні при задньому дворі, шелест дерев довкола не заважали їм поринати у розмови. Подекуди навіть не помічаючи його, не чули гукання лікарів, для проходження певних процедур, які назначались після обіду. І весь цей час Пені тримала жінку за руку, міцно як в останнє. 
— Не спіши. Я все розповім. Так, чоловік в мене гарний, але не гарніший за мене,-засміялась щиро жіночка.- Ми живемо у двох, мої діти роз'їхались хто куди. Але ми з моїм принцем ще знаходимо собі розваги, тому немає часу для смутку. 
— Вони тебе більше не люблять, тому покинули?- нотки суму у голосі видали її емоції, через що леді зупинилась і присіла, щоб бути на рівні з дівчинкою, до сих пір тримаючи її за руку. 
— Звісно люблять. Просто в них тепер своє доросле життя. Кожна дитина з часом залишає родинний дім та створює своє сімейне гніздечко. 
— Я би вічність жила б з такою мамою як ти,- жінка вдячно посміхнулась та погладила Пені по голові.Дівчинка обняла за шию своїми невеличкими руками, щоб приховати свої мокрі очі та шепочучи на вухо тремтячим голосом, проронила. 
— Якщо в тебе багато вільного часу, то приходь кожен день до мене. 
Літня жінка, надаючи можливість і далі себе обіймати, адже їй і самій це було приємно, і не видаючи себе, що помітила сльозливість в розмові, торкнулася білокурого хвилястого волосся та процідила крізь свої пальці. Після чого ніжно декілька разів провела долонею по голові. 
— Ох сонечко, я б з радістю, ти ж знаєш. Але я працюю ще й в іншій лікарні, там люди так само потребують моєї присутності.  
Одного дня,Мері будучи на обході пацієнтів, побачила брошуру, яка лежала в коридорі на підвіконні. Спочатку вона хотіла викинути, знаючи, що то хтось знову з лежачих в лікарні так позбувся від непотрібного. На цьому місці весь час складалась макулатура: від газет, салфеток, брошур до книг. Книги звісно ж прибирали на полиці в кабінет, де розробили невеликий читальний куточок. А все остальне летіло в мусорний бак. Але цього разу жінку привернуло увагу напис червоними літерами "СТАНЬ ДРУГОМ ДИТИНІ! Волонтерство при лікарні Sant Joan de Deu ". Її миттєво це зацікавило, вона озирнулася очима остальний текст про детальну інформацію і пошуку номеру телефона. Знайшовши його на зворотній стороні, з посмішкою на лиці вона засунула бумагу в карман халату. Думки про те, що вона обов'язково позвонить після роботи, не залишали її до кінця робочого дня. 
— Не честно, все це...Несправедливо. Довго я ніде не затримуюсь і мене викидають,щоб не мати зі мною проблем,- здивована від таких думок, жінка відсторонилась, взяла за плечі дитину і налаштувалась відповісти, як та її випередила.- Чому ж мене не переведуть в твою лікарню? Тоді буду з тобою і тобі не прийдеться розділяти свій час. Всі будуть щасливі. 
— Знай, коли я працюю, думками я весь час з тобою. І це очікування нашої зустрічі, покращує мені настрій. Тому я хочу зберігати ці моменти як найдовше,- жінка пильно спостерігала за реакцієї своїх слів, однак дівчинка стояла із замріяним виглядом, не проронивши ні слова.Вона хотіла зм'якшити свою відповідь, щоб не образити почуття. Адже вона розуміла, що все що вона може їй дати це їхню дружбу.  
— Я обіцяю,- нарешті Пені вийшла із свого стану і протягнула праву руку із скрученими пальцями в кулак і витягнутим мізинцем вперед перед очима жінки.- А ти пообіцяй, що не покинеш мене і приходитимеш до мене поки не вмреш. 
Така щирість і невелика розкута грубість лиш підбадьорила леді, тому не сперечаючись вона в знак згоди протягнула свій палець на зустріч. 
*** 
Літня жінка навідувала Пені повних три роки. Були дні, коли вона приходила по проханню дівчини, разом зі своїм чоловіком. Він щоразу приносив їй гостинця, а та в свою чергу інколи чекала його більше ніж давню подругу та складала з бумаги ластівки, які розфарбовувала олівцями, надаючи їм різного оздоблення та окрасу. 
Курси орігамі(слово,яке вона ніяк не могла запам'ятати) проводили волонтери в лікарні для місцевих пацієнтів. Коли вона вперше побачила хлопця, йдучи до своєї палати після здачі чергового аналізу, який перетворив звичайний лист бумаги на птаха, Пені від здивування закрутила головою, щоб переконатись хто провернув таку магію. Її це настільки зацікавило, що вона відразу переступила поріг аудиторії, присіла за задній пустий стіл та чекала закінчення. Так вона почала ходити, не пропускаючи жодного заняття та радувала своїми досягненнями чоловіка своєї літньої подруги. 
Однак з настанням холодів і неспокійними вітровими ночами, подружня літня пара стала відвідувати дівчинку рідше. Їй здавалося, що із за невдалої погоди, у їхньому віці, їм тяжко долати відстань, або їх охопила якась простуда. Пені стала зрідка помічати, що бабуля буває більш розсіяною ніж раніше, та бувало забувала елементарні речі чи її ім'я. Проте дівчинка не приділяла цьому ніякого значення, не здогадуючись що це могла бути причина відсутності подруги. Тому Пені придумувала щоразу виправдання, підстави "розриву" їхньої дружби. Все ж вона пам'ятала обіцянку, дану їй подругою і вірила, що її вона не порушить ніколи.  
Пені сумувала, по обіду сиділа на тумбі біля вікна, укутана пледом і розглядала вулицю в пошуках знайомих постатей. Пильно удивлялась в лиця кожного перехожого, не давала собі ні хвилину на відволікання і постійно злилась, коли її в такі моменти кликали їсти чи на процедури. Щоразу серце йокало, коли хтось відкривав двері і переступив поріг палати, щоразу повертаючи голову, вона сподівалась побачити своїх друзів. Коли вони ж все таки з'являлись, Пені раділа як вперше та лізла з крепкими обіймами. Язик чесався, щоб насварити їх за такі довгі розлуки, однак боялась, що якщо дасть волю емоціям то вони можуть взагалі перестати ходити до неї. Тому замовчувала, не видаючи себе.  
Друзям було незручно перед дівчинкою, що вони так рідко з нею бачаться, тому в деякі дні, вони запрошували до себе в гості на чай. Перед цим чоловік літньої жінки домовився з головним лікарем та медсестрами, та переконав, що Пені в повній безпеці під пильним наглядом. Але й така можливість ближнім часом витікла з буденності Пені. 
Подруга перестала взагалі приходити, а в гості її вже не кликали. Пені не розуміла причин складеної ситуації і ніхто не хотів, чи просто не міг їй пояснити. Спочатку нею ополонила злість, а потім образа з нотками зради. В голові зароджувався план, як провернути втечу та самій заглянути до літніх людей. Однак розум промовляв, що наврядчи щось їй вдасться, адже Пені погано орієнтувалась в просторі, не пам'ятала вулиці їхнього проживання та й взагалі не знала чим добратись. Проте емоції крутили її ідею в голові щодня, ніяк не давали спокою. 
За місяць чи два часу, чоловік літньої жінки все ж навідав Пені. На той час вона крепко спала, виснажена емоціями, які тримали її по сей день. На її обличчі зберігався спокій з невимушеною посмішкою, напевно вона переглядала приємний сон. А тіло распласталось на ліжку як морська зірка. Чоловік присів поруч та поправив її волосини за вухо, які перекривали одне око. Пені від дотику здригнулась головою, незамітно проснувшись, схопилась за руку чоловіка.  
— Привіт Пені. Вибач, що розбудив, не хотів потривожити твій сон. 
Вона різко припідняла своє тіло і ринулась обіймами, що чоловік від неочікуваності, ледь не впав з краю ліжка.Але після усвідомлення своїх дій, дівчина відсторонилась, злобно прищурила очі і вдарила старика у бік. Все таки не стрималась на цей раз. 
— ВИ ЗАБУЛИ ПРО МЕНЕ! Не приходили місяцями, навіть не дзвонили і не повідомили в чому причина. Що сталось? Де вона?- вона трималась аби не проронити ні єдиної сльози. 
Після цього "крику страждання" чоловік їй все розповів. Причини їхньої відсутності, чому без яких небудь повідомлень зникли з її радару. Вона уважно слухала і намагалась не перебивати співрозмовника, хоча в голові крутилось натомість безліч питань. Пені слабо вірила словам,точніше їй не хотілось вірити, але вона довіряла чоловіку, тому внушала в голову його промову, щоб збагнути реальність. Натомість він запропонував їй варіант обставин, від яких дівчина не змогла відмовитись.