Розділ 15. Сьогодення

Пройшов тиждень, а Кай так і не появлявся. Саллі замовчувала причини, толком не пояснювала, хоча кожен бодай раз та й спитали за нього. Її словами були "не зміг прийти", "змінились плани", "незапланований серйозний приїзд когось із родичів" і тд. Розмитість її відмазок дратувала та пробуджувала у всіх ще більш нестерпну зацікавленість. Ніби минуло всього декілька занять, проте Кай залишив слід в пам'яті в кожного із них, навіть з тими з ким особливого контакту не мав. Він зміг зацікавити, пробудити бажання творити, всаджував на місце непосидючих(таких як Мері чи Пені). Він ніби був присутній тут з ними, однак думками віддалявся. В такі моменти його погляд втуплювався в одну точку, брови трохи зжимались, все тіло напрягалось, що аж вени виступали на шиї; одна рука завжди була в кишені, а інша прилягала до штанів і вказівний палець набивав ритм по нозі. В той заглиблений час, його ніхто не чіпав, не заважав блукати в своєму світі.  
Його дивацтва записував Ян, такий собі наче мікрощоденник світу Кая для своїх місцевих. Коли Кай виходив з свого стану, різко щось занотовував чи змальовував собі на бумагах, які постійно приносив з собою. Пенні одного разу навіть примудрилась викрасти один аркуш і ховалась з цим хіхікаючи, за інсталяцією у вигляді двох людей, які сидять один до одного спинами та розсипаються на маленькі частини.  
Помітивши цей невинний злочин, Кай розізлився на лиці, проте не на словах, випрошував ледве не на колінах у Пенні його річ. Вона ж втім змилувалась над ним та наостанок невимушено з іскринками азарту, поцілувала у щічку та повернулась до групи. На подив для всіх, він після цього випадку, кожного разу при зустрічі дозволяв поцілувати себе Пенні. Так як Кай не був відкритий у емоціях, а замкнутість в собі дозволяла йому існувати серед людей, наймолодший із нас дівчині він все таки дозволяв грати з ним у відкритість.  
Втой день у Леї виник порив самій розшукати Кая і вияснити в чому причина його відсутності. З її боку це б було наглістю та безтактністю. Водночас це б було конче ніяково для неї та в першу чергу для нього. Проте з ним вся група відчувала себе вільною, а залишивши їх хоч і на такий малий термін, вони були спустошені. В даному випадку так звана масова залежність від однієї людини. 
Після терапії,коли Саллі відійшла в невизначеному напрямку, Ребекка ніби прочитавши думки Леї, завчасно звернулась до групи та крепко на емоціях схопилась за її руку. 
— Послухайте мене! Пропоную навідатись в гості до Кая. Знаю, що як і мене, вас турбує його відсутність, хоч і не визнаєте. То чому б не вгамувати наш смуток по ньому?- ораторским напів тоном вище проговорила Бекка. Інколи її безстрашність та наполегливість дивувала Лею кожен раз, як вперше. 
Всі як в один почали переглядатись, перегукуватись із цікавістю до сказаного. Вест підвіз інвалідне крісло з Джоном ближче, Мері в той момент малювала щось Пені на руці, Ян схопився як ошпарений, одна лиш Ліліан стояла осторонь, спершись об стіну спиною і не проявляла як зазвичай ніяких емоцій, крім роздратування. 
— Слушна ідея....була б якби ми справді мали близький зв'язок із ним. Не вважаєш, що то вважатиметься недоречним з нашого боку? - вигукнув ветеран Джон. Вест фиркнув, він явно був не згоден з його словами або навпаки його взагалі не цікавила піднята тема. 
— А хто такій Кай?- спитала збентежено Мері. Хтось їй почав пояснювати і з часом зі сміхом вона пригадала. - А це той приємний і доволі красивий хлопчина. Так мені нагадує мені мого чоловіка в молодості, - тут вона явно перебільшила з порівнянням, адже в них не було нічого спільного крім туманних хворобливих очей. 
— Але ж ми повинні щось зробити.- Ребекка оглянула всіх, шукаючи підтримки хоч від когось. 
— Ми повинні думати за себе, а таких як він можна замінити і продовжити терапію, - жорстокими словами перебив її Джон.  
Йому Кай був до вподоби, але його дратували безвідповідальні люди. А в даному випадку, він показав справжнє лице. Як людина військова, Джон мав строгі погляди на будь-яку позицію в житті, контролював кожну проведену хвилину і вважав, що остальні повинні враховувати й собі такий пункт в повсякденність. На жаль, в цьому випадку Кай не виправдав його сподівання.  
— Що тут у вас? По якому поводу такий галас?- неочікувано підійшла до всіх Саллі, перебираючи бумаги в руках. 
— Ви не підкажете де проживає Кай? Ми хвилюємось і хочемо його провідати,- промовила впевнено із наполегливістю Бекка. До слів Джона вона не збиралась прислуховуватись, тримаючи надалі свою позицію.  
— Думаю вам не варто...- не встигла вона договорити,як її перебили. 
— Скажіть нам просто адресу. Ми не здамо йому наше джерело інформації,- Ян вирішив підтримати Бекку, адже бачив, що мало хто був згідний з її рішенням. 
— Я б хотіла вам допомогти, проте і сама не знаю його місця проживання. Точніше адрес то він вказав на офіційних паперах, однак він там не з'являється. Я вже сама не раз заходила до нього, дзвонила та писала. Одного дня хотіла навіть вже йти в поліцію, адже вважала, що можливо причина його відсутності полягала в небезпеці. Але незадовго прийшла смс від нього з коротким "скоро буду". От тепер і чекаю його скоро. І раджу і вам дочекатись і не поспішати з рішеннями,- після випалу промови, Саллі тяжко видихнула ніби після довгої пробіжки. 
— І вас не бентежить його поведінка? Як взагалі можна було взяти на роботу таку безвідповідальну людину? Він кинув нас на свавілля долі. Ми поклались на нього, а він знехтував всіма, як непотрібом.- тут втрутилась розлючена Ліліан, яка не контролювала свій язик, як завжди. Тим самим вона свідомо обрала сторону Джона. 
Всі замовчали і дехто опускав голови ніби шкодники, ніби їх сварили і зганяли злобу на них за якесь порушення. Ліліан могла довести людей до оніміння мови та рухів тіла взагалі. Її прямолінійність та ні краплі фальшу, примушувало замислитись над сказаним. Вона не шкодувала нікого, їй було не важливо хто ти, якого статусу чи віку, чи можеш сказати щось у відповідь. Були такі, як наприклад Мері, що побоювались її, проте не Кай. Його не зачіпляли жодні слова. Він ніби абстрагувався від них або просто не сприймав серйозно. 
В яких би це грубій манері не було сказано, але частично Лея вбачала правоту в словах Ліліан. Кай нагадав їй незнайомця зі снів, який залишив її. Однак, в нього не було відповідальності за неї, на його плечах не лягала місія спасти її душу. Кай же мав попіклуватись про вісьмох напів зломлених людей, як морально так і фізично. Робота з якою очевидно він не зміг справитись. 
Лея замітила, що почали щиміти очі та навертатись сльози. Ком в горлі встав та не давав вдихнути свіже повітря. Підібравши пальцями непомітно сльози, вона прислуховувалась та намагалась вникнути в суть подальної дискусії. Врешті решт все дійшло до того, що група втихомирила свій пил та зійшлись на тому, щоб все ж таки без зайвих дій дочекатись Кая.  
Всі помаленьку почали розходитись хто куди. Ян схопив під руку Лею та Бекку і допоміг їм спуститись по сходах на вулицю. Він втулив собі у голову, що то його обов'язок. Йому подобалось за ними доглядати, ніби як за сліпими циплятами (ще й до того всього обидві дівчата полюбляли жовтий колір). Ліліан, як завжди перша покидала приміщення, насуплено перед цим кивала головою всім на прощання, покрокувавши чим швидше в протилежну від всіх сторону. За Джоном приїжджала якась жінка, яка вивозила його на тротуар до машини, Вест прямував поруч без лишніх слів. За Мері постійно в однаковий час прибував її чоловік, при зустрічі обнімав як беззахисне дитя, і в тій же манері робив те саме по відношенню до Пені. Часом здавалось ніби вони сім'я, настільки виглядали вони дружньо.