Розділ 14

— Доброго дня, я ваш лікар Мері Гонсалес. Подивимось що тут у вас, як себе почуваєте?- вона час від часу так починала свій ранок спочатку з чоловіком, встаючи спеціально раніше, щоб застати його ще в ліжку. А згодом і з пацієнтами в лікарні без дозволу лікарів, роблячи обхід. В її ці миті реальності, Мері здавалось, ніби вона головний поважний лікар,який спасе кожного чим би ті не хворіли. Затуманеність такою ілюзією тривала недовго, буквально тижня два, і шкоди за собою ніякої не несло.Тому всі розуміюче і поблажливо відносились до даних обставин. Адже для Мері "відіграючи таку роль" була наповнена стопроцентовою серйознюстю.  
Один день вона була собою, тою колишньою життєрадісною бабулею, а в інший день вона ставала невпізнаною. Оточення намагалось сприймати її хворобу, адже кожного разу згадували, як вона з тремтінням відносилась до пацієнтів, не дивлячись на їхні прояви характерів. Після нападу на хворого чоловіка, приступи агресії в лікарні не спостерігались до періоду, поки Мері тайком перестала приймати свої ліки, які спускала в унитаз чи викидала через вікно. В її голові зароджувалась думка, що на роботі всі до єдиного хочуть її смерті, щоб заволодіти майном чи використати в своїх цілях її сім'ю. Лють з кожним днем набиралась обертів, сил та народжувався план по знищенню цих лукавих, лицемірних людей.  
Шаленство одного дня змусило Мері напасти з криками на персонал, зі слізьми благала залишити в спокої її сім'ю та проклинала кожного хто намагався заспокоїти. Вона злісно розмахувала руками, розкидала ліки по коридору, кидалась в людей всім що під руку попаде(тонометр, папки, ганчір'я, ручки). Хтось ховався в палатах, для когось укриттям були спинки диванчика в коридорі, а хтось взагалі тікав на інші поверхи. Проте, ніхто не наважувався підійти до неї, від шоку не могли збагнути як правильно вчинити. Їм водночас перехоплював жах, розлюченість, страх разом з великим жалем до голосливої "хворої" бабулі. 
Опанувавши себе, свої емоції, на допомогу чергова медсестра подзвонила додому Мері і через якийсь час прибіг чоловік разом з старшою дочкою(ситуація вийшла настільки з під контролю, що це мали знати їхні діти). Відповідно це був останній день Мері у лікарні у якості медсестри, з болем в очах для всіх, персонал прощався з тою люблячою бабусею. 
Її оточували догляд, турбота, любов,розуміння, все те, що вона віддавала раніше іншим, получає тепер від рідних ніби в два раза. Чоловік з дочкою намагались забезпечити їй комфортне життя, щоб вона нічим не переймалась, а вся енергія, щоб була направлена на безпечне існування. Контролюючи процес приймання ліків, Мері ставало ненадовго краще, вона була собою колишньою - віруючою бабусею з вірними думками. В ці світлі проблески, вона стала вести свій "щоденник", записуючи минуле щасливе життя, свої переконання про світ, міркування про свою хворобу, яку ніяк не могла прийняти. В розмовах за столом під час вечері, Мері не раз згадувала та розказувала про своє бідне дитинство, радісне життя з чоловіком і весь час сльозливо дякувала йому за його відданість та вірність. 
В миті, коли все ж таки просочувалася агресія, ругань, вони вщухали відразу,як тільки з'являлась донька. Ілюзія приємного молодого білявого хлопця в тілі меншої доньки. Картина,яка почала поставати перед очима бабулі. Вона вірила, що то янгол спустився на землю задля підтримки, надіялась, що він забере її разом з ним. Від початку, дочка не могла збагнути, її дратувало, що мати не бачить її саму, а придумує образ,якого не існує. Були непорозуміння, недомовки і навіть сварки, але з часом проаналізувавши дану ситуацію, сім'я дійшли до висновку, що тільки з вигаданим янголом, Мері проживає в спокої. Тому подолавши всі в собі образи, почали підігрували на скільки це було можливим.  
Хлопчина спасав Мері від жахливої буденності. Вона вела з ним душевні розмови, розповідала таємниці та каялась в гріхах, молячись разом на колінах. Вона прибігала до нього відразу, як розуміла, що починаються її "припадки", а він у свою чергу грів своїм теплом, обіймаючи, та уважно слухаючи. Віддалившись від близьких, Мері віддалась у тісні з ним "стосунки". І нікого не підпускала, а часом геть закривалась в себе в кімнаті поки не прийде її рятівник. Можна сказати, що душевний, психологічний стан приходив у нормі, точніше вона була більше собою ніж хворою чужою. Але все це тривало до пори до часу.... 
*** 
За вікном наступав новий день, новий подих світла стукав у скло, а тіні на стінах від дерев витанцювали не в ритм. Мері цілу ніч крутилась в ліжку, розглядала кімнату довкола. Вона пригадувала кожну деталь, нюанси які здавались їй вже доволі нудними, які хотіла змінити роками, але не наважувалась.Шпалери втратили свій світлий колір,набувши жовтуватого відтінку, на шкафу з'явилися подряпини, фарба на меблях де-не-де стиралась. Все ж кімната мала родзинку старинності та не втраченого смаку. Так замріяна літня жінка не помітила як підступив ранок. 
Мері збиралась з силами, відходила від нічного ледарювання. Зі спущеними ногами на підлогу, сиділа із легким запамороченням голови. Над нею літали безліч звуків, які доносилась з поза дому, але один все ж відрізнявся від всіх. Спочатку шепотом нерозбірливо голос наздоганяв її думки. Мері не від разу зрозуміла, що саме до неї звертається шумова хвиля по імені. Вона заглушувала руками вуха, щоб не піддаватись йому. Але він проходив крізь пальці і не давав спокою в тишині. Розуміючи, що їй не позбавитись голосу, Мері вирішила піти йому на зустріч.  
Жінка вийшла з кімнати невпевненими кроками, стопаючи по коридору. Слідкуючи за звуком, за його покликом, не помітивши своїх дій, вона ступила на бруківку вулиці, де при вході простягав їй руку її білокурий рятівник.  
—Ходімо зі мною, Мері- він посміхався найщирішою посмішкою. 
—Куди?- але вона не дочекалась відповіді, адже їй насправді не було так це важливо. Він взяв її під руку, з повільним темпом в невідомому направленні. 
Прогулянка під теплим вранішнім сонцем в оточенні стареньких сімейних будинків, перецвівшої зелені та вирію пташок в небі, яка не тривала довго. До пункту призначення вони так і не дістались, пройшовши один квартал. Несподівано з різким чоловічим дотиком схопили за плечі Мері. 
— Мері, люба, що ти тут робиш?- її чоловік запихався поки намагався наздогнати зі своїми кволими болючими ногами. 
Коли він прокинувся від стуку вхідних дверей, не побачивши поруч тіло дружини, в нього все всередині охололо. Адже Мері вже тижнями не виходила з хати без чийогось супроводу. Далеко сама вона не змогла б піти, тому не зволікаючи він у поспіхах накинув на себе домашні штани з ковтою та вибіг з квартири в тапках.  
Озираючись довкола, чоловік з переляканим поглядом шукав дружину. Він сподівався знайти її до того, як вона потрапить у якусь халепу. Оминувши кілька будинків, біля старого магазину з прикрасами, стояла вона, яка заглядала у вітрину з щирою посмішкою, та відводила голову у бік, розмовляючи в пустоту... 
Минали дні за днями, суміш спокою з божевіллям, безсонні ночі з виснаженням, зміна одних препаратів на інші. Одні лікарі радили здати в божевільню, інші радили прилаштувати в дім пристарілих. Але сім'ї не хватало сили духу, не дозволяла совість так вчинити з Мері. Любов чоловіка до неї була вища ніж його власний спокій. 
Після нещодавного інцеденту з ранковим зникненням, Мері більше не бачила білявого хлопця. Він розвіявся на маленькі шматки як попіл, коли рука чоловіка торкнулась її тіла. Від чого вона придбала спустошення, але й водночас полегшення. Інколи розуміння до неї приходило (коли приймала препарати не відмовляючись від них), що людину яку вона бачить не є справжньою, але вона хотіла вірити, що не сходить з розуму. Заразом Мері отримала безцінний дар у вигляді безкінечного розуміння та турботи., яку на той момент як їй здавалось не відчувала від близьких. 
Заключним результатом лікування Мері було спробувати не тільки медикаментозним шляхом. Та й утримувати її до вічно в хаті без соціалізації теж не було найкращим варіантом. Людина,яка все життя перебувала серед суспільства, не може зануритись в дику самотність від всіх. Тож коли донька запропонувала їй декілька терапій на вибір, поклавши перед нею брошури. Мерін поглад втягнув лиш в одну із них, яка відрізнялась магнетичною картиною, в якій вона розгледіла драматичність із полегшенням душі. Ніби її почуття хтось прочитав та передав таким вдалим чином.