Розділ 12. Кай

Після закінчення заняття, всі розійшлись, попрощавшись зі мною добрими словами. Я в свою чергу сидів за своїм місцем, випрямивши ноги під столом та наблюдав за виходом кожного. Обернувши голову до вікна, в очі впадали приємні картини між відносинами людей з групи та їхніми рідними. У грудях защемило, сердце стиснулось у вузлик, а подих був схожий на конвульсивний теракт по грудній клітці. Тільки, коли вдалось відволіктись на слова та махи руками Саллі переді мною, я привів в норму свій безпричинний стурбований стан. 
— Все в нормі? Ти побілів як стіна,- вона поклала свою руку мені на плече. Я відмахнувся, піднявся, щоб поскоріше зібрати свої речі і зникнути звідси. Не подобалось мені, коли зненацька підглядали за моїми емоціями. 
— Я в порядку. Не переймайся,- засунув блокнот в рюкзак, одягнув чорне в сіру клітинку пальто, засунувши в нього мобільний телефон та обернувся на вихід, але Саллі перегородила мені прохід. 
— Я голодна. Сходи зі мною за компанію в кафе. Тут недалеко, за кілька кварталів. 
—Проте я не голодний, до того ж занятий,- я спробував знову пройти, але вона схопила мене за зап'ястя. Я зиркнув на неї не дружелюбним поглядом, однак з нею такий фокус не пройде. 
—Це не займе в тебе багато часу. Тим більше я впевнена, що сьогодні ти навіть не снідав,- я все ж змирився зі своєю участю та кивнув у знак згоди.- Постій хвилинку, я швидко. 
Вона побігла збиратись, а я із сильним вздохом, спеціально, щоб вона почула, стояв біля виходу. Я по привичці перебирав пальцями зв'язку ключів в кармані пальто, очікування мене стомлювало, особливо, коли доводилось чекати дівчину.  
Коли Саллі з'явилась біля мене, я помітив накрашені губи рожевою помадою, розчесане волосся та свіжий аромат парфумів. Вона посміхнулась мені із сором'язливістю, у такий спосіб вибачаючись, за довше ніж потрібно було очікування, а я закотив очі до верху без слів. 
Кожен підійшов до своєї машини з надією, що хтось з нас поступиться та підійде до іншого. Однак, я не збирався зрушати з місця, постояв кілька секунд з боку пасажирського сидіння, склонивши голову в бік. Моя брова мимоволі піднялась та із замученим поглядом без ентузіазма вдивлявся в одну точку крізь Саллі. Не дочекавшись якихось дій з її боку, демонстративно обійшов спереді машину, де комфортно помістив своє тіло на водійське крісло. Двигун машини проричав миттєво, голос невідомої мені співачки роздавався по всьому салону. Тяжке повітря трималось, що не давало вільно дихнути на повні груди. Я опустив бокове скло на половину і висунув руку назовні, щоб відчути потік холодного вітру. В ту же мить відкрились пасажирські двері. Саллі похапцем запригнула, примощуючись поруч. Не озираючись в мою сторону, вона пристібнулась ременем безпеки. 
— Куди їхати?- мене тішила думка, що моя взяла. Програвати навіть такі малі розбіжності в бажаннях, не приносило мені задоволення. Але, коли в незначних моментах підлаштовуються під мене, тоді в мені відкликається азарт.  
Саллі без дозволу взяла мій телефон, який був вже на тримачу та ввела потрібну вулицю. Відразу прозвучав голос Сірі з вказівками на маршут. 
На щастя, наша коротка поїздка перебувала в тишині. Я не відривав погляд від дороги, прислухаючись до музики, яка лунала по радіо. Власний плейлист включав тільки на самоті з собою або коли Олівія була присутня в моєму житті. А Саллі в той час постійно клацала в телефоні, перебираючи худощавими пальцями по екрану. Проникаючий вітер розвіював її волосся, на яке вона ніяк не звертала уваги. Прибувши на міце, вона випригнула як перелякана, захлопнувши на диво тихо двері. Я зібрав всі можливі сили на безповоротну розмову в кулак, після чого вийшов з машини, де дівчина віданно чекала мене. 
Кафе було доволі затишне в пастельних тонах, яке відрізнялось простотою в меблюванні,сервіруванні та оздобленням, враховуючи, що в цьому районі перебували більш вишукані заклади. Уніформа у персоналу строгого пошиву в білому кольорі із голубими вставками на рукавах, комірці та карманах. Таке вбрання явно виділялось серед оточення. Заклад відразу мене підкорив своєю вишуканістю без пафосу аж до дрібниць. Я приємно здивовався вибором Саллі. Адже я знав, що вона дівчина не з простої сім'ї, яка могла собі дозволити будь-яку розкіш, але її погляд впадає і на такі прості, не чим не примітні речі. 
Наше замовлення вкрай відрізнялось: мій вибір припав на стейк з негазованою водою, а вона взяла собі пасту з келихом червоного вина. Ще одним плюсом цього закладу було те, що нам не прийшлось довго чекати наші страви, та й вечеря була доволі смачною. Після такого обов'язково залишають хороші чайові не роздумуючи. 
— Як ти себе почуваєш?- Саллі застала мене зненацька своїм питанням. Я положив порізаний вже шматок м'яса,який був наструмлений у виделку, назад на тарілку. 
—В сенсі? Не розумію про що ти...- хоч я здогадувався, що вона має на увазі, але віддав перевагу прикинутись дурником.  
Вона випила трішки вина з келиха, не опускаючи його на стіл, крутила ним, де рідина обгорнула стінки скла. Я заворожено стежив за процесом її гри з вином. Ще б трохи більше часу і я б поринувся в свою гру з думками, але Саллі не дала мені такої можливості, вибивши мене своєю подальшою розмовою. 
— Знаю. Обіцяла не піднімати теми стосовно...- її голос сповнений співчуттям та жалю. Від чого мене моментально скривило в обличчі і слова самі вилізли назовні. 
—Тоді, будь так добра, не порушуй обіцяне,- я відсунув тарелку з недоїдженим м'ясом. Апетит пропав на рівному місці. 
Саллі виновато кивнула, а тіло її по невідомим причинам напряглось. Вона допила залишки вина, а рука все ще трималась міцно за ніжку келиха. Із відчуженням Саллі втупилась на дно, де залишились краплі бурдової рідини. На щастя, Саллі не стала мусолити підняту тему і перевела мову в інше русло. 
— Ти добре справляєшся. І група задоволена тобою та твоїми методами. Вони ніби діти з відкритими ротами вбирають як губки інформацію,- вона говорила спокійним, потухшим голосом,- Признаюсь, мені не так легко, як могло здатись зі сторони. В мене немає великого досвіду та практики з такою кількістю відразу, як би сказати по м'ягче... 
—Скалічених....поранених душ,- я перебивши її, продовживши замість неї речення. 
—Так. При моїй практиці, зі сторони виглядало це набагато простіше.  
— Можливо ти була в них не так зацікавлена як тепер. Перед тобою восьмеро зовсім різних людей із різним ступенем душевної тяжкості, які ще самі не усвідомлюють свої слабкості. Звісно, ніхто не казав, що все піде гладко. Як і вони, ми теж вчимось...-в цей момент, я спостерігав як за вікном дівчина навприсядки чухала собаку за вухом, а комок шерсті матиляв хвостом від радості, час від часу підстрибуючи на задніх лапах. 
— Як тобі вдається порозумітись з ними?- прозвучало благально, геть не стиль мовлення успішної впевненої в собі дівчини, яка в доволі молодому віці досягла не малих висот.  
Якщо замислитись, 32 річна Саллі заснувала свій "бізнес", не залежала ні від кого фінансово, не піддавалась спосукам чужих думок про неї, жила повними насиченими днями, і для цього їй не потрібні були безліч друзів чи друга половинка. Проживала геть протилежну реалість від моєї занедбаної дійсності. 
Могло здатись, що я задумався на кілька хвилин, тому мовчав, однак суть в тому, що не було великого бажання оголювати свої слабкості. Все ж розумів, що переді мною, хоч не який, але все ж психолог. Впевнений вона набагато на більше здатна, сама того не підозрюючи, принижуючи свої можливості.  
— Бо я такий самий,- від такої спонтанної відкритості, мені стало ніяково, від чого ноги просились в біг чим подалі.  
— Вірно....Знаєш, що у вас всіх є спільне, що вас об'єднує?- вона привернула мою увагу своїм питанням, тому я відволікся тепер на неї, а про вигляд з вікна прийшлось забути. - Ви маєте всі шанси на зцілення. 
Я фиркнув у відповідь. Ось так впустити в своє життя психолога, а він почне руйнувати твою привичну оболочку. І не має значення, що це з добрих побуджень, правда в тому, що вона своїми порадами непрошений гість. 
В той час за сусуднім столом сперичалась подружня пара, не скриваючи привселюдно своїх емоцій. Безліч претензій з її боку, вивели чоловіка із себе ще більше. Не втримавшись, він стукнув по столі кулаками та із злобою крізь зуби прошепотів як змій своїй половинці...Було чути легкі всплихі, за якими пішло смаркання. Можливо, що було б добре, з таким розкладом вона вже не його. Не одна жінка не повинна терпіти по відношенню себе зневажливий, грубий тон чи поведінку. Чомусь виникло бажання, яке я ледь стримав, внушити силою цей факт мужику. Таким чином я перевів свою злість на Саллі. І чим виходить я краще за грубіяна із сусіднього столика?  
— Мені це не потрібно. Я живу в комфортній мені оболонці. І якщо не хочеш спортити зі мною стосунки, прошу, більше не піднімати цю тему. Займайся своїм ділом.  
Чому вона ніяк не може залишити моє життя в спокої, хоч декілька хвилин назад дав їй зрозуміти, що не варто сунути носа куди не просять. Саллі відкрила рот, щоб щось сказати, але слова настільки шокували її, що не змогла проронити нічого. Я же занервував, розуміючи, що перегнув трохи палку. 
Не зміг стриматись від грубості. Колись мені це вже нашкодило в стосунках з найближчою людиною, після чого все пішло наперекосяк. Хоч Саллі не була мені близька, однак вона була доброю по відношенню до мене, починаючи з того, що дала роботу, завдяки якій до сих пір тримаюсь на плаву, і закінчуючи тим, що терпіла моє самобичування стільки часу. 
— Вибач, - це я повинен був вибачатись, але як завжди язик не поверниться промовити таке "складне" для мене слово.- Відправиш мені на пошту всю потрібну інформацію про наступне заняття.  
Я не встиг нічого заперечити, взагалі нічого промовити, як вона підскочила із словами.- Я заплачу. Побачимось в середу.-вийняла з сумки декілька купюр, положила їх на край стола, ближче до мене, після чого промайнула на вихід.  
Все ж таки її зацепило мною сказане. Як же складно контактувати з людьми... Особливо, коли їх не розумієш. Моя голова впала на спинку дивана, на якому ліниво розмістився. Моя нога нарешті перестала битись в конвульсіях, натомість появилась пульсація у вісках. Як же хочеться добратись чим скоріш додому та не виходити до середи, зарившись в покривалі з головою. 
Щоразу так тяжко піднімати своє худощаве тіло з ліжка, не розбуджуючи думки про минуле. Вони не покидали мене, з'являлись кожного разу, як тільки втрачав пильність чи залишався на самоті. Ще ні разу мені не вдалось позбутись від них самотужки. Ходили за мною повсюди як болісна тінь. Однак, цього ранку голова була заповнена оцінкою терапевтичного групування. Не знаючи їх толком, в мене вже сформувалась певна характеристика про кожного. І моя цинічність не прибавляла їм плюсів до особистісного резюме. Ще зіграло велику роль те, що я не хотів зближатися з ними, але часом вони не залишали мені вибора... 
Цього разу заняття пройшло б доволі спокійно, якби не враховувати експресивні нападки Веста, який відмовлявся будь що робити. Його дратували всі присутні, звуки шуршання олівців по паперу, тепле освітлення, яке відбивалось в приміщенні. Чоловіка дратувало його ж особиста присутність в цьому місці, дратувало своя особистість. 
В мить Вест зірвався на місці, коли панувала тишина, поєднуючись з аурою творчості за столами. Він заперечував свою наявність тут, тим, що в очах уявлялись картини трупів, крові та розірваних снарядів. Його метушня, безладний рух біля стінок лякав оточення. Він був в образі солдата на війні, який відстрілюється від ворогів. Вест уявляв, що в його руках знаходиться автомат, з яким бігав по приміщенню, роблячи кувирок і повз, спираючись локтями на підлогу в сторону Саллі з криками "Вб'ю!! Чортові ублюдки, всіх знищу! Не взяти вам мене знову!". Вона ж стояла як укопана, здавалось би від переляку, але ні. Саллі просто не розуміла як діяти далі. Остальні схопились один за одного, відійшовши ближче до виходу: Пені вцепилась за руку Мері, Ян загородив собою Ребекку та Лею, Ліліан, на диво, відвезла подалі Джона, в якого були наміри заспокоїти Веста. 
В голову прийшло лиш одне.... Я ледь відштовхнув у бік Саллі,яка ненароком не втримавшись, всілась колінами на підлогу. Підбіг на зустріч "хворому" чоловіку, вдаючи себе у ролі його товариша по службі.  
— Все в порядку. Вони відступили, ніхто тебе не дістане, - я поклав руку йому на плече і чекав реакції від нього. - На горизонті все чисто, без втрати з нашого боку.  
Спочатку Вест відкинув мою руку, намагаючись прорватись далі. Але я встиг схопити його і тримав до тих пір, поки він не перестав вириватись з мого обхвату. В хвилини тимчасової ліквідації, були різні спроби з його боку: викручувався, один раз хотів стукнути головою об мою, але я вчасно ухилився, копав мене по нозі. Застосовував всі можливі варіанти аби тільки добратись до цілі- Саллі.  
Врешті решт, коли обезсилений Вест заспокоївся, він оглянувся довкола, а я в свою чергу наважився його відпустити, переживаючи, щоб він не напав на когось. На другу схватку з буйною "твариною" просто не вистачить сили. Хоч не було знаряддя для погроз чи шкоди, все ж злість та неадекватність в дану хвилину була гіршою зброєю.  
— Все закінчилось. Ти в безпечному місці, повір,- заспокійливим тоном звернувся знову до нього. 
Вест подивися на мене з якимось полегшенням, опистув свої руки, розслабивши напружене тіло та кивнув головою. Він повернувся до тями, не пам'ятаючи та й не розуміючи, що відбувалось буквально хвилину назад. Разом зі мною всі видихнули, звільнились від тривоги, водночас з розгубленими очима не знали як поводитись далі.  
Я підійшов до Саллі, протянув руку, тим самим допоміг їй піднятись. Вона подякувала шепотом мені, випила води з бутилки , яка стояла в неї на столі та перевела дух. З тих пір як я їй нагрубив в кафе, ми толком не спілкувались, ніяк не обговорювали ситуацію. Наші кілька фраз були чисто по робочим моментам. При тому, в мене не було відчуття провини чи жалю, не вважав за потрібне вибачатись, адже вона сама зачепила тему, яку не варто було. Однак, мене все таки дратувало її мовчання, здавалось вона вище цієї дитячої поведінки. 
Коли всі привели себе до нормального спокійного стану, не продовжуючи заняття, які були вже не доречні, колективно вирішили розійтись по домам. Саллі уникаючи далі мене, вибігла одна із перших. Я не забиваючи цим собі і далі голову, повільно збирався, насолоджуючись нарешті спокоєм. Наостанок я спрямував свій погляд на місце недавніх подій, пригадуючи божевільне, разом з тим збентежене, або скоріш всього перелякане лице Веста. Я і уявити собі не міг через що йому доводиться проходити в себе в голові, який там хаос минулого з теперешнім. Як він проживає особистісний ад...Я встряхнув головою від невпинних думом та направився на вихід, перед цим погасивши світло. Темнота не тільки в приміщенні, а й у наших серцях... 
Сходинка за сходинкою, крок за кроком, голову до неба. Хмари сьогодні напівпрозорі з рожевим відтінком від сонця, скупчені разом, не залишаючи шансу зазирнути на чистоту голубої небесності. Цікаво, який запах мали б хмарини, на що б це було схоже? Можливо свіжих підсніжників, змочених вранішньою росою, а можливо запах морського бризу. Як би виглядала картина, передаючи аромат? В голові вперше, за довгий період, промайнула ненадовго ідея втілення нової роботи. 
За "глибокими" роздумами, не помітив як мене наздогнала Пені. Вона стала переді мною, загороджуючи прохід і щось шевелила своїми губами. Крізь шум в голові я ніяк не міг зрозуміти її слів. Прокинувшись від мрійливого простору, я тоді зміг приділити їй увагу. 
— Що? Що таке?- звернувся до Пені, яка вцепилась за мою куртку руками. 
— Ви мене не почули?- вона замовчала заради драматичності чи інтриги, мені не було зрозуміло ця гра одного актора.- Чоловік Мері не приїхав за нею, а вона не може сама добратись додому. Не знає як. Я їй запропонувала свою допомогу, але вона впирається. Всілась на сходах з криками, що до останнього буде його чекати. 
— Набрати не пробовали? Можливо затримується, врешті решт в неї ще є доньки. Хтось з них відгукнеться. 
— В неї немає телефона,- Пені опустила голову ніби провинилась. 
—Як так?- я зітхнув, провів долонею по волоссю, зачесуючи до верху на скільки це було можливо, адже хвилясте волосся не слухалось мене.- Гаразд, подивлюся в записній книжці. Я нотував номери ваших родичів, щоб у випадку чого було до кого звернутись. А ти поки повернись до Мері, прослідкуй, щоб нікуди не ділась. 
Пені посміхнулась мені у відповідь та побігла до старшої жінки. Я же зняв з плеча рюкзак,став шукати по карманам чорний блокнот із золотими літерами на ньому. Витягнувши його, перелистував сторінки, переглядав кожне написання в ньому. Коли дійшло до останнього листка, на задній стороні розмістився список. Очі перечитували по черзі призвіща, поки не натрапили на те що потрібно. Рука потягнулась в карман куртки за телефоном, після чого наклацав вказані цифри і через секунди пішли перші гудки. Гудки за гудками, мовчання у відповідь. Ніякого відгуку на мої дзвінки.  
Неприємні почуття нахлинули, схопились мертвою хваткою, не залишаючи шансу для разрядки. День явно не давав мені відпочити, людські перешкоди копали мене під дих. І поки я валявся від болю, сміялись наді мною, позираючи зверху із за моєї підготовленості до ситуацій.  
Не довго думаючи, ноги понесли до сходів госпіталя, з надією, що ще застану Мері з Пені. Коли я знайшов їх, прогулюючись довкола за ручку, як бабуся з внучкою, біля приміщення, в мені опустився камінь полегшення.Відразу прийшло рішення допомогти їм добратись додому, не чекаючи відповіді від чоловіка Мері. На щастя, моя машина стояла за кілька метрів від нас, так як я залишив її на днях, коли приїжджав на роботу. І з тих пір для розрядки вирішив проходжуватись туди і назад додому пішком. Мені б мало піти це на користь, хоч результату поки не видно. 
— Де ви проживаєте? Я вас відвезу,-мене перебила Мері,яка з переляканими очима передивлялась вулицю. 
— Де він? Чому він досі мене не забрав,- Мері намагалась присісти знову на сходи, але я її підхопив під руку. - Я буду його чекати, він обіцяв... 
—Мері, ваш чоловік передав мені цей обов'язок на сьогодні. Він вибачається перед вами, але в нього були невідкладні справи,- не приємно було брехати у вічі жінці,яка жалібно вникала кожне моє слово. 
— Вам вдалось додзвонитись?- Пені з радістю прошепотіла, ставши ближче біля мене та переминалась з ноги на ногу. Я злегка кивнув, намагаючись не видати свою чергову брехню. 
Коли Мері заспокоїлась та змирилась, я посадив її разом з Пені на заднє сидіння машини. За проханням дівчинки, увімкнув радіо на хвилю з поп музикою та повернув колеса на проїжджаючу частину дороги. Я час від часу заглядав у дзеркало, перевіряючи поведінку моїх спутниць. Мері спокійно напівлежачи сиділа, склавши руки разом на животі, а очі вона стримувала, щоб остаточно не зімкнулись. Але все ж примудрилась зіщурено спостерігати за Пені, яка в свою чергу пританцьовувала під музику, плавними коливаннями зі сторони в сторону бедрами в такт мелодії. Інколи заважала мені своїми дотиками за плечі, тим самим відволікаючи від дороги. Після декількох попереджень, що не можна заважати шоферу, коли він за кермом, вона вгамувала свій пил. 
Пені до сих пір проживала в лікарні, яка знаходилась приблизно за 20 хвилин від госпіталя. Мені здалось жалібний той факт, що вже доволі доросла дівчина, а вона все ще не відчула запах домашнього затишку. Чому ж ніхто не захотів удочерити її? Так, вона була особлива дитина, за якою і в такому віці треба відповідний догляд та увага. Але обділяти її, було жорстоким рішенням сучасних батьків. Не дивно, що вона так тягнулась до Мері як до мами чи бабусі, не дивно, що постійно лізла з обіймами до мене.  
Прибувши на місце, я приказним тоном заставив Мері сидіти в машині і дочекатись мене, поки проведу маленьке дівчисько. Але заради страховки, щоб бути спокійнішим, заблокував двері авто. Сигнал блокування перелякав Пені, від чого вона підскочила,не помітивши як злегка наступила мені на ногу і крепко схватила мене за руку. Я лиш посміхнувся на її реакцію. 
Коли я повертався назад з лікарні, від якої в мене йшли мурахи, які болісно кусали за мою шкіру, я намагався не відволікатись на збудники-хворих пацієнтів. Від одного їхнього вигляду, я відчував ніби сам перетворююсь в такого ж: обессиленного, із блідою шкірою, на особу, що ледь тримається на ногах,яка не може без підтримки будь то лікарів, рідних чи медицинської коляски. Прошмигнувши із закритим носом, який сховав під маскою, щоб не вникати запаху медикаментів, хлорки і недуг, я нарешті шагнув на волю. 
На благо, за моєї відсутності Мері вдалось заснути так крепко, що не відчула моєї появи. Цілу дорогу вона похрапувала, поки я плавно керував із своєю музикою в голові, яка тримала мене до кінця шляху. Проїхавши ще з хвилин 15 до місця призначення, я ніяк не міг припаркуватись. Навпроти дому всі місця були зайняті, тому мусив зупинитись біля сусідньої будівлі. Від мого чертихання, адже мене завжди виматувала така процедура, Мері проснулась. Не звернувши на неї уваги, я невдоволено вийшов з машини, безпечно обійшов її ззаду та допоміг вийти жінці, подаючи їй руку. Здавалось, що її кволе тіло ледь переступає ногами, тому тримаючи крепше, провів літню жінку до самих дверей квартири. Вона не сперечалась, піддалась своїй беззахистності, довіривши себе в мої руки.  
Один голосний стукіт, за ним наступний. Тишина. Знову тривога взялась за мене. Я став гримати що є сили кулаком. Знову тишина. Певно нікого там не було, що значно ускладнювало ситуацію. Не можу ж я залишити Мері тут саму. Чекати з нею? Мері сперлась спиною об стіну, не звертаючи увагу на мене та на прохожих сусідів, які пройшли мимо нас, добираючись на верхній поверх. Я втомлений від сьогоднішнього дня, присів на сходи, потираючи переносицю разом з очима, які останнім часом почали докучати мені болем.  
Час минав. Мері вже сиділа біля мене, схиливши голову мені на плече та знову дрімала. На екрані телефона великими цифрами світилось 20:45. Пізно. Доволі повільно йшов час, а ніхто із родичів так і не з'явився. Я здригався щоразу, як ліфт спрацьовував за викликом. З надією, що кабінка приїде на наш поверх з потрібною нам людиною, однак чим далі, принаймні в моїй голові, шанси на це зменшувались.  
Поки із задишкою не промайнув до квартири старший чоловік низького росту. Каплі скочувались із кінців його волосся та з промокшої одежі. Очевидно, що на вулиці спортилась різко погода, замінивши сонце прохолодним дощем. Він повернув голову і помітив нас, здивування на лиці разом із занепокоєнням не давало йому віддихатись, щоб промовити бодай щось внятно. 
— Мері....Ти весь час була тут? Я шукав, оббігав всюди, де тільки можна...- глибоке вдихання викликало кашель.  
Він підійшов до нас і крепко обняв Мері за плечі,яка на той момент вже проснулась і хлопала невинно очима ніби не розуміла в чому проблема. Після чого чоловік відсторонився, повернув голову в мій бік і від нього прозвучали щирі слова подяки. Тоді я помітив, коли він знову направив свій люблячий погляд на неї, приклав одну долоню до щоки, а іншою гладив Мері по волоссю, що в обох покотились сльози і любляча посмішка прикрашала їхні обличчя. 
Я залишив їх без слів наодинці, без допитів та нарікань, отримавши від них почуття турботи. Вони мені нагадали моїх батьків, яких вже давно немає в живих. Такі ж самі з аурою чистих душ, з любов'ю один до одного до самого кінця. Втома мене ще більше накрила, як тільки я примостився в кріслі машини. Заплющивши очі, розслабив тіло, голову запрокинув на сидіння, руки поклав по обидві сторони ніг.Сон стукав у двері свідомості, напрошуючись в гості. А в голові лиш крутилась думка: чи варто їхати в пусту квартиру, де ніхто мене не чекає, не шукають як чоловік Мері.  
Вже не пам'ятаю, коли в останнє біля мене не була присутня самотність.... 
Втомився. Мені потрібна перерва. Без чужих проблем та переживань. Я один із собою...Як завжди і певно до кінця моїх днів.