Розділ 9

Цього разу Лею на заняття підвозив її тато. Він наполіг на своєму рішенні, щоб подивитись на обстановку та інформувати себе про всіх присутніх. Доповідей жінки з дочкою йому було замало, хотів переконатись на власні очі. Інколи його обережність, безмежна опіка над донькою сім'ю та оточення лякало. 
— Я сьогодні не зможу бути присутній весь час з тобою. Потрібно буде заїхати до клієнта. Так що задумка така:познайомитись зі усіма, вияснити чи немає серед них неадекватних та прилаштувати тебе в хороші руки для опікунства. Потім, коли запевнюсь що все добре, зникну на пару годин і ти не замітиш, як я повернусь за тобою назад,- з піднесеним, але з легка тривожним голосом проговорив він. 
— Хороший план,- не намагалася вона сперечатися, а лиш погодилась. Дівчина надіялась, шо її не винесуть за руки, до того як тато надумає їхати по роботі. Адже по словам мами Кай вигнав її з терапії. Тому вона не хотіла, щоб батько наблюдав за доволі неприємною ситуацією.  
Весь подальший шлях тато Леї підспівував пісні, яка грала в машині по радіо, а вона сиділа зі своїми думками про неминучу розмову з Каєм чи Саллі, або з обома відразу. Прибувши на місце на парковку біля госпіталя, тато як джентельмен подав дочці руку, коли та намагалася вилізти з машини. Несподівано, в ту мить вибіг звідкись Ян і почав вести з ним знайомства та запропонувати провести Лею. Дружелюбність хлопця всіх підкупляла, але тато з сумнівом відмовив, при тому,що був вдячний за ентузіазм.  
Далі він безтактно розпитував Яна про національність, його походження і тд. Лея намагалась його зупинити, але це те саме, що тримати величезний камінь, який несеться на тебе зі швидкістю 150км/год. В музеї батько встиг познайомитись ще з ветеранами Джоном та Вестом(вони завжди приходили перші) та з вічно незадоволеною дівчиною Ліліан. Всіх остальних він не дочекався та обіцяв, що обов'язково це зробить наступного разу. 
— Дивний. З таким і кроку боїшся ступити,-промовила Ліліан, коли наливала собі сік біля столика. 
— Просто страхується, без цього ніяк. Вибач, якщо надокучив,-Леї трохи стало ніяково із за її відповіді. Вона не любила, коли людям дискомфортно із за її рідних.  
— Та все нормально. Надіюсь наступного разу він не вчепиться до мене ще раз,- звучало якось грубо і на цих словах вона покинула приголомшену дівчину. Лея стояла з відкритим ротом, оскільки була готова щось сказати у відповідь, однак не знайшлося слів. Відійшовши, вона навпомацки намагалась набрати цукерки в свою тарілку. 
— Давай допоможу. Візьми ось ці, доволі смачні,- Лея почула як прошмигнув біля неї Ян і клав велику кількість солодощів.- Познайомилась з Ліліан? Дааа, та ще штучка. В мене відразу не налагодився з нею контакт, одним словом колюча як їжак. 
— Певно не шукає нових знайомств,- вона зупинила його руку своєю.-Дякую, мені достатньо. 
— Їх з такими темпами перестануть пропонувати,- з легким єхидством пролунали його слова.- Доречі, куди ти вчора так понеслась, ніби зір знайшла? Навіть не попрощалась,- образливим тоном проговорив Ян. 
— Не звикла прощатися. Для мене прощання викликає відчуття,ніби більше не зустрінемось. Тому слово "пака" у всіх його видах обезцінилось. 
—Дивна ідеологія, але приймається. Буду мати на увазі,- і ущипнув злегка Лею за бік. Вона помітила, що це вже у них з Бекою увійшло в привичку. Щипають як гуску перед приготуванням. 
Заняття розпочалось вчасно без затримок.Лея не встигла обговорити своє питання з Саллі, тому не знала що їй робити, чи взагалі ще рахується членом групи. Дівчина почала метушитись на місці, ніяк занепокоєння не покидало, поки Саллі не посадила її на місце. А це означало одне-Кай все таки не вигнав її. Сам же він знову запізнювався, ніби як увійшло в привичку і рахувалось нормою. Вже навіть ніхто не звертав уваги на такий нюанс. 
Лею посадили між Яном та Мері, яка ніби сьогодні була в кращому стані ніж зазвичай. Принаймі сьогодні вона пам'ятала кожного з групи. Правда інколи щось лепетала собі під ніс і робила вигляд, що вона мовчала. Дитячі час від часу ігри перескакували в неї як в голові, так і в її діях. Була на рівні Пені тому не дивно, що вони змогли відразу знайти спільну мову. 
— В нас є трохи часу для спілкування, поки Кай до нас приєднається. Тому я буду рада послухати щось цікаве про вас. Хто хоче поділитись?- з добротою промовила Саллі, всівшись за стілець навпроти всіх, щоб краще було всім її видно. 
Хвилини тиші та переглядання. Ніхто не наважувався промовити хоч щось. Раніше вони тільки малювали або інколи перекидались словами між собою, але не практикували розмови привселюдно разом з психологом. Тому всі ніяковіли, кожен робив вигляд, що чимось зайнятий або щось відволікало від питання Саллі. 
— Ок. Давайте я почну з себе, тоді вам буде легше прийняти мене,- вона поклала свій блокнот на стіл, який стояв поруч, прийняла легким жестом волосся назад із плеч, поправила окуляри та розпочала свою розповідь.- Будучи ще підлітком, одним із жарких літніх днів, я допомагала разом зі своєю сестрою бабусі в сусідньому домі в саду. Поки ми з нею копошились на кухні в перерві на чай, із за своєї необачності, старушка не помітила граблі,які лежали серед купи старого листя і зачепилась за них таким чином, що не втримала рівновагу. Ми з сестрою почули тільки сильний гуркіт, а потім стогін з плачем. Коли я вибігла з дому, то помітила, як бабушка лежала безпорадна з роздертим носом, колінами і непорушною ногою. Вийшло так,що вона підвернула ногу із за чого декілька тижнів не могла ходити. Тому ми з сестрою по черзі возили її на інвалідному кріслі. І в той момент, коли я доглядала за нею, зрозуміла, що хочу полегшувати страждання людям не тільки фізично, оскільки банальні легкі розмови також можуть зцілити, тільки душу.  
— Тому ви тут?- невинно спитала Пені. Саллі подивилась на неї з посмішкою та кивнула.-А що стало з бабушкою? Вона ще жива?- допитливість заграло в дівчинки. 
— Вона після цього інциденту ще прожила багато років щасливо, але на жаль, її вже немає з нами,- на Саллі нахлинули спогади через що ледь стримувала сльози. Але на благо,від небажаної плаксивості її врятував Кай, який в той момент зайшов в приміщення. 
Всі відразу розшевелились і почали перешіптуватись між собою. Пені радісно махала йому двома руками в знак привітання. Він відповів їй взаємністю, помахавши ледь помітно долонею,після чого різко припинив свої любязності і відвів погляд. 
— На цій ноті, я пропоную тоді теж приєднатись сьогодні до нас,- Кай єхидною посмішкою звернувся до психолога. Вона незадоволено буркнула під ніс "Заткнись" та швидко пересіла на своє місце. 
Цього разу завдання було таким: групі включили розслаблюючу музику таку, як на сеансах психотерапії та попросили відчути мелодію та проникнути в неї. Після цього ізобратизити все, що відчували в той момент через абстракцію. Відносно з попереднім завданням, тут Леї було легше, адже фантазія під час музики добре грала. 
Расслабившись в позі лотоса, ніби у стані медитації, її тіло підкорилось нотам мелодії. Вона відчула як кров в ритмі танцю протікала по венам. А серце відбивало як на барабанах в такт. Пісня була всередині неї, а не навпаки, яка торкалась кожного органа та обгорнула до судом, до оніміння кінцівок до повстання волосин на тілі. Тіло вже не підпорядковувалось дівчині, ним оволоділи звуки віолончелі із звуками ліса вдалечі. Вся історія відчуттів вилилась на папір. Колір за кольором, непідвладна експресія, божевілля на яву. Лея зірвалась як бомба. І вона відразу відчула безкінечне полегшення. 
Спостерігавши "ненароком"в той момент за дівчиною, Кай помітив її натхненне тіло. Аура, яка доносилась до нього, викликала в ньому невимовне бажання розгледіти її творіння. Але притупивши в собі потяг, взявши під контроль розум, він розвернувся та направився до самих "крепких" духом чоловіків, які сперечалися про щось між собою.