Розділ 7

В той день язик онімів, щоб запропонувати провести її додому. Я мовчки робив в майстерні все, що вона мені наказувала. Ми не вели ніяких лишніх бесід, не обговорювали неприємний момент, не перекидувались саркастичними фразами. За весь процес було тільки декілька речень по справі та час від часу стріляли поглядами один на одного. Моя клята гордість не дозволяла мені вибачитись відразу, але до вечора моя совість вгамувалась, тому вже не вважав за потрібне виправдовуватись чи щось в цьому дусі. 
Однак, коли Олівія закрила двері в майстерню, коли ми мовчки спустились по сходам в дворик, вона попрощалась зі мною ніжно та направилась у бік дому. Чомусь Оливка завжди ходила додому пішком, хоч відстань була неблизька. Я не довго думаючи, не викликаючи шуму, покрокував за нею на доступній дистанції, щоб вона мене не помітила. Таким чином, я безпечно доведу її до місця призначення і буду спокійно спати, не дорікаючи себе. 
На шляху час від часу я ховався за щось, коли вона повертала голову чи зупинялась. Я не хотів себе видавати, моя гордість цього б не пережила і покинула б мене самого. Тому з невеликими кроками, підлаштовуючись в такт дівчини, ми прогулювались ніби разом.А коли вже добрались ближче до її вулиці, я зупинився, проводжаючи Оливку поглядом. Коли я переконався, що вона безпечно зайшла в дім, на моє плече лягла чиясь крепка рука. Моментально схвативши її, потянув на себе та перекинув чоловіка через плече. Швидкою реакцією на небезпеку я був не обділений. Крик від болю разом з грубими словами донісся ехом по вулиці. Переді мною валявся скручений комок грязного лахміття. Знайомий образ.  
— Клятий недоумок. Якого біса? Вирішив мене зкалічити?- кричав до мене так, що з рота від злості летіла слюна, одночасно тримався за руку, потираючи її. 
— Не потрібно було підкрадатись, а біль до завтра пройде. Нічого страшного. Якщо на цьому все, то я піду....Надіюсь доля змилується наді мною і ми більше не зустрінемось,- мене охопила така злість, що жалість до цього чоловіка зникла, мене не хвилювало його стан та думка після такого про мене. Я хотів чим скоріш зникнути з поля зору безхатька. 
Тільки варто було мені розвернутись, як чоловік схопив мене руками за ногу та не дав ступити і кроку. Який же надоїдливий. Що ж, побачимо як повернуться подальші його дії. На щастя, у випадку чого я міг себе захистити, що завдячую своєму батьку, який у свій час відпрацьовував зі мною бойові прийоми по вихідним. 
— А ну стояти! Та я тебе засужу, ти будеш в мене в тюрязі гнити,як та підла криса,- після його слів, терпіння згоріло як та палаюча свічка. Я висмикнув ногу з його слабенької хватки, присів на корточки та напів шепотом проговорив. 
— Впевнені, що готові до такого? Я не завдав вам ніяких тілесних ушкоджень. По моєму, у вас все на місці, без лишніх поранень та крові,- я встав у впевнену позу, засунувши руки в кармани штанів. - В принципі, кому поліція більше повірить? Невинному добропорядному перехожому, який ні разу не порушив закон чи бездомному чоловіку, від якого ще й доноситься алкоголем.  
Він вилупився на мене гнівними очима, а з рота аж пінилась слюна від роздратованості. Він не міг нічого сказати у відповідь, але й не довелось оскільки нас перебив тонкий переляканий голос. 
— Що ти витворяєш? - з вуличної тіні, яка не освітлювалась ліхтарями, вийшла знайома хода. Сірі краплі дивились на мене впритик, я зрозумів, що вона зверталась до мене. Переді мною постала Оливка.  
Вона нагнулась, взяла під руку чоловіка і допомогла йому піднятись. Той спочатку впирався, відмовлявся від її милосердя, але втім піддався так як ледь втримався на ногах. Я помітив, що зовнішній вигляд змінився на більш домашній: піжамні штани, кросівки та стара куртка, волосся зібране в хвост. При цьому вигляд в неї був доволі сонний та замучений, але ще й через мою поведінку пробудилась злість.  
— Забери від мене руки. Мені не треба твоя допомога. Твій дружок? -чоловік вибрався із хватки Олівії, тим самим відштовхуючи в бік. При запитанні ткнув пальцев в мою сторону. Я не розумів, що тут відбувається.Невже вони двоє були знайомі? І що взагалі могло їх двох повязувати? Ще мені вкрай не подобався той факт як він з нею розмовляв. 
— Не твоє діло. Йди проспись,- вона махнула головою в сторону доріжки, яка йшла до її будинку. 
— Краще обирай з ким водитися. Геть распустилась. І куди тільки старуха дивиться,- із цими словами він бурмоче собі щось ще під ніс, пошкутильгав на місце, де я його побачив перший раз. 
Я направився за ним, адже від нестерпної злості хотів заткнути йому рота, поставити на місце і дати зрозуміти, щоб вибирав слова по відношенню до Олівії і її сім'ї. Та й хто він такий, щоб втручатись у наші відносини. Але Олівія зупинила мене, вставши переді мною. Її рука торкнулась моєї грудної клітки. Від таких жестів стало не по собі.  
— Пішли...- на цей раз Олівія вже звернулась до мене. - Він не твоя турбота, не звертай уваги.  
Моє заперечення вона навіть не стала слухати. Із опущеним настроєм Олівія минула мене, не обертаючись пішла геть. Я без вагань пішов за нею, ще з кілька разів озираючись в пошуках безхатька. 
— Пізно вже, а ти на вулиці вештаєшся,- вирішив перевести тему. 
— А ти, що тут забув?- на секунду повернула голову в мою сторону, після чого знову продовжила дивитись собі під ноги.  
— Хто він тобі? - я спочатку проігнорував її питання, крім того не став чекати слушного моменту, щоб задати питання яке хвилювало. 
— Відповідати не збираєшся?- наростаюча аура розлюченості накопичувалась в повітрі. 
Ми йшли в одному темпі, за кілька метрів між нами, але вогонь розлюченості горів в обох так, що звичайному перехожому страшно було б підійти. Ми ледь стримувались, щоб не випустити зрощений яд та не скалічити все довкола 
—Твоє питання не настільки важливе як моє. Тому не заставляй мене чекати. 
— Наглість. Тобі її не займати,- вона замовчала, як і я не проронив і слова.- Йшла в продуктовий, поки не побачила як ти знущався над чоловіком,- удар під дих, ледь не задихнувся від обурення того факту, що вона звинувачує мене та наводить наклеп. Таке відчуття ніби вона мене геть не знала, за весь час нашого знайомства Олівія так і не вивчила мене. 
Зупинившись недалеко від магазину, ми стали на місці, втупившись роздираючими незадоволеними поглядами. Крім всього на вулиці значно похолодало, вітер задував мені під широку тонку куртку через верх по шиї. Тіло покривалось мурашками і я мусив опустити голову, ховаючи підборіддя під ворот, піднявши плечі.  
— Мені повторити питання чи пам'ятаєш?- так зухвало я ніколи до неї не говорив, але зараз не той момент, щоб перебирати ввічливістю. 
— Якщо я відповім, ти залишиш мене в спокої раз і назавжди?- нерозуміння-перша реакція Наскільки її мова може бути зараз серйозною чи вона блефує через роздратування? Її слова мене більше ніж шокували. Невже моя присутність стала для неї така неприємна, що вона вирішила розірвати наш зв'язок... 
— Ні.Ніколи!- я був в цьому на сто процентів впевнений. Щоб між нами не сталось, я не дам занапастити нашу дружбу. Намірів чи причин немає залишити її. 
Раптово на обличчі Олівії покотились краплі сліз, вона опустила голову з надією, що Кай не помітить. Його слова, поведінка і водночас негативні емоції,які він викликав, розчулили її. Вона хотіла заритись лицем йому в плече, щоб він обняв її, погладжуючи по голові, відчути тепло його тіла, перейняти приємний запах парфумів. В неї розривалось все всередині, вона хотіла відпустити його, закінчити все на цьому моменті, але водночас щоб він був поруч. Вона була в агонії своїх суперечливих почуттів. Однак, він стояв, не вживаючи ніяких заходів для заспокоєння дівчини. Все ж Олівія розуміла, скільки б вони тут не стояли, він вирве зубами відповідь від неї. І краще без скандалів і сперечань він дізнається правду. 
— Мій батько,- вона знову здалась, не рішаючись підняти голови.  
Я завмер як окамянілий, не в змозі підібрати потрібних слів. Не взмозі підійти і зробити бодай щось. Вона тряслась чи то від холоду чи від ридань, але факт залишається фактом- в цей момент їй було погано. А я дурень не зміг забрати її смуток, проклинаючи себе за це тоді та в майбутньому.