Дівчинка - Асоль (десь там розквітає жіноча душа…)

Чи є той невидимий час, коли в грудях у дівчинки щось тихо спалахує — немов велика квітка з полонини, що розгортає свої пелюстки назустріч світлу?
Коли пробуджується ота жіноча сутність — ніжна, несвідома, глибока, мов саме життя?

Хто може сказати напевно: в дванадцять — ти ще дитина, у тринадцять — майже дівчинка, а в чотирнадцять — уже підліток?
Хто встановив мірило для серця?
Хто дозволив визначати, коли саме душа вперше промовляє жіночим голосом?

Мабуть, у кожної маленької принцеси є свій, лише їй призначений момент —
коли народжується Асоль.
Та, що не дочекавшись свого Грея, тому що його не можливо дочекатись! Він — це не чоловік, це відбиток того, ким могла б стати душа, якби не зіткнулась із реальністю.

Але він живий! Він живе в серці кожної маленької дівчинки, незбагненним, незрозумілим для інших ідеалом, навіть тоді, коли ця дівчинка мешкає в тілі сорокарічної жінки, десь там, на межі мрії та реальності.

Власне ця мрія і вирощує тремтливу квітку ніжності, кохання та всеохоплюючого жіночого єства.

Саме таким п’янким післясмаком запам’яталось моє перше кохання. Ось такі асоціації воно в мене викликає й сьогодні. Та й чому саме сьогодні? Не знаю. Так пригадалось.

Можливо літня пора року? Так, напевне, вона!

Проте, зараз я лежу в гамаку, вдихаю густий аромат гірських трав та насолоджуюсь довгоочікуваною відпусткою. Сонце вже не волає гарячою задушливою спекою, а лагідно обіймає ніжним надвечір’ям. Я дрімаю, але чую кожен рух травинки та поринаю в ті ж літні дні, лише тридцятирічної давності.

Мені п’ятнадцять. Я красуня, відмінниця, спортсменка, хоч це й кумедно звучить, проте факт - королева класу. Я гордість батьків і улюблениця вчителів школи. Мене поважають, мені заздрять, хтось ненавидить, але я настільки успішна, що завжди несу свою високо підняту вродливу голову з білявим волоссям та фантастичною усмішкою, що збирається яскравими промінчиками в кутиках моїх зелених, майже відьомських очей.

Ще не розумію, але вже відчуваю, як під тонкою лебединою шиєю, що пульсує ледь помітною жилкою, народжується вона, спокуслива жінка. Я лише починаю вловлювати, усвідомлювати, грайливо смакувати свій вплив на хлопців і вже знаю, що зовсім скоро буду розкусувати їх, як стиглу вишню між губами. І сік чи то з вишні, чи з їхніх кривавих кулаків буде розлітатись довкола, конкуруючи за мою увагу!

Того літа, зі школи нас відправили, тоді це називалось «на практику», збирати городину в далеку, сонцем випалену Херсонську область.

Поїзд, пил, кавуни, спека і відчуття, ніби ми вирушаємо не на роботу, а у подорож першої дорослості - солодкої й безтурботної, як липневий день.

Поїзд гуде, мов живий, ковтає кілометри! Нас багато, ми не на уроках, ми по новому пізнаємо один одного, спека шалена, волосся липне до шиї, обличчя розпашілі від реготу. Ми п’ємо чай з цікавих горнят з підстаканниками, які бувають лише в потягах та смакуємо невідомість, що пахне пригодою.

Коли зупиняємось на станції, хлопці наввипередки кидають нам, дівчатам, жартівливі репліки, намагаючись виділитись та виглядати дорослішими.

Мені завжди подобався один - Тарас, старший на два роки, засмаглий, з темними, майже дівочими очима. І коли ці очі байдуже минали мої, душа завмирала, стискалась, наче хтось забивав в неї цвях, а я забувала, як дихати.

В ті дні мені було так добре, здавалось, те літо ніколи не скінчиться. І ми ще довго будемо збирати помідори, ходити на дискотеки під зоряним небом, співати пісень біля багаття та сміятися до ранку. А все життя так і промайне: гарячим і безкінечним.

Згодом, я так багато разів згадувала ті дні, що напевне так воно й було. Іноді мені видається, що те літо живе в мені й досі!

Перший день «практики» зустрів нас розпеченим полем, запахом пилу, що змішувався з ароматом стиглих помідорів. Сонце шалено пекло голову, а ми, міські дівчатка, сміялися, скаржилися, втирали піт і фотографувалися на старенькі “мильниці”.

Тарас часто опинявся поруч. Я завмирала, а дівчата шепотіли очевидне: ти йому подобаєшся! Мовчазний, у синій футболці, з якої вивітрився аромат порошку, залишаючи лише спеку, шкіру і трохи чоловічого поту. Він намагався привернути мою увагу, то кидаючи жменю землі, то перекидаючи у моє відро великий стиглий помідор. Я робила вигляд, що не помічаю, але всередині все плавилось — так, ніби сонце сходило просто під моєю шкірою.

Одного вечора я довго не могла заснути. Лежала на ліжку зі старим скрипучим матрасом, дивилась у темряву й думала, що, мабуть, ось так і починається справжнє життя: непомітно, з одного погляду, з доторку, з того, як хтось просто передає тобі величезний помідор.

Щовечора після «роботи» починалося найкраще — починалося «життя».
Ми збиралися в клубі: стара сільська зала з вицвілими прапорами, облупленими стінами й кольоровими вогниками під стелею. Звідти завжди лунала музика, що здавалася тоді особливою — ніби створеною саме для нас.
І тепер, ми дорослі, іноді заплющуємо очі, щоб бодай на мить повернутися туди, у свою юність.
Перед уявою спалахують ті самі різнокольорові лампочки — перші символи нашої свободи, радості й безтурботності.
З ними й досі пов’язане оте просте, але таке хвилююче слово - дискотека.

Музика лунала зі старого магнітофона, підлога рипіла, а мені здавалося, що кожен танець  це подих вічності.

Тарас підходив до мене щоразу, коли починалася повільна пісня. Простягав руку — мовчки, без усмішки, але в тому погляді було стільки ніжності, що я втрачала ґрунт під ногами. Коли його долоня торкалася моєї талії, я відчувала, як у грудях виростають крила.

Я вмирала від усвідомлення, що цей хлопець: старший, сильний, дорослий - бачить мене, мене! Не просто відмінницю чи красуню класу, а дівчину, від якої в нього теж тремтять руки.

Як я чекала на свій перший поцілунок.
Він мав бути лише з Тарасом — і лише в одну з тих спраглих літніх ночей, коли повітря дихало солодким передчуттям. Ми стояли поруч після танцю, ще трохи запаморочені від музики. Він нахилився ближче так, що я відчула його подих, мов дотик. Серце калатало десь в п’ятках.
Та мить тягнулася вічно - і все ж цей поцілунок так і не став реальністю.
Він лише усміхнувся та опустив погляд.