Розділ 11

​Настав час дослідити планету, на яку їх привив випадок.  Ані взяла з собою аптечку з необхідними ліками и регенеруючими засобами. Ілан закинув на плече універсальну рушницю з різними видами набоїв, яку він про всяк випадок зарядив ампулами з сильним снодійним. Вони з Ані обережно спустилися по трапу й рушили крізь хащі, намагаючись знайти відкрите місце, щоб установити аварійний маяк підсилення сигналу.

​ Раптом ліс попереду заходив ходором. Почувся важкий тупіт лап, тріск ламаних гілок і гучне, розкотисте сопіння.

​ Ілан миттєво заштовхнув Ані собі за спину, піднімаючи зброю. Крізь чагарник на шаленій швидкості вилетіла велетенська потвора - шестилапа істота розміром із доброго бика, вкрита густою вовною синього кольору, з двома витими рогами на голові. Тварина дико ревіла і неслася прямо в їхній бік. А одразу за нею, розмахуючи якоюсь мотузкою і голосно кричачи, бігла людина! На ній був дивний одяг із грубої тканини та яскравого пір'я.

​ - Вона нападе на нас! - крикнула Ані. - Ілане, стріляй!

​ Ілан не вагався. Він прицілився і двічі натиснув на спусковий гачок. Дві маленькі ампули-дротики з тихим ударом впилися в масивну синю шию звіра. На істоту снодійне подіяло майже миттєво: велетенська туша хитнулася, заплуталася у власних шести лапах і з гучним сопінням повалилася в м'яку траву, закриваючи очі й солодко засинаючи.

​ Ілан полегшено зітхнув, опускаючи зброю, але замість подяки абориген, який добіг до них, раптом розлючено закричав. Він підскочив до сплячого чудовиська, упав перед ним на коліна, почав гарячково обіймати його за роги й щось гнівно кричати в бік наших героїв, розмахуючи кулаками.

​ Ані швидко дістала з паска кишеньковий універсальний перекладач й налаштувала його на сканування частот мовлення. За хвилину, коли пристрій опрацював акустичні сигнали, з динаміка пролунав механічний, але зрозумілий переклад:

- ...варвари! Навіщо ви вбили мою Бусю?! Вона ж просто злякалася грози і втекла з пасовища! Я три години біг за нею через увесь ліс!

​ Ілан та Ані ошелешено перезирнулися.

- Е-е-е... вона не померла! - голосно крикнув Ілан у мікрофон перекладача, піднімаючи руки вгору, щоб показати свої мирні наміри. - Чуєш, друже, вона жива! Це просто снодійне. Вона спить. За годину твоя... Буся прокинеться абсолютно здоровою!

​ Абориген раптом замовк. Він підозріло подивився на маленьку коробочку в руках Ані, яка говорила його мовою, а потім приклав вухо до масивних грудей синього звіра. Почувши рівне, глибоке серцебиття та спокійне хропіння, мисливець помітно розслабився. Він підвівся, витер піт із лоба й з подивом оглянув дивний одяг та форму космічних кур'єрів.

​ - Ви... прийшли з неба? - запитав він уже значно спокійніше через перекладач. - На вашому залізному птаху, який щойно впав у ліс?

​ - Так, - відповіла Ані, зробивши крок уперед і доброзичливо посміхнувшись. - Наш корабель пошкоджено, і у нас закінчилося паливо. Ми не хотіли зашкодити твоїй домашній тварині, ми просто подумали, що вона полює на нас. Мене звати Ані, а це Ілан.

​ Місцевий житель уважно вислухав переклад, а потім його обличчя розпливлося в широкій усмішці.

-  А я - Калу. Стадний доглядач нашого селища. Якщо Буся справді просто спить, то я не тримаю на вас зла. З вашим залізним птахом тут нічого поганого не трапиться – хай собі одужує. А ось вам краще не залишатися тут на ніч  - у цих лісах вночі буває небезпечно. Моє поселення зовсім поруч, за пагорбом. Ходімо зі мною. Наш вождь та мешканці нашого поселення  будуть раді побачити гостей із зірок. Ми дамо вам прихисток, поки ваш птах... тобто, корабель, не одужає.

​Ілан підійшов до Калу і міцно потиснув його руку.

- Ми приймаємо твоє запрошення, Калу. Тільки почекаємо, поки прокинеться Буся, щоб допомогти тобі довести її до дому.

​ Ані подивилася на сонячні промені, що пробивалися крізь срібне листя. Вони опинилися на невідомій планеті й перед ними був новий світ. Але цього разу поруч із ними були знання, досвід і віра в те, що будь-який всесвіт можна зрозуміти, якщо шукати з ним спільну мову.

​- Вона в мене тваринка з характером, — з посмішкою пояснював Калу, поки всі вони чекали, аби дія снодійного спала, щоб відвести Бусю назад. - Вибігла з загону, а я за нею через пів лісу біг! Вона взагалі-то смирна й дуже добра, просто ляклива.

​Поки вони йшли до поселення, Ані та Ілан з захватом розглядали навколишній пейзаж. Вони проходили крізь цей дивовижний срібний ліс — стовбури та листя місцевих дерев у променях сонця відливали м'яким сріблястим сяйвом, а повітря було наповнене легким, приємним тріскотінням. «Мабуть,  це якийсь місцевий вид комах видає такі звуки», - подумала Ані.

​Калу із гордістю розповідав про своїх вихованців:

​-  Цих синіх велетнів ми називаємо шестилапи.  Для нашого племені ці тварини - головне багатство. Вони вже давно не дикі, ми давно приручили їх. Вони дають дуже смачне та поживне молоко, з якого наші жінки роблять сири, масло та безліч корисних страв. А їхня кошлата синя шерсть — це взагалі диво! Вона неймовірно міцна. Ми стрижемо їх, прядемо нитки й плетемо ковдри, підстілки та м'які килими для нашого житла.