Розділ 9

      Гіперпростір зазвичай здавався спокійним океаном. Безмежним, і майже нерухомим. Але космос, як і океан, не прощав надмірної впевненості.

      «Фенікс» саме готувався до виходу у звичайний простір для проміжної корекції курсу, коли корабель раптом здригнувся. Спочатку ледь помітно. Потім ще раз. А наступної миті всі системи корабля одночасно завили тривожними сиренами.

      Навігаційні монітори перед Ані спалахнули червоним. На екрані одна за одною виникали десятки позначок, а потім їх стало сотні.

     - Ілане! Попереду аномалія! - крикнула Ані, нахиляючись над панеллю керування. Її пальці блискавично перебирали сенсори. - Сканери фіксують метеоритний потік! Невідоме походження. Щільність... Господи!

      - Що там? - стривожено відгукнувся Ілан.

      - Він просто величезний! - Ані збільшила масштаб на екрані.

      Перед ними розгорнулася карта траєкторій.

      Спочатку червоні лінії здавалися хаотичним павутинням. Але за кілька секунд комп'ютер почав розраховувати їхній рух. Червоні лінії перетнулися прямо на прогнозованій точці виходу «Фенікса».

      - Ми виходимо просто в нього, - тихо сказала Ані.

      - Ти можеш змінити точку виходу? – Ілан з надією вдивлявся у стривожені очі коханої.

      - Уже намагаюся, - Вона перевела двигуни на ручне коригування. -  П'ять градусів праворуч...

      Комп'ютер пискнув.

     - Чотири...

      Ще один сигнал комп’ютера.

  - Ні, прокляття! Потік рухається швидше, ніж передбачають сканери! -Аня різко відкинула автоматичний режим. - Я не встигаю скорегувати траєкторію!

      - Тоді не виходь! – Ілан ледь не кричав.

      - Пізно… – тихо промовила Ані і корабель здригнувся так, ніби врізався у невидиму стіну.

      На мить світ навколо зник. А потім «Фенікс» буквально вистрілив із гіперпростору. У звичайний космос. Прямо в пекло.

      Навколо них не було ані зірок, ані звичних темних просторів між планетами. Лише безперервний рух. Тисячі кам'яних брил летіли назустріч кораблю. Одні були розміром із кулак. Інші - з автомобіль. А попереду, просто посеред прогнозованої траєкторії, пропливала величезна брила, завбільшки з багатоповерховий будинок.

      - Тримайся! - крикнула Ані й рвонула штурвал убік.

     «Фенікс» пішов у різкий крен. Гігантський метеорит промайнув буквально за кілька метрів від корпусу.

      - Ліворуч! – закричав Ілан.

      - Бачу! - Ані різко потягнула штурвал на себе.

      Корабель задер ніс, але наступної миті просто перед кабіною промайнула інша брила. Метеорит ударив у щит. Корабель трусонуло.

      На екрані перед Ані з'явилися десятки нових цілей. Вона не намагалася ухилитися від кожної. Це було неможливо. Її погляд ковзав між показниками швидкості, векторами руху й щільністю потоку. Вона шукала не шлях без метеоритів. Вона шукала шлях, де їх було найменше.

      - Праворуч... там розрив, - Ані прошепотіла ці слова майже про себе, але Ілан все одно їх почув і стиснув кулаки на удачу.  

      Ані повернула штурвал праворуч й «Фенікс» змінив курс. Корабель пішов боком, майже плазуючи між двома потоками уламків. Перший метеорит пройшов під днищем. Другий - над кабіною. Третій ударив у лівий борт. Метал загуркотів.

      - Обшивка! - крикнув Ілан.

      - Ще тримається!

      Попереду виникла нова стіна уламків і Ані зблідла.

      - Ні...

      - Що? – Ілан, побачив емоції на обличчі Ані, привстав з місця.

     - Розрив закривається. - Ані збільшила тягу і двигуни «Фенікса» заревіли. Паливні показники миттєво поповзли вниз.

      - Ані, паливо! Ми так довго не протримаємося! – Ілан у відчаї вдарив долонями по підлокітниках крісла пілота.

      - Знаю! – Ані втомлено зітхнула. - В нас немає вибору.

      Корабель увірвався в найщільнішу частину потоку. Удар. Ще один. Ще…

      «Фенікс» почав шалено обертатися. Ані міцніше стиснула штурвал. Її тіло притиснуло до крісла. Попереду промайнув метеорит. Вона різко повернула і тут побачила інший. Надто близько. Занадто великий. Ані зрозуміла, що не встигне його обійти і…  вона вимкнула один із двигунів.

      «Фенікс» раптом просів униз. Гігантська брила пройшла буквально над кораблем. Але верхівка метеорита все ж таки зачепила корпус і по всій кабіні пролунав оглушливий скрегіт металу.

      Ані закричала від напруги, але не випустила штурвал.

      - Що це було?! - Ілан вхопився за поручень.

      - Майже наша смерть, - Ані сиділа у кріслі пілота бліда й налякана.

      - Це я й сам зрозумів!