Розділ 7

   Шум академічного містечка залишився позаду. Покинувши кабінет ректора з підписаними документами про виплату боргу за пунктом 62.6 Кодексу Академії, Ані та Ілан відчули не лише полегшення, а й важкий тягар відповідальності. Рахунок зворотного відліку п’яти років уже пішов.

​      Вони сиділи в невеликій, але затишній вітальні своїх давніх друзів — Лізи та Яна. На відміну від Ані й Ілана, після закінчення Космічної Академії вони за розподілом були призначені на дослідницький корабель «Арго» і давно служили під керівництвом капітана Марка й тому часто подовгу не бували вдома. Але вже кілька років мали власне житло в найкращому секторі столиці.

       ​— Ви справді це зробили?! — Ян вражено витріщився на планшет із фінансовими зобов’язаннями перед Імперією. — Ви відмовилися від «Авангарду» і тепер винні Академії цілі статки?

     ​— Зате ми вільні, — спокійно відповіла Ані, роблячи ковток терпкого чаю. — Жодна імперська присяга не зв'язує нам руки.

​      — Вільні-то вільні, але де ви збираєтеся жити і, головне, як ви плануєте віддавати ці гроші? — похитала головою Ліза, сідаючи поруч. — Оренда квартири в столичному секторі зараз коштує як невеликий космічний човник.

​      — З квартирою питання вирішено — її просто не буде, — посміхнувся Ілан, розгортаючи на стільниці тривимірну голограму. — Поки ми житимемо у вас, якщо ви, звісно, не проти тимчасово прихистити двох боржників. А далі наш дім буде завжди з нами.

      ​Ілан відкрив на планшеті проекцію, і в повітрі з'явилися креслення невеликого човника середнього класу з посиленими двигунами.

​      — Купити готовий корабель нам не під силу, — пояснив Ілан, і в його очах спалахнув знайомий азарт. — Але на Орбітальному звалищі лежать тонни списаного брухту. Це зовсім не значить, що все що там є - це сміття. Багатії часто просто позбавляються своїх корабликів заради нової моделі, а старі просто кидають.  Там є корпуси різних кораблів, двигуни та навігаційні модулі, які після невеликого ремонту стануть нам у нагоді краще за нові. Я зможу зібрати нам човник власними руками.

      ​— Ти збираєшся побудувати корабель зі сміття? — перепитав Ян, але в його голосі вже звучала повага. Він знав, що коли справа стосувалася техніки, для Ілана не існувало неможливого.

      ​— Не зі сміття, а з деталей, які потребують правильних рук, — уточнив Ілан. — Корпус візьмемо від цивільного корабля, а от двигуни та навігаційні модулі я зберу з військових залишків.

​      — А коли човник буде готовий... — продовжила Ані, переймаючи ініціативу, — ми візьмемося за те, що дає найбільший і найшвидший прибуток без зайвих запитань. Ми станемо незалежними космічними кур’єрами.

       ​Вона розгорнула на голограмі карту далеких секторів Імперії та суміжних вільних світів.

​     — Перевезення цінних та термінових вантажів на далекі відстані — це небезпечна праця, але й оплачується вона втричі вище за звичайні рейси. Більшість таких замовлень йдуть в обхід імперських митниць. Так роблять багато найманців. Ми зможемо жити прямо на човнику, заощаджувати на оренді житла й життєзабезпеченні на станціях, а всі зароблені гроші спрямовувати на погашення боргу.

      ​— План божевільний, ризикований і дуже в вашому стилі, — підсумувала Ліза, посміхнувшись. — Щодо житла — залишайтеся у нас стільки, скільки потрібно. Все одно нас довго не буває вдома. Але з вас — допомога з побутовою технікою, Ілане.

      ​— Домовилися, — засміявся той. — Завтра вранці вирушаємо на звалище. Час збирати наш новий дім.