Розділ 4

       Кабіну евакуаційного модуля струсонув потужний поштовх - це запрацювали двигуни, відриваючи апарат від кам'яного плато. Тяжіння рідної планети миттєво навалилося на плечі Ілана та Ані, втискаючи їх у глибокі сидіння модуля. За ілюмінаторами з шаленим свистом промайнули розколотий вівтар та зачинена брама підземного міста, які стрімко меншали, перетворюючись спочатку на крихітні цятки, а потім і зовсім зникли з поля зору.

​          ​Прямо за курсом, закриваючи собою далекі сузір'я, виростав дослідницький крейсер «Арго». Його величезний корпус, усіяний антенами та датчиками, виблискував у променях місцевого сонця. Евакуаційний модуль плавно увійшов у відкритий шлюз ангарного відсіку. Вони прибули на місце.

​          Коли герметизація завершилася, Марк провів Ані та Ілана на головний капітанський місток. Бортовий інженер Ден та астробіолог Ліза зустріли їх теплими посмішками.

       - Ласкаво просимо на борт, кадети, - підморгнув Ян, швидко вводячи координати стрибка на сенсорній панелі навігатора. - Тримайтеся міцніше, зараз ви побачите те, чого ніхто з вашого світу ще не бачив.

​          Капітан Марк посів своє центральне крісло й віддав фінальну команду:

        - Яне, виводь нас із орбіти. Курс - Нова Терра. Запуск гіпердвигунів через три хвилини.

​          Ані та Ілан підійшли впритул до величезного панорамного ілюмінатора містка. Перед ними в усій своїй красі була видна їхня рідна планета. З цієї висоти вона більше не здавалася небезпечною чи страшною. Вона виглядала як велика сива перлина, оповита ніжними пухнастими хмарами. Десь там, глибоко під її поверхнею, тисячі людей продовжували жити у темряві й страху, навіть не підозрюючи, який величний світ їх оточує.

​          - Ми повернемося, - тихо прошепотіла Ані, притискаючи долоні до холодного скла ілюмінатора. - Обов'язково повернемося.

​          Ілан обійняв її за плечі, ніжно притулив до себе.

       - Підемо, Ані, треба встигнути сісти та пристебнутися перед стрибком, - Ілан м’яко потягнув дівчину до крісел.

      ​- Двигуни на максимумі. Відлік пішов!  Двадцять секунд… Десять секунд…  одна секунда… Перехід! - оголосив комп'ютер.

​         Зоряне небо за склом раптово витягнулося в сліпучі сріблясті лінії. Простір навколо крейсера викривився, і «Арго» розчинився в гіперпросторі, залишаючи недружню планету далеко позаду.

​          Попереду на Ані та Ілана чекали мільярди світлових років, Космічна Академія, важке навчання та цілий всесвіт, повний знань. Так, вони були вигнанцями, але вже не були жертвами. У них з’явилась надія.