Розділ 1

Цей звук поширювався по всій планеті. Цей звук, який лунав з під землі означав для жителів підземного міста, що планета завершила свій страшний цикл. Сталеві  Затвори з моторошним скреготом відкручувались, важко піднімались старі заіржавілі брами.

Назовні, на Ритуальному Плато, панував сонячний ранок. Свіжий вітер здував з поверхні товсту ковдру сірого попелу, який в стане чудовим добривом для майбутніх рослин. Планета потроху відроджувалася, наче казковий птах Фенікс.

Ілан і Ані, обійнявшись, стояли біля підніжжя розколотого вівтаря. Ані, зовсім молода і тендітна дівчина, виглядала витонченою статуеткою на тлі чорного каменю. Її довге руде волосся, яке вона за звичкою акуратно заплітала у важку косу, яскраво спалахувало під першими променями сонця. Невеличкий кирпатий носик робив її юне обличчя живим і милим, а великі зелені очі, що відвикли від яскравого сонячного проміння, мружились, і з надією дивились в простір.

Ілан, що стояв поруч, наче захищаючи її від усього світу. Старший за неї на пару років і помітно вищий, він мав міцну, гарну фігуру хлопця, який з дитинства звик до важкої фізичної праці. Його чорняве хвилясте волосся ледь розвівав вітер, а карі і теплі очі, які зазвичай серйозно й холодно дивилися на світ, зараз  пом’якшали,  коли він перевів погляд на Ані.

 Поруч із ними, схрестивши руки на грудях, тримався сивочолий Марк, капітан дослідного корабля «Арго». З підземелля, мружачись від сліпучого сонячного світла й прикриваючи очі долонями, почали виходити люди.

Очолювали процесію п’ятеро старійшин у багряних балахонах. Вони чекали побачити тільки випалену пустелю, але натомість завмерли від шоку.

- Вона… жива? – прошепотів хтось у перших рядах натовпу.

- Це знамення! Великий Вогонь не прийняв її! Він пощадив її! – почулися  схвильовані вигуки городян.

Ані зробила крок уперед і її обличчя засвітилося надією. Вона впізнала у натовпі своїх сусідів, друзів, знайомих.

- Люди! – голосно крикнула вона і зробила крок назустріч людям. – Великий Вогонь – це не гнів богів! Це просто життя нашої планети, без цього вона не може існувати! Нам зовсім не треба приносити людськи жертви заради Великого Вогню! Подивіться, - усміхнулась Ані і вказала на маленький смарагдовий паросток. – Рослини проростають без жертви!

Але натовп не встиг хитнутися до неї. Головний жрець, чиє обличчя від люті стало схожим на запечену і потріскану глину, підняв свій важкий посох і з гуркотом опустив його на камінь розколотого вівтаря.

- Мовчати! Мовчати, єретичко! – закричав він, і його голос зірвався на хрип. – Не смій оскверняти слух громади своєю брехнею! Ти, заради нашої планети, мала перетворитися на попіл! Але ти зрадила нас і уклала угоду з демонами!

Жрець указав пальцем на Ілана, а потім на капітана Марка:

- Дивиться на них! Ось той, хто зрадив наше місто! Він хотів зламати наші Затвори і знищіти нас! А поруч з ними – демони на залізному чудовиську, які вкрали жертву у Надр! Вони прийшли, щоб забрати нашу воду і зруйнувати наш Закон!

- Ми прилетіли на вашу планету з миром, - спокійно, але твердо втрутився капітан Марк, роблячи крок уперед до натовпу. – Ми можемо допомогти вам. Ми можемо вилікувати вашу планету, зробити так, що через декілька років вже буде не потрібно ховатися від вогню під землю. Ваші старі механізми руйнуються, все виходить із ладу, ламається. Ми можемо дати вам нові технології, навчити вас …

- Нам не потрібні ваші машини! – перервав його жрець, коли побачив, як у натовпі починається паніка. Він розумів: якщо люди повірять Ані та чужинцям, влада жреців закінчиться назавжди. Культ Великого Вогню просто зникне назавжди. – Наш Закон тримається на вірі у Надра та покорі. Той, хто заперечує Закон – той стає ворогом Надр!

Люди злякано відсахнулись назад. Сліпа віра й страх, які вирощувались століттями, виявилися сильнішими за очевидну істину. Вони дивилися на Ані та Ілана вже не з радістю, а з жахом і осудом.

Жрець знов підняв посох, проголошуючи вирок :

- За зраду громади, за єресь і осквернення ритуалу Рада виносить свій вирок! Ілан і Ані віднині назавжди позбавляються імен! Ви тепер ніхто! Ви мертві для нас! На вікі вічні. Вам заборонено наближатися до брами нашого міста. Будь-який житель громади має право вбити вас, якщо ви ступите на нашу територію.  Йдіть геть до своїх демонів!

Ілан стиснув кулаки так, що затріщали суглоби.  Він хотів кинутися вперед, хотів кричати їм про гнилі труби, про те, що місто повільно вмирає зсередини, але Марк м’яко утримав його за плече.

- Не треба, хлопче! Зараз вони тебе не почують. Їх страх – це застаріла іржа, і її не можна зчистити за один день.

Ані дивилася на спини людей з натовпу і з її очей котилися сльози. Це було боляче. Громада, яку вона так хотіла врятувати, просто викреслила її з життя.