Розділ 8

      На космічному кораблі було прохолодно та тихо, заспокійливо гуділи потужні  двигуни. Капітан повів їх до кают-компанії рекреаційного відсіку корабля. Це було просторе приміщення з величезним панорамним оглядовим екраном замість однієї зі стін, на якому зараз оберталася їхня залишена палаюча планета. Посеред каюти стояли зручні напівкруглі дивани, а в кутку приглушено гудів харчовий реплікатор. Капітан усадив гостей на диван і кожному з них одягнув на голову тоненький обруч.

     Ян, Ліза та ще один молодий чоловік, члени екіпажу «Арго», якраз відпочивали там, п’ючи щось із термокухлів.  Побачивши капітана та його юних гостей, вони поставили напої й піднялися назустріч.

    -  Ну що, тепер, завдяки електронним перекладачам, що зараз у вас на голові, ми зможемо поспілкуватися з вами, - привітно промовив Марк, кивнувши молодим людям. – мене звати Марк, я капітан цього великого корабля. Знайомтеся з нашою командою – це найкращі кадети-випускники Космічної Академії, вони всі повноправні члени екіпажу «Арго».

     Хлопець років двадцяти п’яти з коротким неслухняним рудим волоссям та відкритим,  веселим обличчям зробив крок уперед і міцно, по-чоловічому потиснув руку Ілану, а потім злегка вклонився Ані.

     -  Привіт!  Я Ян, пілот-навігатор цього крейсера, - представився він, і в його очах спалахнув щирий інтерес. – Слухайте, ви просто зобов’язані розповісти нам що з вами трапилось! Що за божевілля коїться там, на вашій планеті. 

     Ілан від такого напору трохи зніяковів, але дружний тон Яна миттєво зняв напругу.

     -  Мене звати Ілан. Я працював техніком на нашій планеті, підтримував працездатність затворів. Це такий механізм, щоб шлюзи закривати під час Великого Вогню.

      -  До речі, а навіщо це робити? – втрутився в розмову другий хлопець. Він провів рукою по короткій військовій зачісці, а його сині очі дивились з холодною цікавістю. –  Мене звати Ден. Я бортовий інженер і фахівець із комп’ютерних систем.

      Ілан уважно подивився на нього, нахмурив брови,  і промовив:

    -  Бо від цього залежить наше життя. Якщо не закрити затвори під час Великого Вогню, то ми згоримо. Всі. Як все це, що зараз згоряє там, на планеті.

      У цей час дівчина з короткою стильною стрижкою кольору сталі та проникливими блакитними очима підійшла до Ані.

     -  А я Ліза, астробіолог, а також спеціаліст з флори й фауни. До речі саме я помітила, що з вашою планетою щось не те і ми встигли вас витягнути звідти. 

      Мені було дуже страшно, - сказала Ані і її очі знов заблищали від сліз. – Але ми вам дуже вдячні, що врятували нас. Це… я не знаю, як вам за це подякувати. До речі, мене звуть Ані. Я допомагала своєму батькові доглядати за фільтрами та трубами, а мамі у підземній теплиці. Це дуже важлива робота, тому що без води і їжі  не вижити під землею під час Великого Вогню.

      Ліза поклала руку Ані на плече, лагідно стиснувши його:

      -  Тепер усе позаду. Ти розумниця. Головне тепер – не засмучуйтесь! А ми допоможемо вам усім чим зможемо.  Тут ви в безпеці.
      - Так, гаразд, - рішуче вимовив капітан Марк, різко вдаривши долонями по підлокітниках крісла, в якому сидів. - Нам усім цікаво, що там у вас відбувається на вашій планеті. Але, гадаю, треба дати вам час освоїтися. Влаштовуйтеся, звикайте до нового оточення. Пізніше ви мені все детально розповісте. Мої підлеглі вам тут усе покажуть - проведуть, так би мовити, екскурсію.

     З цими словами капітан різко встав із крісла й рішуче покинув кают-компанію.

   Ян тим часом підійшов до харчового реплікатора й дістав звідти два теплих кухлі з ароматним напоєм, який смачно пахнув шоколадом і дивними прянощами, та тарілку зі свіжим печивом.

     - Тримайте, це какао. Справжнє, за старими рецептами Нової Терри. Вам зараз треба набратися сил!

     Ані та Ілан взяли кухлі, відчуваючи, як приємне тепло розливається по пальцях. Вони сіли на м'який напівкруглий диван поруч із новими знайомими. Дивлячись на відкриту, щиру посмішку Яна та спокійну впевненість Лізи, підлітки вперше усвідомили: люди з зірок - це не грізні завойовники з релігійних міфів старійшин. Це такі ж молоді, живі та щирі хлопці й дівчата, з якими можна дружити, у яких можна вчитися і разом підкорювати цей безмежний космос.

     Ян доброзичливо посміхнувся, спостерігаючи за їхньою реакцією.

     -  Ласкаво просимо на борт, поки у якості пасажирів. Ходімо, я покажу вам ваш новий дім на деякий час.

     Екскурсія кораблем почалася з головного коридору. Замість іржавих труб і оголеної проводки, до яких звик Ілан, стіни «Арго» були облицьовані гладкими панелями приємного молочного кольору. Під ногами м'яко пружинило спеціальне покриття, яке повністю поглинало звук кроків, а вздовж стелі тяглися лінії м'якого денного світла, що імітувало сонячні промені.

      - Дивись, тут навіть повітря зовсім інше, - прошепотіла Ані, міцно тримаючи Ілана за руку. Її зелені очі здивовано розглядали кожну деталь. - Воно пахне свіжістю і... грозою, а не пилом і машинним мастилом.

      -​ Тут стоять молекулярні фільтри з іонізацією, - зі знанням справи відгукнувся Ден.

     Погляд  Ілана фіксував кожну дрібницю: приховані люки технічних шахт, ідеально підігнані стики панелей та сенсорні екрани на стінах. - Фантастична робота. Ніяких люфтів, ніякої корозії.