Розділ 5

      Планета не вміла вмирати тихо. Кожні кілька десятків років її смарагдово-зелений, соковитий покрив згорав у величезній пожежі й ставав попелом. Земля тут була живою і жадібною, але для того, щоб дати життя новому циклу, вона мала повністю випалити стару плоть.

       За тиждень до часу Великого Вогню небо набуло густого, гнівно-помаранчевого відтінку. Вітер стих. А потім планета почала «плакати».

      Це був найголовніший і найстрашніший передвісник Великого Вогню. Стовбури зелених дерев, листя рослин та навіть дрібний мох на скелях почали виділяти густий, прозорий сік. Він пахнув солодко, як стиглі фрукти, але цей аромат був обманом. Сік містив колосальну концентрацію летючих спиртів та ефірних олій. Планета буквально «плакала» - просочувала сама себе солодким, ароматним паливом. Достатньо було однієї іскри, щоб уся поверхня в один момент спалахнула, як порохова бочка. Вже за небосхилом з'явилися «сухі грози» - яскраві спалахи блискавок у безхмарному, палаючому небі.

      Коли Ілан вибрався через люк на поверхню, повітря на Ритуальному Плато вже нагадувало розжарений сироп. Уся природа «плакала».

       Ані була прив'язана до чорного кам'яного вівтаря. Навколо, укриті грубими балахонами, стояли жерці. Головний із них уже тримав у руках кресало, щоб розпалити перший вогонь.

       Ілан стояв за кілька десятків метрів і його пальці судомно стискали руків’я важкого трубного ключа. Він знав: якщо він зробить крок вперед, варта вб'є його ще до того, як він добіжить до вівтаря.