34. Спокій на двох

Наступного ранку Назар уперше за довгий час поїхав на роботу, не відчуваючи панічного страху за Софію.

Вона залишилася вдома, але цього разу він знав, що вона в безпеці.

Камери в під’їзді та біля будинку.
Охорона, яка стежить за всім.

Це давало йому хоча б мінімальний спокій.

Софія прокинулася, коли Назар уже пішов.

Вона потягнулася, глянула на телефон — і, звичайно ж, побачила повідомлення від нього.

Назар: Добрий ранок, кохана. Я вже в офісі. Якщо що потрібно — одразу телефонуй.

Вона посміхнулася.

Софія: Добрий ранок, мій параноїк. Я в порядку.

Лише через секунду прийшла відповідь.

Назар: Просто піклуюся ❤️

Вона зітхнула, але її серце тьохнуло від тепла.

Тепер вона справді могла розслабитися.

Бо вперше за довгий час була вдома і була в безпеці.

А Назар, навіть будучи далеко, все одно був поруч.

Софія швидко звикла до роботи в дистанційному форматі.

Вона влаштувалася на кухні, відкрила ноутбук і приготувалася до першого дзвінка.

Зум-конференція.

На екрані з’явилися знайомі обличчя колег, діти, з якими вона працювала.

— Доброго ранку, діти! Як у вас справи?

— Софіє Володимирівно, ми за вами скучили! — радісно вигукнув один із хлопців.

Вона усміхнулася, і тепло розлилося в її грудях.

— Я теж за вами скучила!

Година пролетіла швидко. Софія помітила, що їй навіть подобається такий формат — менше стресу, більше зосередженості на дітях.

Після чергової зустрічі вона потягнулася й вирішила набрати Олю.

— Алло! Ну що, як там твоя дистанційка?

— Чесно? Мені подобається, — засміялася Софія.

— О, дивись, ще захочеш залишитися працювати з дому.

— Та ні, мені не вистачає живого спілкування.

— Ну, нічого. Головне, що ти відновлюєшся.

Софія зітхнула.

— Так. І Назар тепер спокійніший.

— Ой, це взагалі окрема тема. Він хоча б не пише тобі кожні п’ять хвилин?

— Пише. Але тепер раз на годину.

Оля засміялася.

— Прогрес!

Софія теж усміхнулася, потім глянула на годинник.

— Ладно, я ще маю один дзвінок.

— Давай, працюй, але не перевантажуйся.

— Добре, мамо, — жартівливо відповіла Софія.

Оля хмикнула.

— От-от. Бо з таким доглядом від мене й Назаря тобі нема чого хвилюватися.

Софія усміхнулася, попрощалася й повернулася до роботи.

Все почало ставати на свої місця.

І їй це подобалося.

Тим часом Назар сидів у своєму кабінеті й переглядав документи, коли до нього зайшов Володя.

— Ну, як там твоя міс Всесвіт дистанційного формату?

Назар підняв голову й усміхнувся.

— Працює, спілкується з дітьми, задоволена.

— І ти, мабуть, теж задоволений, бо вона під наглядом?

Назар хмикнув.

— Не без цього.

Володя присів навпроти, склавши руки на грудях.

— Ти став занадто спокійним. Це дивно.

— Тому що все під контролем.

Володя примружився.

— А що там зі слідством? Поліція щось казала?

— Поліщук обіцяв повідомити, як тільки будуть новини. Вони працюють над фінансовими махінаціями Олега.

Володя кивнув.

— Добре. Значить, просто чекаємо.

— Так.

— І що тепер? Ти будеш просто працювати, їздити додому й пильнувати Софію?

Назар усміхнувся.

— А що мені ще треба?

Володя розсміявся.

— Та ти вже, як сімейний чоловік зі стажем.

— Можливо, це саме те, що мені потрібно, — серйозно сказав Назар.

Володя глянув на нього уважніше й кивнув.

— Ну, брате, якщо ти щасливий, то це головне.

Назар відкинувся на спинку крісла.

— Я щасливий.

І, вперше за довгий час, він дійсно відчував, що все йде так, як треба.

****

Назар саме закінчував розмову з Володею, коли завібрував телефон.

На екрані висвітився знайомий контакт.

Софія ❤️

Він одразу ж усміхнувся й підняв слухавку.

— Привіт, кохана.

— Привіт, Назаре. Слухай, можеш по дорозі додому купити лимон?

— Лимон?

— Так, я ходила в магазин, купила рибу, морепродукти, а от лимон забула. А без нього буде не те.

Назар скептично підняв брову.

— Ти ходила в магазин?

— Назаре, я ж вагітна, а не лежачий хворий, — зітхнула вона.

Він хмикнув.

— Добре, куплю твій лимон.

— Дякую, мій герой.

— А що ти готуєш?

— Сюрприз.

— Тепер мені цікаво.

Вона засміялася.

— Чекай і побачиш.

Назар усміхнувся.

— Добре. Скоро буду.

Він поклав телефон, а Володя з усмішкою подивився на нього.

— От що з тобою зробило кохання. Раніше ти вирішував серйозні справи, а тепер біжиш за лимоном.

Назар посміхнувся.

— Якщо це робить її щасливою, то чому б і ні?

Володя хитро підняв брову.

— Ну-ну, подивимося, що буде, коли вона тебе ще й за молоком о другій ночі відправить.

Назар засміявся.

— Головне, щоб вона була щаслива.

І з цими словами він узяв ключі, щоб їхати додому — до неї.

Назар заїхав у магазин, швидко знайшов потрібний лимон і попрямував до каси.

Його життя колись складалося з угод, переговорів і ризикованих рішень.

А тепер — з лимонів, покупок і коротких дзвінків від коханої жінки.

І він був щасливий.

Коли він нарешті відчинив двері квартири, його зустрів аромат спецій і чогось неймовірно смачного.

— Я вдома, — сказав він, ставлячи пакети на стіл.

Софія визирнула з кухні, усміхаючись.

— О, мій рятівник з лимоном!

Вона підійшла, взяла фрукт і чмокнула його в щоку.

— Що ти готуєш? — Назар заглянув у каструлю, але Софія одразу прикрила її кришкою.

— Сюрприз.

— Ти мене інтригуєш.

— Потерпи трохи.

Вона повернулася до плити, а він стояв і просто дивився на неї.